Після того, як в газеті «Нью-Йорк таймс» була опублікована стаття з нападками на «Шеньюн», зал концерту був заповнений глядачами

6 лютого на першій смузі газети «Нью-Йорк таймс» була опублікована стаття автора Еріка Конігсберга (Eric Konigsbergс) з критикою і нападками на творчий колектив «Шеньюн», яка відразу ж була перекладена китайською мовою і поширена по всьому Китаю. Але після публікації цієї статті зали концертів «Шеньюн», які проходили з 7 по 9 лютого в Нью-Йорку, були заповнені вщент, а квитки були продані задовго до початку концертів, люди купували навіть квитки на 3 і 4 поверхи залу, але квитків все одно виявилося менше, ніж було потрібно. З цього всього видно, що і нью-йоркці, і китайці вже давно знають про «Шеньюн», тому спроба зганьбити його репутацію за допомогою статті не вдалася і такі спроби будуть безрезультатними.

Дещо з особистої біографії автора статті з нападками на «Шеньюн» Еріка Конігсберга

За матеріалами з Інтернет-сайтів відомо, що дядько батька Еріка Конігсберга на ім'я Гаольд Кей Конігсберг (Harold Kay Konigsberg) був найманим вбивцею з штату Нью-Джерсі на рахунку якого було понад 20 убитих чоловік і який просидів у в'язниці в цілому близько 15 років.

У студентські роки Ерік Конігсберг під прапором родича Гаольда зібрав матеріали та інтерв'ю у членів сімей убитих дядьком його батька і написав книгу під назвою «Кровні зв'язки» («Blood relations»), в якій він не тільки яскраво відобразив кровожерливість свого родича, але й знайшов у цьому злочинцеві так звану «красу і сексуальну привабливість».

Рідний дядько Еріка почував велику відразу до цієї книги племінника і вважав, що вона ганьбить їхній рід. Його бабуся вигнала його з свого будинку, а дід сказав, що: «Якщо він опублікує хоч одне слово з цієї книги, я вб'ю його!» Але ця книга все ж таки була опублікована в стислому вигляді в газеті «The San Diego Union-Tribune» під назвою «Погана сім'я».

Статті Еріка до «Нью-Йорка таймс» написані уїдливим та нападницьким тоном і завжди події описані з негативного боку.

Деякі факти з історії газети «Нью-Йорк таймс»

Раніше в історії «Нью-Йорк таймс» вже були прецеденти публікацій наклепницьких статей. У 20-30 рр. кореспондент газети, що займається новинами по СРСР Walter Duranty своїми публікаціями допомагав Сталіну покривати лиходійства компартії. У 1929 році він узяв ексклюзивне інтерв'ю у Сталіна, а в 1932 р отримав за свої «заслуги» Пулітцерівську премію і його фото досі висить на 11-му поверсі офісу газети разом із фото інших кореспондентів, що отримали нагороди в сфері журналістики. Він помер у 1957 році, під його фото в офісі «Нью-Йорк таймс» з'явився підпис: «Журналісти відмовляються вірити його публікаціям».

11 травня 2003 р. «Нью-Йорк таймс» визнала, що її кореспондент Джейсон Блеір (Jayson Blair) протягом декількох років фабрикував новинні повідомлення. Тільки з тих 73 статей, які він опублікував в період з липня 2002 р. по травень 2003 р. 36 є сфабрикованими. Після цього інциденту довіра з боку громадськості до «Нью-Йорк таймс», яка виходить вже впродовж 152 років, різко впала. Головний редактор газети «U.S News & World Report» Морт Зукерман (Mort Zuckerman) сказав, що це велика ганьба для «Нью-Йорк таймс». Юрист, телекоментатор і письменник Bob Kohn написав книгу «Фабрикація новин - як «Нью-Йорк таймс» спотворює новини, а також чому більше не потрібно довіряти цій газеті».

Справжнє золото блищить скрізь

Насправді інформація про високий професійний рівень і глибокий зміст концертів трупи «Шеньюн» вже давно розповсюдилася по всьому світу через самих глядачів концертів.

Співробітник відділу збуту компанії Aerospace Wire & Cable INC пан Al Lee після проглядання концерту висловив своє захоплення побаченим, а також сказав, що гордиться тим, що так багато жителів Нью-Йорка так гаряче приймають китайську культуру. Він також розповів, що перед концертом деякі його друзі не радили йому відвідувати концерт оскільки він наповнений релігійним змістом, але він сам не вважає, що релігійний зміст це погано, а вважає, що потрібно розсовувати рамки своєї свідомості. Він сказав: «Я вважаю, що всі номери концерту відображають справжню традиційну китайську культуру».

Схоже, що стаття з нападками і критикою на «Шеньюн», опублікована в газеті «Нью-Йорк таймс», не викликала пошани і довіри у людей, а навпаки стала своєрідною безкоштовною рекламою концерту. Одночасно з тим, що китайські ЗМІ передруковують цю статтю, яка обчорнила концерти «Шеньюн», по всьому світу широко розповсюджуються компакт-диски із записом концертів і попит на них перевищує пропозицію.