Бірманські генерали розігрують США і Китай
Іншими словами, підйом Китаю буде невигідний для обох країн. Це гра, в якій немає переможця. Шановні економісти, такі як Пол Кругман і Фред Бергстен, стверджували, що введення мита було б розумною відповіддю США на китайську валютну політику.
Китай має намір обігнати Сполучені Штати як найбільшу економіку в світі, можливо, не раніше 2016 року, згідно з прогнозом Міжнародного валютного фонду. Вашингтон бачить, що Пекін вже грає м'язами, збільшуючи витрати на армію і посилюючи політику в територіальних суперечках зі своїми сусідами, включаючи Індію, Японію і В'єтнам.
Через це США прагне діяти спільно з нервовими сусідами Китаю, включаючи Бірму. І бірманський режим спробує скористатися цим, щоб вижити.
Китай як точка опори
Скориставшись тим, що Китай взяв під контроль Південно-Китайське море і нервує весь регіон, адміністрація Обами подала заявку на чільну роль в Азії. США відкрили нову базу в Австралії, що показало міцну стратегічну присутність у регіоні. Відносини ж США з Бірмою мають як стратегічні, так і інші мотиви.
Сполучені Штати приділили увагу демократичному становищу не тільки в Бірмі, але і на Близькому Сході та в Росії. Політичне перетворення країн у цих регіонах безпосередньо вплине на стратегічну ситуацію на всій планеті в найближчі роки.
Проте Пекін, швидше за все, буде точкою опори, навколо якої обертаються відносини і економіка азіатських країн — настане відродження епохи Серединного Царства, коли Китай був «першим серед рівних в Азії». Незважаючи на недавні спроби Бірми зменшити вплив Китаю і встановити вигідні політичні і ділові зв'язки із Заходом, статус Китаю — перший серед рівних в Азії — неодмінно, чинитиме потужний вплив на його маленького південно-західного сусіда.
Аун Сан Су Чжи, лідер бірманської опозиції, підкреслила своє нейтральне ставлення до Китаю. Це означає, що Бірма і далі буде вести бізнес із Китаєм, незалежно від своїх майбутніх відносин із Заходом.
Сотні тисяч китайських мігрантів у цей час живуть у Бірмі, і китайські інвестори вклали близько $12 млрд у країну. До того ж, хоча і призупинилося будівництво греблі Мьїсоун вартістю $3,6 млрд на річці Іраваді, зараз ще 25 подібних мега-проектів зводяться в Бірмі, причому багато з них інвестують китайці. Таким чином, незалежно від того, що відбудеться в Бірмі або глобальній політиці в 2012 році, Китай, імовірно, залишиться важливим гравцем для провідних осіб Бірми.
Залежність від нафти
Усвідомлюючи, що нова холодна війна буде точитися навколо природних ресурсів, а не старих ідей, довгострокові економічні цілі президента Обами гідні похвали. Найбільш важливо те, що Америці нафти вистачить до 2030 року через зростання внутрішнього виробництва як у США, так і в Канаді, згідно з Джуліаном Лі, старшим аналітиком Центру глобальних енергетичних досліджень.
З іншого боку, Китай буде все більше і більше залежати від закордонної нафти. «Чорне золото» з Близького Сходу і африканська необроблена сировина зараз транспортуються танкерами через Малаккську протоку протяжністю 900 км, що з'єднує Індійський і Тихий океан. Це один із найбільш завантажених каналів судноплавства в світі. Близько 650 тис. судів проходять через цей вузький фарватер щороку. Китай, зокрема, через нього імпортує приблизно 80% річного імпорту нафти, об'ємом 1,5 млрд. барелів.
Китайські аналітики і лідери називають цю протоку стратегічно вразливою і звертають увагу на серйозні наслідки для Китаю, якщо цей судноплавний канал потрапить у руки «ворожих сил», піратів або терористів. Що буде, якщо Сполучені Штати заблокують доступ КНР до цього каналу в разі конфлікту між Китаєм і Тайванем?
Таким чином, Пекін будує нафтопровід із Бенгальської затоки, який безпосередньо з'єднає Бірму і Китай. Приблизно 1920-кілометровий трубопровід між західною частиною Бірми і китайським містом Куньмін у провінції Юньнань обійдеться в $1,5 млрд. Всю вартість будівництва трубопроводів, які планують завершити до 2013 року, візьме на себе Китай.
Найбільша нафтова компанія в Китаї — Китайська національна нафтогазова корпорація (CNPC) — буде ділитися прибутком із бірманськими генералами. Таким чином, з початку 2013 року китайські нафтові танкери з країн Близького Сходу і Африки зможуть перетнути Бенгальську затоку і зайти в західний морський порт Бірми, що заощадить понад тиждень часу на транспортування сировини через Малаккську протоку.
Крім того, Китай будує швидкісну залізницю вздовж маршруту трубопроводу, по якій можна за 4 години дістатися бірманських берегів. Народно-визвольна армія Китаю може прибути протягом 4 годин і, таким чином, буде становити небезпеку для індійської та американської бази у Дієго-Гарсія.
Китай імпортує 11% нафти (від загального обсягу імпорту) з Ірану. Нещодавні американські та європейські санкції проти Ірану Китай проігнорував. Під час поїздки прем'єра Китаю Вень Цзябао в три багаті нафтою монархії Перської затоки він також обійшов це питання. На конференції в Досі 18 січня він сказав: «Законна торгівля повинна бути захищена, в іншому випадку світовий економічний порядок перетвориться на хаос». Китай стане найбільшим у світі імпортером нафти до середини 2013 року.
У пошуку компромісу з демократією
Рішення китайського керівництва скоротити імпорт нафти за допомогою танкерів співпало з пропозицією бірманської хунти побудувати трубопровід до Куньміна. Це рішення чітко демонструє позицію бірманської дипломатії в новій холодній війні. З четвірки головних постачальників нафти в Китай — Саудівська Аравія, Ангола, Іран і Росія — тільки Росія поставляє близько 400 тис. барелів на добу в Китай по сухопутному трубопроводу, а інша частина приходить на танкерах. Ці танкери скоро будуть вивантажувати чорне золото в портах Бірми.
Останнє вето, яке наклав Пекін на резолюцію Ради Безпеки ООН щодо сирійського режиму, можна розглядати як приклад традиційної політики компартії Китаю, тобто невтручання у внутрішні справи інших країн. Позицію китайської влади щодо молодої і слабкої бірманської демократії ще належить побачити в процесі того, як Китай буде задовольняти свої зростаючі потреби у вуглеводні, прагнучи змагатися з американською супердержавою.
Іншими словами, у Бірми козирі як у рятувальній енергетиці Китаю, так і в захисті свого флангу північним сусідом. І, безумовно, Китай не може прийняти процвітаючу демократію без авторитарних елементів на своєму північному кордоні. Тут жадібні бірманські генерали ще нагадають про себе, і, безсумнівно, етнічним групам і демократичному руху М'янми* на чолі з Аун Сан Су Чжи, а також Заходу, доведеться шукати якийсь компроміс.
Канбавза Він
Професор Канбавза Він — екс-міністр закордонних справ Бірми в 70-і роки і старший науковий співробітник у Європейському інституті з вивчення Азії.
*М'янма — сьогоднішня назва країни. До 1989 року держава називалася Бірмою.