Колядки в українському живописі та літературі
Одним із головних свят в українській культурі з давніх часів було Різдво. Різдво українці завжди відзначали з розмахом, воно було не просто релігійним святом, а цілим комплексом традицій, звичаїв та обрядів, які глибоко вкоренилися в національній культурі.
На відміну від західних традицій, де Різдво часто асоціюється з подарунками та родинними застіллями, в Україні це свято завжди несло в собі більш духовний та обрядовий зміст.
До Різдва ретельно готувалися — прибирали оселю, готували традиційні святкові страви — кутю (з пшениці, маку та меду), вареники з різними начинками, пиріжки, книші, узвар та багато іншого. Різдвяна вечеря називалася Багатий вечір або Щедрий вечір.
Цього вечора діти та молодь обов'язково ходили колядувати. Для цього з паперу клеїли зірку, розфарбовували її фарбами і вставляли всередину недогарок свічки, внаслідок чого зірка горіла і крутилася на жердині. Наприклад, таку зірку можна побачити на картині Миколи Пимоненка «Колядки».
З цією зіркою колядники ходили по домівках і співали обрядові пісні, звані колядками. Пісеньок цих було безліч і багато хто з них дійшли до наших днів і їх досі виконують колядники:
«Нова радість стала, яка не бувала,
Над вертепом звізда ясна світлом засіяла.
Де Христос народився, з Діви воплотився,
Як чоловік пеленами убого оповився.
Пастушки з ягням перед тим дитятком
На колінця припадають, Царя-Бога вихваляють.
— Ой ти, Царю, Царю, Царю, небесний Володарю,
Даруй літа щасливі цього дому господарю.
Даруй господарю, даруй господині,
Даруй літа щасливі нашій славній Україні».
Деякі колядки, на жаль, до наших днів не дійшли, їх можна зустріти тільки в старовинних дореволюційних книгах:
«А у пана Івана, на його дворі
Стояло дерево топке, високе,
Топке, високе, листям широке;
З того дерева церковка рублена;
А в тій церкві стоять три престоли:
На першому престолі — святе Різдво,
На другому престолі — святий Василь,
На третьому престолі — хреститель Іван.
Святе Різдво нам радість принесло,
Святий Василь Новий рік приніс,
Хреститель Іван воду охрестив.»
Колядки увічнили у своїй творчості багато українських письменників і художників. Так, колядників зі звіздою закарбував Сергій Васильківський у своїй роботі «Різдвяні святки на Полтавщині».
Дуже докладно і барвисто описує процес колядування Микола Васильович Гоголь:
«Гучніше й гучніше лунали вулицями пісні й крики... Парубки пустували й бісилися досхочу. Часто між колядками лунала якась весела пісня, яку тут же встиг скласти хто-небудь із молодих козаків. То раптом один із натовпу, замість колядки, відпускав щедрівку і ревів на все горло:
Щедрик, ведрик! Дайте вареник!
Грудочку кашки,Кільце ковбаски!
Регот нагороджував витівника. Маленькі вікна здіймалися, і сухорлява рука старої баби, що самі тільки разом зі статечними батьками лишалися в хатах, висовувалася з віконця з ковбасою в руках або шматком пирога. Парубки й дівчата навперебій підставляли мішки й ловили свою здобич...»
Схожу сцену ми можемо побачити на картині Костянтина Трутовського «Колядки в Україні»:
Традиція колядування передавалася з покоління в покоління, завдяки чому й збереглася до наших днів. Особливо цей чудовий звичай поширений на Західній Україні. Там колядники не тільки ходять по домівках, а й просто співають на вулицях, тішачи перехожих і створюючи святковий настрій.
Марія Мельничук