Про Лівію після Каддафі
— З точки зору військової вважаю, що операції як такої не було. Була утворена якась спина, на яку опозиція могла б опертися. Окремі вильоти літаків були розрізненими і незрозумілими. Так, вони, звичайно, вплинули на хід подій, але, з точки зору бойових дій, були мінімальні. Тому, з військової точки зору, операцію можна назвати чисто символічною. А от із військово-політичної — вона була успішною, в усякому разі на цьому етапі. Була поставлена мета — позбавитися від Каддафі, прибрати його. Ця мета досягнута. Але справа в тому, що події в Лівії і навколо неї — це процес. І з відходом Каддафі цей процес триває. Абсолютно не виключаю: те, що зараз називають військово-політичною перемогою НАТО, в результаті може обернутися поразкою. Бо ті, хто прийдуть на зміну Каддафі, необов'язково будуть любити НАТО, Америку і Захід. Зараз вони відійдуть від війни, розберуться, подивляться навколо і будуть грати в якусь свою власну гру. Так, як це робив і Каддафі: намагатися використовувати європейців у своїх інтересах. Так що виграна битва, але не виграна війна. Вона триває.
Чесно кажучи, не розумію європейців. Тобто мені зрозумілі їхні тактичні розрахунки, але все-таки потрібно думати, як у шахах, не на крок, а на 2—3 кроки вперед. Завжди виникає питання: а з ким простіше мати справу — з Мубараком, Каддафі — або з «братами-мусульманами», з ще якимись людьми, які поділяють погляди «Аль-Каїди»? Тому процес не закінчений. Я не можу уявити, як ті хлопці, що прийдуть до влади, будуть міркувати про демократію, про права людини. Все-таки ісламісти — люди досить авторитарного штибу, налаштовані антизахідно. Як із ними вибудовувати відносини?
Але, можливо, станеться диво і буде досягнутий консенсус? Не хочу нічого передбачати, але ситуація дуже пікантна. І суть її полягає в тому, що західники зробили все, щоб до влади прийшли люди, які в принципі є їхніми опонентами. Так що інтрига тільки-тільки починає закручуватися.