У серпні прем’єр-міністр Китаю Вень Цзябао зробив візит у Шеньчжень — особливу економічну зону на півдні країни, що стала за останні 30 років символом економічних реформ і відкритості. Під час свого візиту він підняв найбільш чутливу тему в Китаї: політичні реформи.
Китайські робітники на заводі тайваньського технологічного гіганта Foxcon у Шеньчжені, південна провінція Гуанчжоу, 26 травня 2010 Фото: AFP/Getty ImagesЙого слова, схоже, відновили дискусію, яка була припинена понад 20 років тому. Це зробило чималий вплив на ситуацію як всередині так і за межами Китаю.
Прем’єр Вень сказав: «Китай повинен здійснювати не тільки економічні, але також і політичні реформи. Без політичних реформ Китай може втратити досягнуте завдяки реструктуризації економіки…»
Вень Цзябао далі конкретизував цілі наміченої політичної реформи Китаю: «Гарантувати людям демократію та інші законні права; організовувати людей для управління державними, економічними, соціальними і культурними питаннями відповідно до закону; вирішити питання надмірної централізації влади шляхом розвитку інститутів; забезпечити умови, які дозволять народу контролювати і критикувати уряд, а також побудувати рівноправне, справедливе суспільство і гарантувати верховенства закону в юридичній системі».
Політична реформа Китаю або політична реструктуризація, як її ще називають, — одне з найбільш заплутаних і двозначних понять у цій країні. Якщо заяви Вень Цзябао у Шеньчжені і є змістом політичної реформи, то треба сказати, що всі ці положення вже гарантовані китайською конституцією і численними законами. Якщо ж політична реформа передбачає проведення багатопартійних виборів та забезпечення свободи віри, преси, зборів і слова, то це ніколи не розглядалося і ніколи не буде розглянуто Комуністичною партією Китаю.
Забута тема
Політичні реформи можна трактувати, щонайменше, двома способами. По-перше, можна припустити, що політичні реформи проводилися разом з економічними реформами і ніколи не припинялися.
Якщо прийняти цю ідею, то про політичну реформу сьогодні говорити безглуздо. Ван Хуайчао з Центральної партійної школи в 2003 році написав статтю «24 роки політичного реформування». У ній Ван Хуайчао розділив політичні реформи на 4 стадії: піонерська стадія, стадія розгортання, стадія коригування та стадія політичного перетворення.
Навіть за цією статтею можна побачити, що насправді політична реформа ніколи не проводилася. Друга стадія, як повідомляється, припала на другу половину 1980-х. У 1980-х багато говорили про політичні реформи. Генсеком комуністичної партії з 1980 по 1987 рік був Ху Яобан. Він закликав до політичної реформи, і через це в 1987 році був змушений піти у відставку.
Чжао Цзиян, прем’єр-міністр КНР з 1980 по 1987 р., сприяв реалізації економічних реформ у Китаї. Будучи генеральним секретарем з 1987 по 1989 рр., він симпатизував проведенню політичних реформ, однак це також стало причиною його відставки. Його змістили з посади, і після масових вбивств студентів на площі Тяньаньмень він перебував під домашнім арештом 17 років до самої смерті.
Згідно з другою версією, політична реформа в Китаї закінчилася, не почавшись.
Як би там не було, про політичну реформу тільки ходили розмови, але слова ніколи не доходили до дії. Вень Цзябао підняв тему, яку Ху і Чжао довелося залишити.
Документальна історія
Оскільки політична реформа не є частиною традиційної теорії китайської комуністичної партії, дослідники можуть лише шукати відповідності цієї концепції з промов лідерів, внутрішніх пам’яток партії і документів. У економічних реформ також не було теоретичної основи, але здійснити їх було легше.
Політична реформа куди складніша. Якщо компартія Китаю просто використає західні системи або китайські дореволюційні, то це буде означати крах комуністичної партії в Китаї.
Важливим етапом у політичній реформі стала промова Дена Сяопіна 18 серпня 1980 року на засіданні Політбюро: «Реформа системи лідерства партії і держави». У своїй промові Ден Сяопін насправді приділив увагу лише тому, як вирішити проблему «надконцентрації влади», і, зокрема, «особистого надповноження генерального секретаря». Промова Дена Сяопіна була, головним чином, відповіддю на «Велику культурну революцію» і закликом не допустити її повторення в майбутньому.
Другий етап — звіт 13-го Національного з’їзду партії в 1987 році, єдиний, який конкретизував політичні реформи, і вважається найбільш істотною спробою проведення політичної реформи. Але після різанини на Тяньаньмень у 1989 р. компартія повністю відкинула мету 13-го з’їзду і визначила нову мету: «Удосконалення системи Народного конгресу, багатопартійного співробітництва та політконсультації під керівництвом комуністичної партії».
Ці «нові корективи» стали всього лише «зміною фасаду» двох старих установ — Китайської народної консультативної конференції і Всекитайських зборів народних представників, які були створені в 1949 і 1954 роках відповідно. Це регулювання не змінювалося за минулі двадцять років, якщо не вважати 15-го з’їзду КПК, коли додали: «в управлінні країною керуватися верховенством закону».
Документи показують, що питання політичної реформи цілком контролюється компартією Китаю, і воно піднімається лише на засіданнях КПК. Так звана політична реформа використовується для вдосконалення існуючої системи, і її мета полягає в тому, щоб посилити правління компартії, а не послабити.
Якщо припустити, що Вень Цзябао дійсно хотів би здійснити політичну реформу, очевидно, що партія не дозволить йому зробити що-небудь у цьому напрямку. Оскільки він у межах своїх повноважень не може забезпечити навіть виконання існуючого законодавства, а політична реформа тим більше є питанням поза його компетенцією.
Досить імовірно, що у зв’язку зі зростаючим незадоволенням у китайському суспільстві деякі політики з верхівки правлячої партії, як і Вень Цзябао, відчули необхідність політичної реформи. Можна навіть очікувати, що в майбутньому деякі істотні зміни відбудуться з метою збереження партії при владі.
Це одного разу сталося і може повторитися знову. Трохи більше століття тому, коли правителі династії Цінь відчули революційні настрої, вони ініціювали політичні реформи в надії на порятунок династії. Але у них нічого не вийшло. Навіть якщо Вень Цзябао і хоче сприяти політичним реформам, перешкод у цій справі у нього значно більше за тих, з якими свого часу зіткнулася овдовіла імператриця Цисі [яка правила Китаєм з 1861 по 1908 рр.]
Хен Хе — оглядач The Epoch Times. Оригінал статті опубліковано в англомовному виданні The Epoch Times.
