Нашим світом керує примара комунізму. Частина 3: Масові вбивства на Сході
Частина 3: Масові вбивства на Сході
Зміст:
Вступ
1. Насильницькі основи комуністичного правління
а) Прихід до влади більшовиків
б) Захоплення влади компартією Китаю
2. Потерпілими знову виявилися робітники і селяни
а) Убивства робітників і селян у Радянській Росії
б) КПК копіює радянську модель
3. Абсолютна жорстокість компартії
а) Звірства ВКП(Б)
– Система ГУЛАГ, що надихнула Гітлера на створення концтаборів
– Убивства за допомогою штучно створеного масового голоду
– Убивства членів компартії під час «Великого чищення»
б) Звірства компартії Китаю
– Штучно створений компартією голодомор у Китаї
– Убивства людей і знищення традиційної культури під час «Культурної революції»
– Безпрецедентне зло: переслідування Фалуньгун
4. Червоний комуністичний терор на експорт
Попередня | Перейти до змісту | Наступна
* * *
Існування деспотичного комуністичного режиму почалося з тієї миті, як компартія захопила владу в Росії. Відтоді пройшло вже 100 років. За даними Конгресу США, комуністичні режими знищили щонайменше 100 мільйонів людей. [1] У «Чорній книзі комунізму» детально з конкретними фактами описано історію вбивств, які скоїла компартія. [2]
Після розпаду СРСР і падіння комуністичних режимів у Східній Європі було розсекречено багато архівів, а також дані Дослідного кабінету з історії партії при ЦК КПК, і стала відомою інформація про кількість убитих під час різних політичних рухів у Китаї та Північній Кореї. Громадськість отримала наочну картину про схильність комуністичних диктатур до вбивств.
Чимало дослідників порівнювали тоталітаризм комуністичних режимів з тоталітаризмом нацистів. Хоча є багато паралелей, які можна знайти, проте є одна важлива відмінність, яку часто не враховують. Нацисти знищували євреїв лише для того, щоб знищити їх фізично. Але знищення людей компартіями було не самоціллю, а інструментом і є далеким від їхньої кінцевої мети.
Віряни не вважають фізичну смерть своєю справжньою смертю, оскільки душа потрапляє до раю або народжується знову в циклі перевтілень. За допомогою вбивств комуністична партія вселяє в серця людей страх, змушуючи їх прийняти її лиху ідеологію. Псуючи моральність людей, компартія прирікає їхні душі на потрапляння в пекло. Компартія прагне не лише фізично вбити людей, а й знищити їхню душу.
Убивства людей компартією мають ще одну особливість — це посилення жорстокості членів партії й вибір її ватажком найбільш лихого з них. Люди не можуть зрозуміти, чому компартія постійно проводить внутрішні чищення. Багато членів партії просто мали свою думку з якогось окремого питання. Вони залишалися вірними партії і її керівництву, проте їх піддавали нелюдяним чищенням аж до знищення всіх їхніх родичів.
Одна з причин полягає в тому, що компартія вважає Бога і людство своїми ворогами. Проявляючи крайню злість, вона постійно відчуває небезпеку для свого існування. Тому вона має знайти людину, яка не відрізняє правду від брехні, добро від зла, і зробити її своєю головною силою. Ці люди вирізняються і проявляють себе в процесі масових вбивств. Зробивши таку людину лідером, компартія передає йому владу і в такий спосіб забезпечує подальше існування свого тиранічного режиму.
Наприклад, під час кривавої розправи над студентами в 1989 році всіх членів партії, які відмовилися брати в ній участь, було відсіяно. Обрали і висунули на пост генсека КПК найбільш лихого — Цзян Цземіня. Потім, коли Цзян почав переслідування Фалуньгун, він просунув на високі посади у вищому керівництві Ло Ганя і Чжоу Юнкана, які в процесі цих репресій продемонстрували свою здатність скоювати найжорстокіші злочини.
Ще одним мотивом масових убивств є залучення до них усього суспільства, як це було зроблено під час «Культурної революції». Унаслідок скоєння вбивств та іншого жорстокого безумства, люди стали співучасниками злочинів КПК, і найжорстокіші злочинці стали найстійкішими послідовниками партії. Навіть сьогодні багато колишніх хунвейбінів («червоні охоронці» — прим. пер.), які вчиняли погроми та вбивства, голосно заявляють, що не шкодують про те, що коїли в молодості.
Ба більше, у процесі масових розправ лиха секта комуністів знищує ворогів, яких сама ж і створює. Убиваючи своїх жертв відкрито і свідомо, комуністична партія приводить усе населення до страху і слухняності.
Усе це дає нам змогу сформулювати загальний принцип: упродовж усієї історії, незалежно від того, чи відбувалося це під час війни або за часів деспотичного правителя, завжди спочатку виникав ворог, і лише тоді починалися вбивства. Компартія діє в прямо протилежний спосіб, вона сама шукає ворогів, щоб почати вбивства, а якщо не знаходить, то створює їх.
У такій країні, як Китай, з її довгою історією і багатою культурою, комуністична партія не могла б досягти своїх цілей без періодичних і масштабних убивств людей. Традиційно китайський народ вірив і шанував божественне. Інакше, занурений у п’ятитисячолітню культурну спадщину китайський народ не потерпів би існування варварської і блюзнірської компартії. Тому, щоб проникнути в таке суспільство і міцно пустити в ньому коріння, єдиним способом для компартії було вдатися до жорстокості та масових убивств. Проте перед цим компартія провела генеральну репетицію в СРСР.
1. Насильницькі основи комуністичного правління
Для втілення лихої примари відправна точка комунізму не могла бути будь-якою іншою, ніж варварською. Після того, як Маркс проголосив, що «Європою бродить примара, примара комунізму», маргінали й люмпени з дна суспільства заснували Паризьку комуну, зруйнували французьку столицю та її унікальні блискучі витвори мистецтва і культури. У Росії й Китаї Всесоюзна комуністична партія (більшовиків) (ВКП(Б)) і КПК також захопили владу підлими актами змови й кровопролиття.
а) Прихід до влади більшовиків
У лютому 1917 року через нестачу продовольства і погіршення умов праці, робітники в Росії влаштували страйк. Коли заворушення поширилися на всю країну, цар Микола II зрікся престолу, і в країні було створено Тимчасовий уряд. Дізнавшись про ці події, Володимир Ленін негайно повернувся до Росії зі свого заслання у Швейцарії. Тоді в розпалі була Перша світова війна, і Леніну довелося проїзджати через ворожі країни. Наприкінці 2007 року німецький журнал «дер Шпіґель» підтвердив припущення, які було зроблено ще 90 років тому. [3] У ті роки Німеччина на чолі з імператором Вільгельмом II перебувала з Росією у стані війни. Імператор Вільгельм розумів, що Ленін може завдати Росії безліч бід, тому він дозволив Леніну проїхати через Німеччину до Швеції, а потім через Фінляндію до Росії. Окрім цього, німецький імператор надав Леніну значну підтримку у вигляді грошей та зброї. За даними на кінець 1917 року, МЗС Німеччини виділив Леніну 26 мільйонів марок. Черчилль дав таку оцінку вчинкам німців, що повернули Леніна до Росії: «Вони застосували в Росії найстрашнішу зброю. Вони привезли туди Леніна в закритому автомобілі, як бактерію чуми». [4] Своєю чергою, Ленін, скориставшись смутою в Росії, 7 листопада 1917 року (25 жовтня за юліанським календарем) здійснив державний переворот (жовтневий переворот) і повалив Тимчасовий уряд. Так було встановлено перший у світі комуністичний режим.
Проте 5 січня 1918 року, під час перших виборів до Всеросійських установчих зборів, партія соціалістів-революціонерів Росії (есери) з великою перевагою за кількістю голосів перемогла партію влади, тобто очолювану Леніним партію більшовиків. У голосуванні взяли участь більш ніж 44,4 мільйона людей, з яких лише 24% віддали свої голоси за більшовиків, тоді як партія есерів отримала 40% голосів. Більшовики ці вибори програли.
Після такого результату виборів Ленін, усупереч своїм попереднім обіцянкам, заявив, що Установчі збори є «ворогом народу». Підготувавшись заздалегідь, у день початку роботи Установчих зборів більшовицька партія Леніна оголосила в Петрограді воєнний стан, мобілізувала війська і розпустила Установчі збори. Як наслідок, результати виборів 5 січня було визнано недійсними.
Жовтневий переворот у Росії дав початок міжнародному комуністичному рухові у ХХ столітті. Він привів у дію повсюдне поширення насильницького комуністичного руху, що принесло нескінченні біди людям усього світу. З того часу не припиняються масові вбивства.
б) Захоплення влади компартією Китаю (КПК)
Незабаром після утворення Радянської Росії виникли сприятливі умови для експорту революції до Китаю, який був членом Третього інтернаціоналу (Комінтерну).
Більшовики відрядили до Китаю Григорія Войтинського для створення там комуністичного осередку. Потім Михайло Бородін сприяв тому, щоб Гоміньдан прийняв політику Першого об’єднаного фронту (союз між партією Гоміньдан і КПК — прим. пер.). За цією угодою, новоствореній компартії Китаю було надано можливості для швидкого зростання шляхом підривання Гоміньдану.
У той час, коли урядові війська Гоміньдану впродовж восьми років вели важку війну проти японської армії, КПК використала цей конфлікт як прикриття для розширення своїх сил. Під час вторгнення японців до Китаю Червона Армія КПК опинилася на межі поразки, але після перемоги Китаю вона похвалилася тим, що з 30 тисяч бійців Червоної армії КПК збільшила свої сили до 1,32 мільйона солдатів регулярних військ і 2,6 мільйона людей у складі народного ополчення.
Після капітуляції Японії КПК, з одного боку, вела фальшиві мирні переговори з Гоміньданом, а з другого — схиляла США та СРСР відмовитися від їхньої політики підтримки Гоміньдану. 1949 року КПК, остаточно розгромивши урядові сили Гоміньдану, створила найлихіший у світі тоталітарний комуністичний режим.
Тоді комуністичний табір був дуже потужним. До нього входили дві великі країни з найбільшою територією і найчисельнішим населенням — СРСР і Китай. Практично весь азійський континент став «червоним». Цей табір займав одну третину всієї території й населення планети. Багато країн Африки, Південної Америки та Південно-Східної Азії також стали союзниками ВКП(Б) чи КПК.
Мільйони людей віддали свої життя на полях битв у Другій світовій війні, але несподіваним результатом цієї війни стало стрімке розширення впливу тоталітарного комунізму і значне зміцнення його позицій.
2. Потерпілими знову виявилися робітники й селяни
І теорія Маркса, і риторика комуністів рясніє заявами про принцип опори на пролетарів і селян, а також обіцянками представляти їхні інтереси тощо. Але на практиці від політики комуністичної системи найбільше постраждав саме клас робітників і селянство.
а) Убивства робітників і селян у Радянській Росії
1918 року, після того, як Ленін незаконно розпустив Установчі збори, саме робітники стали першими, хто почав протестувати проти комуністичної диктатури. Десятки тисяч робітників з Петрограда й Москви вийшли на демонстрації проти розпуску Установчих зборів. Більшовики жорстоко розправилися з мирними демонстрантами, відкривши по них вогонь. Вулиці Петрограда й Москви було залито кров’ю робітників. Найбільша в той час профспілка країни «Всеросійський виконавчий комітет залізничників» оголосила політичний страйк на знак протесту проти розпуску Установчих зборів. Його підтримало багато інших профспілок. Проте компартія дуже швидко придушила цей страйк за допомогою армії. У результаті цю та інші профспілки, які не були під контролем більшовиків, було заборонено. Відтоді компартія поступово взяла під свій контроль профспілки і зробила їх державними.
Навесні 1919 року страйки робітників спалахнули в багатьох містах Росії. Голодні робітники вимагали таких самих продовольчих пайків, які отримували солдати Червоної армії, а також скасування особливих привілеїв членів компартії, вимагали користування правом на свободу висловлювань і вільні вибори. Як наслідок, усі ці страйки було жорстоко придушено силами ВНК (Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем, рос. «ЧК»), які заарештовували й розстрілювали страйкарів.
Улітку 1918 року через громадянську війну Росія залишилася без продовольства. Щоб владнати продовольчу проблему, у червні 1918 року Ленін відправив Йосипа Сталіна до міста Царицин (нині Волгоград, раніше Сталінград) у басейні річки Волга, оскільки цей регіон традиційно вважали житницею Росії. Ленін наказав Сталіну провести там масштабні розправи, і Сталін влаштував там масові розстріли селян. У телеграмі Сталін повідомив Леніна: «Не турбуйтеся, наша рука не затремтить». Незабаром після цього велику партію зерна під охороною було відправлено з Царицина до Москви.
Жорстокість комуністичного режиму викликала ще більший опір з боку селян. У серпні 1918 року селяни Пензенської області підняли озброєне повстання, яке швидко поширилося на сусідні регіони. Для придушення повстання компартія застосувала армію. Ленін тоді відправив телеграму пензенським більшовикам, у якій мовилося наступне:
«1. Повісити (обов’язково повісити, щоб народ бачив) не менше 100 явних куркулів, багатіїв, кровожерів.
2. Оприлюднити їхні імена.
3. Відняти в них весь хліб.
4. Призначити заручників відповідно до вчорашньої телеграми.
Зробити так, щоб на сотні верст народ бачив, тремтів, знав, кричав: душать і задушать кровожерів куркулів». [5]
До Жовтневої революції Тамбов був одним з найбагатших регіонів Росії. Щоб захопити там продовольство, уряд Радянської Росії організував і відправив туди безліч загонів, які здійснювали «продрозверстку» (конфіскування зерна). Щоб не допустити насильницького вилучення зерна, понад 50 тисяч тамбовських селян зі зброєю в руках сформували сили самооборони і почали протистояти загонам «продрозверстки», які також були озброєні.
З метою придушення опору в Тамбові радянська влада в червні 1921 року запропонувала Михайлу Тухачевському використати проти «бандитів» отруйний газ. Після того, як Тухачевський застосував хімічну зброю і вчинив масштабні підпали, більшу частину території Тамбовської області було повністю спустошено. Згідно з оцінками, 100 тисяч тамбовських селян і їхніх родичів, які брали участь в опорі, було кинуто за ґрати або відправлено в заслання, близько 15 тисяч людей було вбито.
Масштабні вбивства, скоєні компартією в Росії, стали прикладом для КПК, яка пізніше також почала репресії проти китайських робітників і селян.
б) КПК копіює радянську модель
Китай має фундамент у вигляді глибокої й великої п’ятитисячолітньої культури. Традиції шанування Бога глибоко проникли в саму суть китайців. Для злого духу комунізму, який спирається на обман, мутацію, проникнення в тил ворога та інші методи, було дуже непросто змінити давні традиційні основи китайців. Тому КПК зробила своєю мішенню еліту суспільства, яка була носієм традиційної культури. Також КПК почала знищувати духовну опору і культурні пам’ятники китайської цивілізації, розриваючи зв’язок китайців з Богом. Традиційну спадщину Китаю було замінено на «партійну культуру». Її насаджували людям, що вціліли після масових вбивств. Особливо постраждала молодь. Її перетворили на «вовченят», вони стали для злого духу комунізму пішаками в довгостроковому знищенні людства.
Відразу після захоплення влади КПК почала створювати ворогів, розпочавши з еліти суспільства. У селах почалися масові вбивства поміщиків і сільської аристократії, а в містах — капіталістів. У такий спосіб КПК створила атмосферу терору і привласнила громадські багатства.
Далі, щоб спонукати селян убивати поміщиків і заможних селян, а також підтримати новий комуністичний режим, КПК провела так звану земельну реформу. Проте після закінчення розправ над сільською елітою КПК заявила, що землю можна передавати селянам тільки у формі кооперативів. На практиці це означало, що селяни, як і раніше, залишаться без власної землі.
У березні 1950 року КПК ухвалила «Директиву про суворе придушення контрреволюційних елементів». До історії це увійшло як рух «Придушення контрреволюції». Цей рух був спрямований на знищення заможних жителів села. За даними КПК, на кінець 1952 року було знищено понад 2,5 мільйона «контрреволюціонерів». Насправді ж було вбито понад п’ять мільйонів людей, що тоді становило близько 1% населення Китаю.
Після розправи над сільською елітою КПК почала кампанії «Боротьба проти трьох зол» і «Боротьба проти п’яти зол», у процесі яких було знищено багатих городян. Лише в одному Шанхаї, за неповною статистикою, у період з 25 січня по 1 квітня 1952 року унаслідок цих кампаній 876 людей наклали на себе руки. Багато капіталістів вчиняли самогубства разом з усіма членами своїх сімей.
КПК не зупинилася на знищенні заможних селян і городян. Вона далі грабувала селян, дрібних торгівців і ремісників, привласнюючи їхнє майно. Унаслідок усього цього більшість робітників і селян, як і раніше, залишилися бідними.
3. Абсолютна жорстокість компартії
Система ГУЛАГ, що надихнула Гітлера на створення концтаборів
5 вересня 1918 року Ленін наказав створити на Соловецьких островах перший радянський концтабір з метою арешту, тортур і вбивств політичних в’язнів і дисидентів, які виступали проти жовтневого перевороту і були ворогами радянської влади. Ці концтабори були попередниками сумнозвісного ГУЛАГу сталінської епохи. Під керівництвом Йосипа Сталіна система ГУЛАГу виросла до жахливих масштабів, коли ВКП(Б) активізувала свій політичний терор і проводила дедалі масштабніші чищення. На момент смерті Сталіна в 1953 році було 170 адміністрацій ГУЛАГу, які включали понад 30 тисяч окремих таборів, розкиданих по всьому Радянському Союзу. Вони поширилися всіма регіонами країни, немов безкрайній архіпелаг.
У книзі «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександр Солженіцин перелічив 31 метод допиту під тортурами — від психологічних мук до фізичних принижень, що включали все без будь-яких обмежень. Таємна поліція часто застосовувала багато тортур одночасно, щоб вичерпати фізичні й психічні сили жертви та змусити її зізнатися в будь-якому злочині [6].
Люди, які потрапляли до концтабору, страждали від постійного браку їжі та одягу. Щодня, навіть у лютий мороз, вони по 12–16 годин виконували виснажливу фізичну роботу. Кількість загиблих була величезною. Багатьох людей кинули до таборів разом із сім’ями. У деяких сім’ях чоловік відбував покарання, а дружину відправляли у заслання. Не щадили навіть 80-річних людей похилого віку. Склад засуджених варіювався від високопоставленої партійної еліти, державних керівників і вищого командного складу армії до абсолютно звичайних громадян з усіх верств суспільства, включаючи вірян, інженерів, техніків, лікарів, студентів, викладачів, робітників і селян.
Прийнято вважати, що концентраційні табори були винаходом нацистської Німеччини, але насправді концтабори Радянської Росії були зразком подібних форм репресій у всьому світі, як за комуністичних, так і за некомуністичних режимів. До того, як спалахнула Друга світова війна, Гітлер відправляв офіцерів гестапо в Росію переймати досвід, накопичений комуністами в будівництві ГУЛАГу.
За неповною статистикою, у період з 1930 по 1940 роки в системі ГУЛАГ загинуло понад пів мільйона ув’язнених. 1960 року систему ГУЛАГ скасували. 2013 року російський урядовий сайт повідомив, що у в’язницях і трудових таборах ГУЛАГу було засуджено та ув’язнено понад 15 мільйонів людей, а більш ніж 1,5 мільйона померли до звільнення.
Убивства за допомогою штучно створеного масового голоду
Комуністичні режими використовують для вбивств людей також і голод. У 1932–1933 роках в Україні стався Голодомор. У такий спосіб ВКП(Б) здійснила етнічне чищення і геноцид українців. Підґрунтям цієї події була впроваджувана ВКП(Б) в Україні політика колективізації сільського господарства, яка наразилася на опір з боку місцевих селян. Як наслідок, більшість селян, які були успішними в сільському господарстві, ВКП(Б) затаврувала «куркулями» і цілими сім’ями відправляла в заслання до Сибіру й Центральної Азії. Це призвело до того, що сільськогосподарське виробництво і видобування зерна в Україні в 1932 році різко впали.
Узимку 1932–1933 років радянський уряд припинив продовольче забезпечення України. Республіку за периметром оточили кордоном міліції, унаслідок чого ніхто не міг урятуватися втечею. Спочатку українці тамували голод, користуючись запасами овочів і картоплі. Проте уряд Радянської Росії відправив до України загони «продрозверстки», які віднімали в кожної сім’ї всі запасені овочі й картоплю. Дуже скоро селяни стали одне за одним масово помирати від голоду. Було безліч випадків людоїдства. Були також випадки, коли взимку селяни їли поховані туші котів, собак і худоби. Селянам було заборонено входити в міста з метою пошуку чи купівлі харчових продуктів. Дуже багато хто помер на рейках і на узбіччях залізниць.
Після Голодомору більш ніж мільйон українських підлітків утратили батьків і стали сиротами. Безпритульним дітям не залишалося нічого іншого, як іти в міста просити милостиню. Уряд Сталіна вирішив, що колосальна кількість підлітків-жебраків псує блискучий імідж СРСР, тому Сталін підписав указ про те, що підлітків, старших за 12 років, треба розстрілювати. За різними даними, унаслідок Голодомору загинуло від 2,5 до 4,8 мільйона людей. На вулицях Харкова (тогочасної столиці Радянської України) можна було всюди бачити трупи людей, що померли від голоду.
Убивства членів компартії під час «Великого чищення»
Мета злого духу комунізму — знищити все людство. До цього включно входить і знищення своїх послідовників. Тому компартія ніколи не виявляла вибачливості навіть до своїх соратників. За правління Сталіна терор і вбивства поступово посилювалися. 1938 року Сталін розпочав криваві політичні репресії, які тривали 10 років. Серед них було так зване «Велике чищення» («Великий терор») — рух, у якому Сталін знищив членів верхнього ешелону комуністичного керівництва.
За дослідженням істориків, під час «Великого чищення» з присутніх на XVII з’їзді ВКП(Б) 1966 депутатів 1108 було заарештовано за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. На XVII з’їзді членами ЦК і кандидатами в його члени було обрано 139 людей.
Із сімох членів Політбюро останнього скликання, обраного за життя Леніна, Сталін умертвив п’ятьох членів: Каменєва, Троцького, Зінов’єва, Рикова і Томського. З обраних у період 1919–1935 років 31 члена Політбюро 20 було вбито. Колись Берія сказав такі слова: «Приведіть до мене людину, і я знайду докази її злочинів».
Це чищення зачепило представників усіх соціальних верств. Репресії в релігійній і науковій, освітній і художній сферах сталися раніше, ніж репресії військового командування і політичної еліти. Проте найбільшу ціну в сталінській політиці терору заплатили прості радянські громадяни.
То скільки ж людей було заарештовано, убито, узято під варту і відправлено до таборів під час сталінського «Великого терору»? Точних записів і відповіді на це запитання досі немає. У червні 1991 року, напередодні розпаду СРСР, голова КДБ СРСР Володимир Крючков оприлюднив такі дані: з 1920 по 1953 роки було репресовано понад 4,2 мільйона людей, з них більш ніж 2 мільйони було репресовано під час «Великого чищення». Олександр Яковлєв, який очолював у радянську і єльцинську епохи роботу з реабілітації, в одному інтерв’ю у 2000 році сказав, що сталінські репресії зачепили щонайменше 20 мільйонів людей [7].
У період з 1949 року, коли компартія Китаю (КПК) захопила владу, по 1966 рік унаслідок політичних рухів «Боротьба з контрреволюцією», «Боротьба проти трьох зол», «Боротьба проти п'яти зол», «Боротьба проти правих» і «Великий стрибок», який спричинив Великий китайський голодомор, загинули кілька десятків мільйонів китайців.
Потім виникла кривава внутрішньопартійна боротьба. Нове покоління китайців, вихованих у дусі атеїзму і вирощених у партійній культурі, уже виросли і стали дорослими. Завдяки цьому злий дух комунізму розпочав ще божевільніші вбивства і руйнування, щоб знищити традиційну китайську культуру, яка формувалася впродовж кількох тисяч років.
Штучно створений компартією голодомор у Китаї
У 1959–1962 роках у Китаї стався голодомор, що за масштабами не мав прецеденту у світі. Щоб обдурити світ, КПК стверджує, що він був викликаний природними причинами. Насправді 1958 року КПК активно почала створювати народні комуни і проводила політику «Великого стрибка». Унаслідок цього було вичерпано не лише всі запаси зерна, а й знищено китайське сільськогосподарське виробництво. До того ж посадовців усіх рівнів, від провінційного до сільського, змушували давати неправдиві звіти про врожай зерна і стягувати надвеликі податки відповідно до вигаданих цифр про врожай. Це призвело до того, що, навіть віддавши владі всі свої особисті продовольчі пайки, посівне і фуражне зерно, селяни так і не могли досягти цифр, указаних у неправдивій статистиці.
Органи КПК усіх рівнів відправляли до сіл спеціальні загони, які піддавали тортурам і допитам селян, які вмирали від голоду. Вони примушували їх віддати останні залишки продовольства. Наслідуючи приклад репресій, які проводили радянські комуністи, КПК відрізала селянам шлях до міст та інших регіонів, де можна було б знайти їжу. І це спричинило масову загибель цілих сімей і навіть сіл. Неодноразово виникало людоїдство, на узбіччях доріг усюди лежали трупи людей, які померли від голоду. Це було справді страхітливе видовище. Коли селяни, щоб урятувати своє життя, йшли захоплювати продовольство, їх жорстоко вбивали.
Віддане владі зерно пішло на масову закупівлю зброї в СРСР, а також для експорту за кордон в обмін на золото і погашення боргів. Загибель стількох людей компартію зовсім не хвилювала. Лише за три роки голодомор знищив десятки мільйонів китайців.
Убивства людей і знищення традиційної культури під час «Культурної революції»
16 травня 1966 року було опубліковано «Інформаційне повідомлення ЦК КПК», де йшлося, що КПК починає «Велику культурну революцію». У серпні пекінські хунвейбіни, серед яких було чимало дітей партійної еліти, стали вчиняти в Пекіні масштабні грабежі, побиття і вбивства. До кінця місяця в усіх районах Пекіна було вбито тисячі людей. Ці дії згодом дістали назву «Кривавий серпень».
Наведемо один лише приклад бійні в пекінському повіті Дасін. З 27 серпня по 1 вересня 1966 року в 48 великих виробничих бригадах 13 народних комун (виробнича й адміністративна одиниця КНР — прим. пер.) повіту Дасін у різний час було вбито 325 людей. Серед них найстаршому було 80 років, наймолодшому — лише 38 днів. В одному випадку було вбито 22 людини. Хунвейбіни застосовували такі способи вбивства: побиття палицями, удари різаком для соломи та задушення мотузками. Немовлят убивали, розриваючи навпіл, наступивши на одну ногу і потягнувши за другу.
Злий дух комунізму змушував людей вірити, що скоєння вбивств і побиття необхідні, що треба позбутися властивої їм доброти, до ворогів треба ставитися нещадно і жорстоко. Це було частиною партійної культури, і таких прикладів дуже багато. Кожний злочин КПК робив внесок у створення партійної культури, за допомогою якої знищували традиційну культуру і моральність людей. Під дією отрути партійної культури багато людей перетворилися на солдатів злого духу комунізму і знаряддя вбивств.
Коли люди бачать, якими жорстокими й кровожерними є комуністичні тоталітарні режими, вони не можуть зрозуміти, як можна настільки втратити людське обличчя та опуститися до такого нелюдяного варварства. Причина в тому, що вони були одержимими гнилою нечистю та виродженими духами, якими керувала примара комунізму.
Загиблих неприродною смертю за весь період «Культурної революції» важко підрахувати. За оцінками більшості дослідників, ця цифра становить понад 2 мільйони людей. Авторитетний американський дослідник масових убивств на планеті професор Рудольф Руммель у книзі «Криваве століття Китаю» (China's Bloody Century: Genocide and Mass Murder Since 1900, Transaction Publishers, 1991) зазначив, що кількість загиблих під час «Культурної революції» становила близько 7,73 мільйона людей.
Доцент Шаньдунського університету Дун Баосюнь і заступник очільника Дослідного бюро історії партії в провінції Шаньдун Дін Лунцзя спільно написали книгу «Реабілітація після несправедливості — перегляд зфальшованих справ і виголошення справедливого вироку». 1997 року її опублікувало видавництво «Женьмінь чубаньше» в китайській провінції Аньхой. У книзі наводиться цитата колишнього віце-голови ЦК КПК Є Цзяньїна з його промови на церемонії закриття робочої конференції ЦК 13 грудня 1978 року: «ЦК за 2 роки 7 місяців провів усебічне дослідження. У „Великій культурній революції“ загинуло 20 млн людей, зазнали політичного переслідування понад 100 млн людей, що становить 1/9 всього населення країни, і було змарновано 800 млрд юанів».
Згідно із записами в «Зібранні обраних творів Ден Сяопіна», з 21 по 23 серпня 1980 року Ден двічі давав інтерв’ю італійській журналістці Оріані Фаллачі в Будинку народних зібрань (будівля китайського парламенту — прим. пер.). Фаллачі запитала Ден Сяопіна: «Скільки ж, зрештою, загинуло людей у «Великій культурній революції»? Ден відповів: «Скільки людей насправді загинуло у „Великій культурній революції“? Це воістину астрономічна цифра, яку ніколи неможливо буде підрахувати».
Ден Сяопін навів типовий приклад засудження невинного: Кан Шен, голова таємної поліції комуністичної партії, звинуватив провінційного секретаря партії Чжао Цзяньміня з провінції Юньнань у державній зраді та в тому, що той був агентом Гоміньдану. Кан Шен наказав міністрові громадської безпеки Сє Фучжи заарештувати Чжао Цзяньміня й ув’язнити його. Судова справа одного лише Чжао Цзяньміня загалом зачепила понад 1,38 мільйона людей, унаслідок чого було забито до смерті понад 17 тисяч людей, а 60 тисяч осіб — покалічено. В одному лише районі міського округу Куньмін було забито до смерті 1493 і покалічено 9661 людину.
Безпрецедентне зло: переслідування Фалуньгун
Кілька десятиліть убивств, насильницького промивання мізків, насадження партійної культури та освіти, які проводила КПК, привели до того, що моральність людей, що не вірять у Бога, опустилася далеко за найнижчу межу, яку встановив людям Бог. Навіть ті люди, які все ще вірять у Бога, уже не знають, що таке справжня віра. Вони потрапили в пастку неправдивих релігійних організацій, створених і контрольованих компартією. Якщо так триватиме і далі, на людство чекатиме велике лихо, що знищить людей, як пророкували у священних текстах різних давніх цивілізацій.
Щоб підвищити рівень моральності суспільства і врятувати людей, навесні 1992 року Вчитель Лі Хунчжи поширив духовну практику Фалуньгун (Фалунь Дафа), яка базується на вірі в принципи «Істина-Доброта-Терпіння».
Усього за кілька років практика Фалуньгун, яка до того ж має великий оздоровчий ефект, широко розповсюдилася в Китаї і в усьому світі. І прихильники цього вчення, і їхні родичі на собі пережили чудеса зцілення і стали більш добрими людьми. Понад 100 мільйонів послідовників Фалуньгун у всьому світі вплинули на моральний рівень суспільства, і воно знову стало знаходити свої моральні орієнтири.
Кінцева мета лихої примари комунізму полягає в тому, щоб через знищення культури та псування моралі перешкодити людям отримати порятунок від Творця. Тому зла примара відразу сприйняла Фалуньгун як свого найголовнішого ворога.
У липні 1999 року тодішній лідер КПК Цзян Цземінь самовільно ухвалив рішення розв’язати масштабні репресії проти Фалуньгун. У процесі цієї жорстокої кампанії, що охопила всі куточки Китаю, КПК застосувала найлихіші методи зі свого арсеналу, якими можна було б виконати директиву Цзяна Цземіня: «Зганьбити їхню [прихильників Фалуньгун] репутацію, розорити їх фінансово і знищити їх фізично».
Масштабна пропаганда компартії, наповнена наклепом і ненавистю до Фалуньгун, змусила китайців схвалити ці репресії та відкинути принципи «Істини-Доброти-Терпіння» (основне кредо вчення Фалуньгун), зробивши вибір на користь брехні, зла і боротьби.
Лиха примара привела суспільство до ще глибшого падіння моральності людей. Вона змусила їх, відкинувши Фалуньгун, зрадити Бога. Дуже багато китайців через тривале перебування в середовищі тиску, брехні й промивання мізків, стали байдужими до терору. Вони вдають, що не помічають жодних репресій, і навіть, усупереч своїй совісті, беруть у них участь, не підозрюючи, що в такий спосіб їх ведуть до загибелі.
Лиха примара комунізму не обмежилася лише Китаєм. За допомогою економічних важелів вона змусила замовкнути країни вільного світу, щоб вони не могли вплинути на репресивну політику КПК щодо Фалуньгун, щоб вони закривали очі на це нелюдяне переслідування, дозволяючи КПК вчиняти ще жорстокіше і свавільніше.
Застосовуючи весь накопичений у Китаї і за кордоном арсенал репресивних засобів, цього разу КПК перевершила жорстокістю всіх своїх попередників. Вона почала силоміць використовувати послідовників Фалуньгун як живих донорів органів, убиваючи їх, коли знадобиться, і продаючи їхні органи за десятки і сотні тисяч доларів.
7 липня 2006 року канадський адвокат-правозахисник Девід Мейтас і колишній член парламенту Канади Девід Кілгур опублікували свій перший звіт під назвою «Криваві жнива: послідовників Фалуньгун убивають для отримання органів». У цьому документі наводяться численні докази, що підтверджують факт того, що вирізання органів у живих послідовників Фалуньгун у Китаї справді існує. Автори звіту назвали це «небаченим досі злом на Землі».
Через 10 років, у червні 2016 року було опубліковано доповнений звіт під назвою «Криваве вирізання органів. Бійня», у якому на 680 сторінках з використанням близько 2400 посилань аналізуються факти того, що злочини КПК з вирізання органів тривають і досі, і те, яких великих масштабів вони досягли.
13 червня 2016 року нижня палата парламенту США одноголосно (шляхом опитування присутніх voice vote) ухвалила Резолюцію №343, у якій висувається вимога до КПК негайно припинити вирізання органів у послідовників Фалуньгун та інших в’язнів сумління.
Величезні прибутки, які приносить ця чорна трансплантологія, не лише допомагають КПК підтримувати репресії. Це також привело до Китаю велику кількість людей з усього світу, яким потрібна операція з пересадки органів. Іноземці за гроші купують органи послідовників Фалуньгун, що робить їх співучасниками злочинів. Вони фактично допомагають компартії вбивати людей. Саме це і треба лихій примарі, щоб ще більше наблизитися до своєї кінцевої мети — знищення людства.
З моменту захоплення влади КПК ніколи не послабляла переслідування вірян. Ми детально розповімо про це в частині 6 цієї книги.
4. Червоний комуністичний терор на експорт
У «Чорній книзі комунізму» в розділі «Злочини, терор, репресії» наводиться приблизна статистика кількості людей, убитих комуністичними режимами в різних країнах:
— СРСР: 20 мільйонів убитих;
— Китай: 65 мільйонів убитих;
— В’єтнам: 1 мільйон убитих;
— Північна Корея: 2 мільйони вбитих;
— Камбоджа: 2 мільйони вбитих;
— Східна Європа: 1 мільйон убитих;
— Латинська Америка: 150 тисяч убитих;
— Африка: 1,7 мільйона вбитих;
— Афганістан: 1,5 мільйона вбитих;
— міжнародний комуністичний рух і партії комуністів, що не перебувають при владі: 10 тисяч убитих. [8]
Загальна кількість убитих, за даними авторів книги, становить 94 мільйони.
За оцінками дослідників, у Камбоджі в період з 1975 по 1979 роки режим червоних кхмерів, який перебував під безпосереднім контролем КПК, знищив від 1,4 до 2,3 мільйона людей. Це при тому, що загальне населення цієї країни на той час становило трохи більше 7 мільйонів людей. Комуністичний режим Камбоджі влаштував найбільш екстремальний терор серед аналогічних режимів, знищивши майже третину населення своєї країни.
У Північній Кореї в період з 1948 по 1987 роки комуністичний режим шляхом примусової праці в таборах і розстрілів знищив понад мільйон жителів країни. У 90-х роках від голоду померли від 240 до 420 тисяч осіб. У період з 1993 по 2008 роки в Північній Кореї неприродною смертю померли від 600 до 850 тисяч людей. Прийшовши до влади, Кім Чен Ин також розпочав своє правління з масштабних убивств, включаючи вбивства високопосадовців і їхніх родичів. До того ж він погрожував світу ядерною війною.
Лише за сто років після створення першого комуністичного уряду в Росії лиха примара комунізму знищила в підконтрольних їй країнах більше людей, ніж загинуло у двох світових війнах. Історія комунізму — це історія вбивств. Кожна сторінка цієї історії просочена кров’ю його жертв.
[1] “Remembering The Victims Of Communism.” https://www.congress.gov/congressional-record/2017/11/13/extensions-of-remarks-section/article/E1557-2
[2] Stéphane Courtois, ed., The Black Book of Communism: Crimes, Terror, Repression，trans. Jonathan Murphy (Cambridge: Harvard University Press, 1999), 4.
[3] “Revolutionaer Seiner Majestät” (德皇陛下的革命), http://www.spiegel.de/spiegel/print/d-54230885.html.
[4] Winston S. Churchill, The World Crisis, Volume 5.
[5] Robert Service, Lenin: A Biography (London: Macmillan, 2000), 365.
[6] Aleksandr Solzhenitsyn, The Gulag Archipelago: 1918-1956.
[7] 中国社科院译《雅科夫列夫访谈录（1992—2005）》。
[8] Stéphane Courtois, ed., The Black Book of Communism: Crimes, Terror, Repression，trans. Jonathan Murphy (Cambridge: Harvard University Press, 1999), 4.
Попередня | Перейти до змісту | Наступна
Джерело: EpochTimes