Червоний океан, чорна скорбота

Я давно вже не бачив так багато червоних прапорів із п'ятикутною зіркою і не чув таких лютих патріотичних гасел, які лунали 29 березня на площі Dundas у центрі Торонто (Канада). Дивлячись на все це, мені відразу згадалися часи культурної революції і начальники хунвейбінів, які радісно зустрічають Мао на площі Тяньаньмень. Цього разу я бачив практично те ж саме. Китайські студенти несамовито розмахували червоними прапорами і голосно кричали «Хай живе Китай», а також голосно співали патріотичні пісні. При цьому керівники китайської діаспори спокійно й зосереджено ходили між рядами демонстрантів, виконуючи організаційну роботу. Акція проходила під гаслом «Захистимо справжню ситуацію Тибету, відстоїмо цілісність батьківщини».

Вони вважають, що всі західні ЗМІ, повідомляючи про те, як вчинив китайський уряд по відношенню до безладів у Тибеті, очорнили образ Китаю, що західне суспільство почало вороже ставитися до Китаю, що деякі представники Заходу дуже дурні й неосвічені. Але одночасно з цим вони також вважають, що китайська влада була вимушена застосувати силу заради захисту цілісності держави.

Інформацію про цю акцію опублікували і передрукували багато ЗМІ та інтернет-сайтів. В акції взяли участь близько двох тисяч чоловік. Як організатор акції був вказаний тільки інтернет-нік «чорно-білий», а також електронна адреса. На одному з інтернет-форумів було повідомлення про те, що цей хлопець організував у Торонто якийсь розважальний клуб за інтересами. Під час акції «чорно-білий» голосно в мікрофон зачитав історію Тибету, потім дуже натхненно кілька разів викрикнув, що «із давнини і до сьогодні Тибет був частиною території Китаю», а також що західні ЗМІ підтримують відділення Тибету і таким чином намагаються розколоти Китай. Він також закликав усіх людей роз'яснити правду про Тибет канадському уряду і пробудити західних людей. Ще один активіст цієї акції в інтерв'ю ЗМІ сказав, що в Китаї проживають представники 56 національностей, і всі вони живуть мирно і дуже щасливо, абсолютно немає ніякої дискримінації і знищення чиєїсь культури. До і після заходу на численних китайських сайтах з'явилася інформація, яка розпалює гнів у китайців з приводу ставлення до тибетського питання західних ЗМІ і західного суспільства.

Проте при всьому цьому всі вони уникають згадки про деякі корінні факти. Наприклад про те, чому, коли в Тибеті почалися демонстрації протесту, китайська влада вигнала з Тибету всіх кореспондентів? Чому вони не дозволили кореспондентам самим на власні очі побачити правду і повідомити все так, як є насправді? Чому тепер китайський уряд використовує цих молодих людей, що перебувають за сотні тисяч кілометрів від Тибету, більшість з яких навіть жодного разу не були там, і, можливо, навіть ніколи не зустрічалися з тибетцями, щоб цією акцією в Канаді вони захищали так звану «справжню ситуацію Тибету»? Протягом цих 50-ти років правління компартії, чи можна в Китаї вільно говорити про питання Тибету? Чи є у китайських людей вільні канали і джерела інформації, щоб дізнатися про історію Тибету і його нинішню ситуацію? Чи можуть в Китаї ханці та тибетці зібратися так, як ці молоді люди в Торонто і відкрито висловити свої думки? Ці молоді люди народилися і виросли в середовищі суспільства, в якому блокуються і суворо контролюються всі новини і будь-яка інформація, чи дійсно вони більше знають про справжнє становище Тибету, ніж західні країни з вільними ЗМІ і свободою спілкування та обговорення? Чому мирні акції протесту тибетських ченців раптом наштовхнулися на збройне придушення і перетворилися на «насильницькі безлади»?

Хто такі ці «західні ЗМІ», що ними така незадоволена китайська компартія? Хто мається на увазі під цим поняттям? На Заході дуже багато різних ЗМІ, і практично у кожного своя точка зору і своя позиція. Наприклад, у США є «Wall Street Journal», який підтримує правих, а «New York Times» більше підтримує лівих. Є безліч різних газет і телеканалів, що стоять абсолютно на різних позиціях. До того ж більшість західних ЗМІ не належать урядам, вони приватні й мають абсолютно різних господарів. У західних країнах неможливо, щоб було так, як у Китаї, де фактично тільки одне ЗМІ – рупор компартії (КПК). Всі журнали, газети, радіо і телебачення в Китаї належать одному господареві – КПК. До того ж зазвичай ЗМІ можуть помилятися. Західні ЗМІ в своїх повідомленнях також нерідко допускають упереджене ставлення і навіть допускають великі помилки. Але їх помилки розкриваються в процесі великої конкуренції між ЗМІ. Той, хто повідомляє неправду або ж не об'єктивно, той в процесі конкурентної боротьби зазнає поразки, і люди не довірятимуть цьому ЗМІ й воно розориться. Неможливо, щоб західні ЗМІ в один голос віщали позицію якоїсь однієї політичної сили. Західні ЗМІ «наглядають і контролюють» політичну владу і суспільство, але в той же час суспільство «наглядає і контролює» ЗМІ. Абсолютно неможливо, щоб західні ЗМІ стали рупором якоїсь однієї політичної партії. Неможливо, щоб, коли це необхідно можновладцям, всі західні ЗМІ почали б фабрикувати брехню, як це часто відбувається в Китаї. Найкласичніші приклади – це часи «руху проти правих», «культурна революція», «великий голод», коли абсолютно всі китайські ЗМІ фабрикували новини в тому руслі, в якому вимагала компартія.

Дивлячись на це натхнення збуджених студентів, які, спираючись на відому їм «дійсну картину», голосно закликали західне суспільство прокинутися, в пам'яті мимоволі воскресли спогади про юних начальників хунвейбінів 60-х рр,, що хотіли встановити червоний прапор компартії по всій Землі і звільнити всіх людей. Схоже, вони вважають, що в Китаї протягом останніх 50-ти років люди живуть вільно і щасливо, а на заході люди страждають від тиранії, і їх потрібно пробудити і звільнити. Вони приїхали до Канади і тепер хочуть, щоб і тут всі ЗМІ вторили єдиній думці та підкорялися єдиній «завжди правильній» партії і обдурювали народ, як це відбувається в Китаї. Якби у тих десятків і сотень мільйонів людей, які жертвували своїми життями в Китаї заради справедливості, було б право голосу, і якби вони висловили свій гнів, то неодмінно змогли б змусити замовкнути цих юних молодчиків і дали б їм зрозуміти всю дурість і безглуздість їхніх вчинків.

10 березня 1959 року в Тибеті почалася акція протесту проти домінуючого панування китайської компартії. Армія КПК жорстоко придушила акцію, вбивши 80 тисяч тибетців. 14-річний Далай-лама і близько 100 тисяч тибетців врятувалися від загибелі, сховавшись в Індії. Під час культурної революції понад 600 стародавніх тибетських храмів було повністю зруйновано. З 600 тисяч буддійських ченців 110 тисяч загинули від репресій, 250 тисяч змусили стати мирянами.

У 1989 році за три місяці до повстання студентів у Лхасі тибетці знову відкрито висловили свій протест, і влада знову жорстоко придушила їх, заарештувавши понад 3 тисячі чоловік. За даними тибетського уряду у вигнанні, за період з 1949 по 1979 роки від різних репресивних заходів у Тибеті загинуло 1 млн 200 тис. тибетців. Голова місцевих Зборів народних представників у Тибеті Нгапой Нгаван Джігме заперечував цю цифру, але погодився із тим, що загинуло близько 400 тисяч. Сьогодні після 30 років так званої політики реформ і відкритості в Тибеті практично всі основні пости влади займають китайці-хань, Лхаса з великою швидкістю осучаснюється, і практично весь прибутковий бізнес перебуває в руках у китайців-хань.

Ці активісти, що «киплять праведним гнівом» і «захищають свою батьківщину», часто говорять, що «з давніх часів Тибет завжди був китайською територією». Не вдаватимемося до подробиць із якого періоду починаються їхні «стародавні часи» і що вони мають на увазі під поняттям «китайська територія». Проте стосовно питання Тибету вони всі прикидаються, ніби ніколи не чули про те, що Далай-лама вже протягом понад десять років стоїть на позиції «вимагаємо автономії і не переслідуємо мету відділення».

Для формування території будь-якої країни необхідний тривалий історичний процес, не може бути, щоб якийсь район на нашому світі «із давнини» був незмінним. Карта Китаю протягом декількох тисяч років змінювалася незлічену кількість разів. Якщо сьогодні сформувалися такі межі країни, то обов'язково потрібно враховувати і поважати історію розвитку кожного її регіону, його культуру, історичні особливості і так далі.

Ті молоді люди, що викрикували в Торонто заклики захистити цілісність батьківщини, за кого вони вважають тибетців? Чи поважають вони їх? Чи знають вони їхню культуру і релігію? Чи люблять вони річки і гори Тибету? Чи піклуються про свободи і права тибетців? Вони просто хочуть, використовуючи лихо людей Тибету, підсилити своє почуття приналежності до так званої великої сили китайської нації.

Китайська компартія вже протягом декількох десятків років активно впроваджує в свідомість китайців свої ідеали, блокуючи інформацію, переписуючи історію і використовуючи насильство. Вона успішно виховує людей, які з готовністю встануть на захист її політичної влади, коли це буде потрібно.

Ці нові «хунвейбіни» через своє незнання, слабкість, фанатизм і ненависть в червоному океані прапорів китайської компартії знову розкрили чорну скорботу китайського народу.

Ця стаття відбиває тільки думку автора.

Шень Сює. Велика Епоха