Захищати свої трудові права, як і права взагалі, виявилось небезпечною справою. Коли кілька працівників великого державного підприємства в Білорусі спробували утворити незалежну профспілку, проти них, за їхніми словами, розгорнули репресії.
Фото: Олена Засімчук/ВКонтакті«Навіть коли мене ще не звільнили, я постійно знаходився під супроводом. Бувало таке, що там, де я працював, щоб я не міг піти поговорити з людьми, виставляли охорону, і вони біля цеху чергували всю ніч», — говорить один з ініціаторів створення профспілки Анатолій Літвінко.
«Боялось [керівництво], звичайно, відчувало, що у людей воно накипіле, і ось-ось повинно вибухнути», — каже він. Проте на діалог управління підприємства не пішло, а бажання створити незалежну профспілку для відстоювання своїх прав сприйняло як виклик.
Після того, як 24 грудня 2011 року більше 200 працівників «Граніту» провели установчі збори і оголосили про створення профспілки, на активістів організації почали тиснути.
Вже 14 січня 2012 року Державтоінспекція анулювала водійські права голови профспілки Олега Стахаєвича, який працював на підприємстві водієм. За кілька днів чоловіка звільнили.
Звільнили і Анатолія Літвінко, а також його дружину, яка працювала на тому ж підприємстві за тимчасовим трудовим договором. «Для того, щоб її звільнити відкликали з декретної відпустки дівчину: дитина в неї була ще грудна, і двоє інших маленьких діток. Наполегливо їй, як мені відомо, рекомендували, щоб вона вийшла, щоб отримати юридичну можливість звільнення», — говорить Літвінко.
Загалом з підприємства було звільнено чотирьох членів профспілки. Інших залякували, змусивши покинути організацію, говориться у звіті Amnesty International.
«Я вам хочу сказати так: після цих звільнень у нас вже влаштуватися практично ніде неможливо. Я зараз думаю, як заробляти собі на життя, і що взагалі далі робити, тому що у мене двоє маленьких дітей, їх теж потрібно годувати, потрібно платити за комунальні послуги», — говорить Анатолій Літвінко.
Голова незалежної профспілки, Олег Стахаєвич, нову роботу вже знайшов. Працює в іншій області, в приватній компанії.
Зареєструвати організацію їм тоді так і не вдалось — для цього профспілка мала отримати юридичну адресу в нежитловому фонді. Державні установи приміщення їм виділяти відмовлялись, не погоджувались дати в оренду приміщення і приватні особи — казали, що бояться тиску з боку влади на свій бізнес, йдеться в доповіді Amnesty International по Білорусі.
Щоб протидіяти реєстрації профспілки, органи місцевої влади діяли дуже злагоджено.
«Рішення, які приймаються у нас керівництвом великого державного підприємства — це рішення, як у нас кажуть, узгоджені „нагорі“. Самостійно не приймаються якісь рішення керівництвом, їм дають команду, і вони виконують», — говорить Літвінко.
Проте від ідеї створення незалежної профспілки активісти не відмовились. Кажуть, що враховуючи набутий досвід, це може перерости у навіть щось масштабніше, ніж організація в рамках одного підприємства. Говорять також, що до них звертаються працівники з різних заводів по всій країні, які хочуть у себе організувати те саме.
«Якщо ти налаштований позитивно, то все-таки негативи будуть проходити мимо. Ми щиро з натхненням взялися за цю справу, хоча прекрасно бачили, як наповнили наше підприємство представниками спецслужб і КДБ, — говорить Анатолій Літвінко. — Ми не одні такі, щоб репресій боятись».
