Ядерна програма Північної Кореї та інтереси режиму КНР

Кілька днів тому влада Північної Кореї продемонструвала американському фізику-ядернику Зігфріду Хекеру зі Стенфордського університету оснащений за останнім словом техніки завод з понад тисячею центрифуг для збагачення урану.

Вчений був вражений технічним рівнем заводу, а американська влада заявила, що ще навесні 2009 року, коли режим КНДР випровадив з країни міжнародних військових інспекторів, цього заводу там не було.

Увагу привертає те, що в бідній країні, в якій ніколи не було високотехнологічного виробництва, за такий короткий термін з'явилися не тільки кошти, а й технології та відповідні компоненти, а також підготовлений персонал для успішного проведення в життя такої великої програми. Багато спостерігачів впевнені, що тут не обійшлося без допомоги ззовні в обхід санкцій ООН.

Єдиний і найбільш вірогідний кандидат на роль помічника в реалізації ядерної програми північнокорейського режиму — це його старий добрий «великий брат» Китай. Вже багато років саме КНР залишається практично єдиним партнером і великим постачальником гуманітарної допомоги Північній Кореї.

Режим КНР ніколи не обмежується лише діловими торговими відносинами, а завжди переслідує політичні цілі. Це легко простежити на його стосунках із західними країнами. Усі міжнародні торговельні відносини компартії Китаю (КПК) супроводжуються наполегливими проханнями або підтримати її в «питанні Тайваню», або відмовитися прийняти у себе Далай-ламу, або не піднімати питання про права людини, або, як сталося нещодавно, бойкотувати церемонію нагородження Нобелівською премією миру, яка була присуджена китайському дисиденту.

Допомога Північній Кореї не приносить режиму КНР ніякого економічного прибутку, проте дозволяє їй практично повністю контролювати політику «молодшого червоного брата». Згідно з деякими джерелами, навіть свого спадкоємця на пост глави держави Кім Чен Ір «погоджував» із лідерами КПК.

Ще з часів Сталіна і Мао Цзедуна комуністичні режими завжди намагалися насаджувати і підтримувати тоталітаризм в інших країнах з метою сформувати лігу диктаторів на противагу західному суспільству.

В одному зі своїх звітів організація Міжнародна амністія вказувала, що режим КНР продає зброю Бірмі, Іраку, Судану, Зімбабве і Північній Кореї, яка використовується місцевими режимами для придушення народу і утримання своєї влади. У доповіді ООН щодо Дарфуру, публікацію якої в жовтні цього року активно намагалася блокувати китайська влада, йдеться, що в миротворців ООН стріляли кулями китайського виробництва.

Під час міжнародних переговорів, коли дискусії торкаються санкцій проти Іраку та Північної Кореї, лідери КНР завжди були проти і говорили, що «всі конфлікти слід вирішувати дипломатичним шляхом за допомогою діалогу». Ця позиція Пекіна звучить тим більше не переконливо, якщо врахувати, що всі внутрішні проблеми і конфлікти компартія Китаю вирішує з допомогою сили і жорсткого придушення. Тобто діалог ніколи не був «коником» режиму КПК.

Лукавить Пекін і тоді, коли намагається переконати світову спільноту в тому, що «Китай виступає за мирний розвиток» і т.д. У режиму компартії немає ні практики, ні досвіду мирного розвитку. З моменту захоплення влади і по сьогоднішній день режим підтримує свої позиції в країні виключно за допомогою насильства. Всі політичні рухи, які проводила КПК, супроводжувалися масовими вбивствами людей.

Компартія Китаю — це один із найбільш хитрих тоталітарних режимів в історії. По суті нічим не відрізняючись від режиму Північної Кореї, компартія Китаю намагається виглядати цивілізовано перед західним світом, від якого повністю залежить економіка КНР. Тому, наприклад, в питанні ядерної політики Північної Кореї вона не висловлює прямо своєї підтримки, і навіть трохи критикує її. Однак за спиною активно допомагає Пхеньяну підтримувати і нарощувати свій ядерний потенціал. Пекіну вигідно, щоб ця підконтрольна йому країна продовжувала тримати Захід у напрузі.

КНР не допустить, щоб Пхеньян став без’ядерним і буде продовжувати свою лукаву гру до кінця.