Голіаф, хобіт і теорія трьох видів людей

Згідно до біблейських текстів, молодий Давид за допомогою пращі переміг велетня Голіафа і так став другим єврейським монархом. Правдивість цього міфу (важкого для сприйняття багатьох людей) була підкріплена знахідкою глиняної посудини, що містить найбільш стародавні філістимлянські записи, виявлені на сьогоднішній момент. На артефакті, знайденому в Ізраїлі на початку листопада 2005 р. археологами Університету Тель ес-Сафі, є протоханаанські написи з не семітичними іменами «Alwt» і «Wlt», які, за словами д-ра Аарона Демського, схожі з архаїчними буквами імені «Голіаф». Згідно до проведених досліджень, цей предмет є справжнім, оскільки його було виготовлено лише за сто років після правління Давида.

Ця знахідка постає як ще одна частина головоломки в теорії, що ігнорується співтовариством антропологів та археологів і що постулює про співіснування в давнину трьох видів людей різного зросту: велетнів, нинішніх людей і карликів. Було отримано так багато доказів існування цих трьох видів людей, що вченим довелося докладати великі зусилля, щоб «закривати на це очі» і відстоювати прийняту більшістю лінійну схему еволюції.

Існування раси «людей-хобітів» зі середнім зростом один метр із легенд перетворилося на реальність восени 2004 р., коли група дослідників знайшла в Індонезії кістки маленьких людей, які могли співіснувати з нинішньою людиною аж до всього лише 12 тисяч років тому. Хоча датування зникнення цієї раси було зроблено на основі виявлених останків, виникли гіпотези, що припускають виживання нащадків хобітів у глушині тропічних лісів Індонезії.

Проте от що дійсно багато людей ігнорує: в попередньому столітті не рідкісними були знахідки скам'янілостей людей, що зростом у три рази перевищують звичайну людину. Фактично, їх стільки, що ми тут можемо лише поверхово розглянути деякі з них. Останки гігантських людей було виявлено практично в усіх точках земної кулі.

Мабуть, найбільш популярний і науково визнаний випадок - це «яванський гігант», виявлений на півдні Китаю і вік якого складає близько 300 тисяч років. У південній частині цієї ж держави було знайдено останки схожої людини, що була власником шести пальців на кожній кінцівці. Ця ознака полідактилії (аномальної кількості пальців на кінцівках), схоже, була звичним стандартом у цього виду людей. В уривку з Біблії розповідається: «І була ще війна в Ґаті. А там чоловік великого зросту, що мав на руках та на ногах по шість пальців, числом двадцять і чотири. Також і він був народжений тому Рафі» (2-а Самуїлова 21:20; 1-а хронiки 20:6).

Інші факти, що ми їх можемо згадати, швидко переглядаючи археологічні аннали: могили в Шеніні (Туніс), де покояться останки триметрових істот; склеп в м. Бредфорд (США), виявлений у 1880 р., де складені скелети зростом понад 2 метри з дивними опуклостями в формі рогів, що виступали над війковими дугами; скам'янілі сліди, що належать до крейдяного періоду, в Глен Роуз (штат Техас), розмірами 54,61 на 13,97 сантиметрів, і які, що не менш дивовижно, розташовані поряд зі слідами бронтозавра; молоді гіганти з Ліксуса, чий зріст у середньому в 11 років був близько 2 метрів 20 сантиметрів; і, нарешті, кісткові останки в Гаросі, в гірській системі Урбаса, в Кастилії, Медінаселі, Леоні, Кантабрії й інших місцях (усе - Іспанія).

Згідно до документів, скелет найбільшого гіганта, знайденого на цей момент, має зріст 5,18 метрів, і викопаний він був у 1956 р. в Кагаяні, що на Філіппінах. Кожен із його передніх зубів був завширшки 5 і завдовжки 15 сантиметрів. За оцінками вчених, за життя ця людина могла мати зріст 5,40 метрів.

Проте біологічні останки - це ще не все. Деякі дослідники наштовхнулися на немислимих розмірів знаряддя. У 6-ти кілометрах від Сафіти (Сирія) археологи знайшли ручні сокири вагою 3,8 кг. У Марокко виявлено наконечники розмірами 32 x 22 см і вагою 4,2 кг, а також двосічні сокири, які важать 8 кг. Зважаючи на розміри цих знарядь, із ними могли би вправно орудувати лише істоти величезного зросту.

Окрім легенд (яких дійсно є безліч), інструментів та останків велетнів, є інший чинник, який прихильники теорії трьох видів висувають як незаперечний аргумент існування гігантів: мегалітичні споруди величезних розмірів, які можна зустріти майже на всіх континентах Землі. Якщо ми візьмемо до уваги те, що наразі не існує засобів для переміщення кам'яних глиб, відповідних тим, що використовувалися при зведенні єгипетських пірамід, Стоунхенджа або моаї на острові Пасхи, то можемо почати сильно сумніватися. Так, це вірно, що деякі із цих величезних кам'яних глиб можна переміщати за допомогою техніки, яку нам вдалося розвинути зараз, але... як це змогли зробити стародавні люди? Можливо, відповідь може бути знайдена в існуванні цієї Голіафової раси.

Але визнати той факт, що сучасні люди зовсім недавно співіснували з карликами та велетнями, означало би скинути безліч міцно укорінених теорій і почати все з нуля. Фактично, докази існують, але, напевно, учених, що присвятили себе їх вивченню, зовсім мало. Історія нібито раз по раз доводить, що широко відомі міфи ґрунтуються на реальній дійсності, проте псевдонаука упередженості все ще продовжує відігравати свою роль.

І на завершення, легенди про карликів і гігантів, що присутні в фольклорі практично всіх народів світу, слугують правдивими доказами їх існування. Якби ми були готові встати лицем перед такою дійсністю, набратися сміливості і знести затишний притулок Вивченого, то, звісно, різні питання хлинули б, немов вируючи в наших головах. Як у стародавні часи три таких різних види людей могли співіснувати? У них були дружні чи ворожі соціальні відносини? Чи допомагали вони один одному? Чи ігнорували один одного? Які соціальні прошарки в них існували? Чи могли сьогодні бути краще всього пристосованим видом (а, отже, таким, що залишився в живих) хобіти? Чи могли цим видом бути велетні? Скільки ще міфів з історії чекають свого підтвердження конкретними доказами? По правді кажучи, на це важко відповісти. Тим часом, ми можемо лише й далі прогресувати дуже повільними темпами - вузькою шляхом науки. Це вже точно, що слід поклопотатися про те, як би не розбити собі лице, натрапивши на якійсь інший «міф», що може виявитися реальним.