Трагедія Тибету

Здається, що «правда» стала ще одною жертвою землетрусу силою 6,9 балів, що відбувся 14 квітня на Тибетському плато в Юйшу, пише у власному блозі Девід Кілгур, колишній член канадського парламенту і держсекретар з питань Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Серед тисяч загиблих переважну більшість становили тибетці, і вони заслужили на те, щоб їх оплакували як таких. Однак, більшість урядів світу, у тому числі Канади, на жаль, не згадали жителів Тибету, висловлюючи свої співчуття Китаю. Державний секретар США Хіларі Клінтон вилучила слово «Тибет» у своєму виступі, сказавши замість цього наступне: «Наші думки й молитви з тими, хто був поранений і залишився без даху, і з усіма жителями Китаю в цей важкий день».

Засоби масової інформації повинні були відзначити, що місцем трагедії став район Кхам —  історична провінція Тибету. Однак, при висвітленні землетрусу як CNN, так і BBC мало згадували, або не згадали тибетців взагалі як основних потерпілих цієї трагедії.

Є достовірні відомості про те, що остаточне число загиблих перевищує 10 000 людей, і ще 100 000 людей залишилися без даху. Ті, хто вижив, потребують міжнародної допомоги, пропозиції якої були відкинуті Пекіном.

Таке неповне висвітлення подій у Китаї, на жаль, є типовим. Світ ходить навшпиньках навколо питання про Тибет, побоюючись викликати гнів Пекіна. Сувора реальність часто ігнорується.

З іншого боку, фотографії, розміщені на сайті Boston Globe, і звіт, опублікований New York Times, представляють незалежну журналістику в її кращому прояві.

Болісне минуле

Для кращого розуміння подій наведемо суворі факти 50-літньої китайської колонізації Тибету. За роки колонізації десятки тисяч тибетців були вбиті, сотні тисяч позбавлені волі. Було розграбовано й зруйновано більше 6000 чоловічих і жіночих монастирів і храмів.

За останній час зникли або були кинуті у в'язниці тисячі мешканців Тибету. У книзі «Мао: Невідома історія» її автори Цзюн Чан і Джон Холідей докладно описують ставлення Пекіна до тибетців. В 1959 році Мао Цзедун писав про повстання, що спалахнуло в Тибеті, викликане наполегливими вимогами Пекіна збільшити поставки продовольства у часи повсюдного голоду: «Це повстання... гарна річ, оскільки дає можливість розв'язати наші проблеми військовим шляхом».
 
Коли по Тибету розповсюдилися повідомлення про те, що Мао планує викрасти тоді ще зовсім юного Далай-ламу, тисячі тибетців вийшли на вулиці на знак протесту. Вони зібралися перед резиденцією Далай-лами, палацом Потала у Лхасі, з гаслами: «Китайці, пішли геть!» Мао телеграфував, що Далай-ламі необхідно надати змогу втекти, тому що він боїться, що смерть Далай-лами «викличе великий резонанс у всьому світі», особливо буддійських країнах та Індії. Коли він утік, Мао сказав своїм людям: «Робіть усе, що можете, щоб утримати ворогів у Лхасі... щоб, коли прибудуть наші головні сили, ми змогли оточити їх і знищити».
 
Далай-лама

Далай-лама є духовним лідером Тибету, лауреатом Нобелівської премії миру, почесним громадянином Канади, і, згідно з опитуванням 2008 року, проведеного в шести європейських країнах, його називають найповажнішим лідером світу. Але Пекін не дозволив йому відвідати район землетрусу.

Комуністична партія, що править Китаєм, несправедливо звинуватила його в підбурюванні до розпалювання насильства і сепаратизму в Тибеті. Правда полягає в тому, що Далай-лама відстоює автономію Тибету у складі Китаю, але не домагається його відділення та відрікається від насильства.

Мирні демонстрації не порушували стабільності. Заворушення провокувала присутність тисяч озброєних китайських військових і поліції.

Насправді Далай-лама — це найкращий шанс для Пекіна добитися мирного вирішення тибетського питання. Кілька тибетських груп, що перебувають у вигнанні, прагнуть до повної незалежності Тибету, відкидаючи помірні погляди Далай-лами. Далай-лама висловив побоювання перед можливістю збільшення жорстокості та застосування сили після його смерті.
  
Жан-Луї Руа, колишній президент канадської неурядової організації «Права і демократія», зауважив напередодні візиту Далай-лами до Оттави 6 років тому:

«Мовчання у відповідь на будь-які порушення прав людей неприйнятне, і це особливо неприпустимо відносно порушень, що належать до культурного геноциду, таких як у Тибеті. Такі порушення продовжують псувати процвітаючі економічні відносини Канади з Китаєм, не кажучи вже про нашу репутацію захисника прав людини і демократичних свобод».
  
Хто зможе з цим не погодитися? Всі члени канадського парламенту повинні голосно говорити про останню трагедію в Тибеті.
  
Довідка

Автор статті Девід Кілгур — колишній держсекретар Канади по Азіатсько-Тихоокеанському регіону. Він разом з адвокатом-правозахисником Девідом Мейтасом опублікував книгу «Кривавий урожай: вбивство послідовників Фалуньгун у Китаї з метою вилучення органів», за яку вони були нагороджені Премією за захист прав людини в 2009 р. і номіновані на Нобелівську премію миру в 2010 р.