Художник Наталія Мацегора: «У моїх ляльок немає скляних очей». Фото
Велика Епоха
Як розповіла про себе Наталя, ляльками вона займається протягом п’яти років, після закінчення Школи лялькового дизайну Світлани Воскресенської. До цього працювала в науково-технічних і наукових бібліотеках. За професією — бібліограф, закінчила Московський державний інститут культури.
— Наталю, чому Ви стали займатися ляльками?
— Я завжди любила ляльки. Захоплювалася ними спочатку як колекціонер — просто збирала їх, купувала. Потім дізналася, що є Школа лялькового дизайну Світлани Воскресенської. Закінчила курс «Лялька з пластику», потім курс «Лялька з порцеляни» — і захопилася цим, напевно, на все життя. Залишила бібліотечну справу, присвятивши себе повністю лялькам.
— Яка тематика представлених ляльок?
— Це добрі чоловічки, беззахисні, наївні, зворушливі.
— Як Ви створювали свої ляльки, що виявилося найважчим у процесі роботи?
— Кожна лялька — це, взагалі, ціла історія, починаючи із задуму. Лялька може бути задумана давно, проходить час, і потім — раз і вона народжується. Часто якось мимоволі, сама по собі. Спочатку складною виявляється скульптура, а потім, коли все зіллється воєдино і вийде щось цілісне, здається, що все просто. Важливо вміти висловити свої думки, передати почуття.
— Що Ви хочете передати? Що найбільш головне у Ваших ляльках?
— Ляльки — це мій внутрішній світ. Всі вони фантазійні, це не літературні герої, не історичні персонажі, просто ляльки-емоції, асоціації, філософські роздуми. І саме головне в них — це очі, я надаю їм велике значення. Ляльки повинні дивитися, найважливіше — їх погляд. Тому у моїх ляльок немає вставних скляних очей, я їх розписую сама. Мої ляльки дивляться на світ моїми очима, а я намагаюся, щоб цей погляд був добрим.
— Ви говорили, що кожна лялька — це історія. Які історії стоять за ними?
— Так, у кожної ляльки своя власна неповторна історія. Це обов’язково є.
Лялька під назвою «Хранитель дитячих спогадів» — такий от блазень, дідок. У нього у скриньці зібрані іграшки, старі фотографії, малюнки. Він зберігає те, що нам було дороге в дитинстві, сумує про те, що ми виросли і ніколи вже не повернемося.
Інша лялька називається «Колискова домовичка». Домовичок приходить увечері в чий-небудь будинок і грає на флейті. У нього є мішечок, в якому він носить сни. З ним поряд мишеня — він підіграє йому на скрипці. Ось така казка.
«Варіації на тему Паганіні» — тут є щось схоже на образ самого Нікколо Паганіні. Я колись займалася музикою. Поруч лежать ноти — Беркович «Варіації на тему Паганіні». Я грала цей твір на фортепіано. Ось такі думки навколо цього.
«Поліна» — вона, скоріш за все, із XIX століття, мила дівчинка за своїм рукоділлям — вишиває. З улюбленою лялькою. Тиха домашня історія.
А це пілігрим — мандрівник. В руці у нього був компас, на ручці велосипеда — фотоапарат — вийшов такий збірний образ туриста. Його очі великі, відкриті світу, здивовані всьому тому, що він бачить навколо. У процесі роботи над лялькою в голові виникла поетична фраза (Наталія іноді пише вірші — прим. ред.): «Знову малює дощик дороги на склі, всі ми пілігрими на великій землі».
— Ви щось хочете сказати людям через свої ляльки?
— Хочу донести до людей любов і добро. Відвідувачі виставки подовгу розглядають моїх ляльок, і я часто помічаю, що вони починають посміхатися, про щось думати, міркувати. Нехай не кожен купить ляльку, але постоїть, подивиться, про щось своє подумає, посміхнеться і піде далі з добрими почуттями. Може бути, від цього і світ стане трохи добрішим.
Наталія Мацегора займається авторськими ляльками з порцеляни і пластику з 2004 року, після закінчення Школи лялькового дизайну Світлани Воскресенської. Є членом Міжнародного об’єднання авторів ляльок (МОАК). Свої роботи виставляє у спеціалізованій ляльковій галереї «Вахтанов» м. Москва (Центральний будинок художника).
Юлія Цігун. Велика Епоха