Людське тіло складається з близько 100 трильйонів клітин. Дивовижно, що ця величезна кількість функціональних одиниць організму може створити настільки ефективно працюючий механізм.
Звідки всі вони знають, що потрібно робити? Звідки знають, як ставитись одна до одної? Що відбувається, коли взаємодія між ними погіршується?
На вивчення людського тіла дуже сильно вплинуло винайдення мікроскопу десь близько 1800 року. До цього теоретично припускалося, що хвороба виникає шляхом самозародження, тобто шляхом метаморфози, незалежної від будь-яких інших факторів або зовнішнього впливу.
Нині це звучить безглуздо, однак 200 років тому про мікроскоп нічого не було відомо. Ми не могли бачити бактерії, віруси, атомну радіацію і канцерогени.
Рудольф Вірхов (1821-1902), німецький патолог, підтвердив, що клітина є найменшою життєздатною одиницею тіла, і розробив новий багаторічний комплекс теорій виникнення хвороби – «Клітинна патологія».
З того часу хвороба досліджується на рівні клітин.
Згодом після народження поверхня шкіри, піхва та кишечник заселяються великою кількістю бактерій, які приносять організму користь. Їх називають коменсальними бактеріями. Однак коли опірність організму слабшає, вони можуть проникнути в тканини та викликати хворобу. В цій ситуації гармонічні відносини між бактеріями та людським організмом видозмінюються. Вважається, що ця зміна зумовлена поєднанням якостей бактерій та природжених факторів людського організму.
Кожна клітина має свій специфічний метаболізм. Проте метаболізм всього організму формується завдяки участі кожної окремої клітини. За відсутності клітин не було б і метаболізму організму.
Недивно, що гармонічне функціонування всіх клітин є життєво важливим для нормального функціонування тіла. Іноді видозміна лише однієї клітини може призвести до драматичної зміни цілого організму. Така ситуація, наприклад, спостерігається при розвитку рака.
Ракова клітина поступово накопичує деформації в своїй ДНК. В результаті у неї можуть з’явитися нові якості, такі як ухилення від смерті звичайної клітини, нечутливість до сигналів пригнічення росту, самодостатність у сигналах прискорення росту та часом нестримне розростання та розповсюдження по всьому організму.
Якщо дивитися з позиції змінених клітин, то може здаватися, що вони не завдають жодної шкоди. Вони живуть краще, довше і можуть бути більш плідними. Але вони є лихом на рівні цілого організму.
Клітина тим не менш має свій власний життєвий цикл та мету існування, просто мета клітини відрізняється від мети людського тіла.
Всередині таких клітин діючі там закономірності та правила здаються досконалими. Вправно управляючи станом свого життя, вони в кінці кінців досягли повного контролю та максимальної реалізації своїх можливостей.
Якщо дивитися з точки зору закономірностей зовні цих клітин або людського організму, то вони вочевидь мають дефекти. Властивості клітин уже змінилися та неминуче роблять вплив на їх взаємозв’язки з іншою частиною тіла. При цьому спостерігається стиснення тканин, деформація та розпад, не кажучи вже про наслідки метаболізму.
Поняття «симбіоз» існує в світі вже давно. Зокрема, в культурі австралійських аборигенів робиться сильний акцент на житті в гармонії; центральне місце займає земля, яка навіть розглядається як самостійний організм.
У найближчому майбутньому ці принципи будуть видаватися все більше й більше переконливими. По мірі поступової глобалізації світу люди різних країн все активніше взаємодіють одне з одним. Таким чином, ми повинні діяти в гармонії з довкіллям, законами природи та всесвіту. Можливо для цього нам потрібно перевищити межі своєї точки зору та мети і подивитися з позиції, що відповідає більш великому метаболізму.