Благочестя

Доктор наук у сфері мов стародавніх біблійних текстів Михайло Мішкан читає лекції по всій країні. Угаритський, арамейський, аркадський, шумерський, стародавній іврит – ось далеко не повний перелік мов, якими він володіє.

Проникати в таємниці слова, куди закладене вищими силами сакральне (лат. Sacralis – священний), і добувати звідти святість, відчуваючи разом з аудиторією магічну дію, – такий рід діяльності М. Мішкана.

У 1934 році посол Японії увіз на роботу дев’ять ізраїльських лікарів. Серед них був і батько Михайла. Там він і народився, звідти репатріював у Ізраїль, тому друзі шуткують, називаючи його Мішка-япончик.

В цьому жарті є доля правди. М. Мішкан – благочестивий та самовідданий борець.

В 1982 році він витримав 67 днів голодування, протестуючи проти виселення сімей з Яміта – міста з єврейським населенням на Синайському півострові. Почав протест при вазі у 96 кг. з розвиненою м’язовою системою, а завершив з вагою 54 кг. Три тижні протестував у центрі міста Яміта, а інший час – біля будинку голови уряду. Важко було на першому тижні, а потім іноді лише мріяв про стейк.

В армії Михайло був інструктором зі спортивної підготовки, відзначався міцним здоров’ям, навчав солдатів бою за системою «капам», що означає – обличчям до обличчя з ворогом.

11 років тому проявилася в лівій легені проблема. Під час операції пошкодили через неуважність діафрагму, почалися збої. Всі ці роки під пахвою носив кисневий балон, якого вистачало на дев’ять годин. Потім ситуація погіршилася з причини запалення легень. 39 днів знаходився у комі, п’ять разів – у стані клінічної смерті.

Друзі, раввіни і просто знайомі та незнайомі – всі зібралися помолитися за життя Михайла Мішкана, і він вижив: «Я не ходжу, я танцюю, повернулася колишня сила». Але все ж кисневий балон довелося збільшити вдвоє. Незважаючи на це, двічі приймав участь у снеплінгу, відважно спускався з крутої гори по канату з балоном кисню під рукою.

Друзі з усієї країни ображаються, що приїхав, прочитав лекцію і скоріш поспішає додому – кисень може закінчитися.

Хто не ризикує, той не живе, той існує. Краще ризикнути та стати здоровим, в кращому випадку, або піти з життя, якщо не пощастить, – так розмірковує Михайло, насмілившись на трансплантацію легень.

«Категорично переконаний, що не поїду до Китаю для пересадки легені ні за яких обставин – тільки не в Китай. Не вважаю, що закон є правильним, якщо він засуджує людей до смерті з ідеологічних мотивів. Людина може думати не так, як інші, – це і є свобода думки, – відстоює М. Мішкан право іншої людини на інакомислення. – Не вважаю правильним вступати в злочинні відношення з комуністами Китаю. Це кримінал – піддавати смерті практикуючих Фалуньгун», – говорить він, проявляючи благочестя як страх скоїти гріх.

Він продовжує: «Я заздалегідь щиро погодився на пожертву моїх органів у випадку смерті і оформив цю згоду в організації «Аді» вже багато років назад. З 1968 року я є донором крові, а з 1968 – зважився на постійне донорство.

Я вважаю, що жива людина не має причини не жертвувати органами для іншої людини в крайніх випадках, коли потрібно врятувати її.

Мене обурює той факт, що є люди, які завжди готові отримати органи, але не згодні у більшості випадків пожертвувати своїми, так буває часто у віруючих. Серед віруючих євреїв справді існує проблема пересадки органів. Згідно з «Алахою» (приписи життя) видалення органів допускається лише у тих, хто пішов з життя.

Цікавий приклад: сини А. Равіца, члена Парламенту, сперечалися, тому що кожний з них хотів спасти батька, пожертвувавши йому орган, а в іншій сім’ї ніхто не хотів жертвувати помираючому члену сім’ї орган, і тоді попросили друга, але друг відповів, що нехай спочатку члени сім’ї відважаться зробити добру справу».

Виходить, жертовність – вища форма альтруїзму – властива тому, хто здатний зрозуміти, що життя дане на те, щоб робити добрі справи.

Яна Фалік. Велика Епоха