Залишитися в Росії не можна, виїхати — теж

Їм дивом удалося виїхати з Китаю. Зараз вони живуть у Росії. Управління верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) прийняло їх, надавши статус біженця ООН. ФМС Росії, у свою чергу, не тільки не дає їм притулок, але й не видає дозвіл на отримання візи, аби вони могли виїхати з Росії у третю країну.

— Весною я відчула вітер в полі — запах свободи, він був поруч. Але ти не можеш насолодитися цією свободою, отримати її. Як це болісно… — молода красива жінка, одна з послідовників духовної практики самовдосконалювання Фалуньгун (справжнє ім'я не розкриваємо в цілях безпеки, в Росії її звуть Таня), розповіла журналістові «Великої Епохи» про останні роки свого життя. Зокрема, про те, як вона провела три місяці в центрі затримання міста Мулен провінції Хейлунцзян у Китаї.

Три місяці ув’язнення в китайській тюрмі

— В кінці 2001 року я відвідала свою знайому, яка теж займалася Фалуньгун, — почала свою розповідь Таня. — Вона була недавно звільнена з в'язниці, куди її посадили за практику Фалуньгун. Я не знала, що за її будинком стежили, і мене затримали. Тоді вона сказала поліцейським, що не можна просто так хапати людей без пред'явлення звинувачень, але ті у відповідь лише сильно побили її. Нас заштовхали в поліцейську машину. Її 12-річний син босоніж біг по снігу за машиною і кричав: «Поверніть мою маму! Поверніть мою маму…» Я ніколи не забуду цей сумний момент.

Таня також розповіла про те, що послідовники Фалуньгун, ув'язнені в тюрмах і трудових таборах без суду і слідства за те, що вірять у принципи Істини, Доброти, Терпіння, часто на знак протесту проти несправедливого звинувачення влаштовували голодовку — відмовлялися від їжі. І кожного разу під час голодовки вони переносили величезні страждання. Таня три рази голодувала: перший раз протягом 18 днів, другий і третій — більше 20 днів. Поліцейські казали послідовникам Фалуньгун, що їх голодовка даремна, оскільки навіть якщо вони помруть, то це вважатиметься самогубством, і ніхто не понесе за це покарання. За словами Тані, для того, щоб послідовника Фалуньгун звільнили, досить було виконати всього лише одну умову: підписати лист з відмовою від практики Фалуньгун. Інакше їх могли тримати в ув'язненні необмежений час.

— Це моральне насильство, — говорить вона. — Я втратила свободу, мені не видали жодного документа, не сказали, скільки мене тут триматимуть, в чому причина такого ставлення до мене. Кілька чоловіків, застосовуючи силу, насильно годували мене, робили якісь уколи. Все це дуже болісно. Вони хотіли, щоб я відмовилася від своєї віри. Намагаючись зломити мою волю, вони чинили тиск на моїх родичів, аби ті змусили мене відмовитися від Фалуньгун. Мої батьки і, на той момент, п'ятирічна дочка дуже сильно страждали від психологічного тиску, який здійснювали на них поліцейські. Я тоді голодувала, виглядала дуже худою і слабкою — родичі плакали, коли бачили мене. Це не по-людськи! Заради практики Фалуньгун, за допомогою якої я підвищила свій етичний рівень і отримала міцне здоров'я, я могла винести будь-які страждання. Але бачити, як мучаться близькі мені люди, було важче, ніж переносити власні муки.

Крім того, розповіла Таня, в китайських в'язницях умови просто нелюдські, там «нормальна людина не може існувати» — «бути в брудному приміщенні разом із убивцями, наркоманами, повіями було мукою». В результаті, її родичі витратили велику суму грошей, щоб добитися звільнення Тані, навіть написали за неї гарантійний лист про те, що вона не поїде до Пекіна, аби апелювати на захист Фалуньгун. На цих умовах Таню звільнили. Вона отримала фізичну свободу, але душевні рани залишилися.

10 років у Росії

У 2000 році Таня та її чоловік (його справжнє ім'я ми також не розкриваємо в цілях безпеки, в Росії його звуть Саша) приїхали до Росії, у Приморський край. За словами Саші, це було не так просто: за вказівкою компартії Китаю послідовникам Фалуньгун не видають закордонного паспорта, щоб вони не змогли виїхати з Китаю і розповісти про репресії. Але одна з компаній пішла їм назустріч — дорога до Росії була відкрита.

У 2002 році Таня завагітніла. В той час їм потрібно було продовжити реєстрацію, але місцеве управління ФМС цього не зробило. І, навпаки, поставило відмітку в паспорт про заборону в'їзду до Росії. Таким чином, їх паспорти стали недійсними. Більше того, їм стало відомо, що китайське управління державної безпеки відправило співробітників до Росії, щоб зловити їх.

— Ми потрапили в дуже скрутне становище, — розповідає Таня. — З одного боку, нам не можна повернутися до Китаю, тому що там нас відразу заарештують і піддадуть тортурам, з іншої — реєстраційний режим дуже суворий, міліція часто перевіряє паспорти, до того ж, якщо з'ясується, що ми — послідовники Фалуньгун, то про це відразу стане відомо китайській владі. Нам доводилося часто ховатися. Через відсутність законних паспортів наше дитя також не оформили і не видали жодних документів. Зараз хлопчикові 6 років, але у нього немає офіційного документа, що свідчить про народження, хоча він народився в Росії. Йому ні з ким грати, не можна ходити в дитячий садочок. Якщо випадає можливість пограти з дітьми, то він украй радий цьому.

Умов для життя у Саші і Тані, як і в їхнього маленького сина, не було: робота на ринках, відсутність можливості вільно ходити по російських вулицях, мешкання в маленькому приміщенні без вікон.

Зараз вони в Москві. Приїхали в столицю відразу, як тільки дізналися, що є можливість отримати статус біженця.

Їхня доля в руках Федеральної міграційної служби РФ

— УВКБ ООН прийняло нас, надавши статус біженця ООН, — каже Саша. — Але ФМС Росії не оформляє виїзний документ, щоб ми могли покинути Росію і виїхати в третю країну, де нас чекають і готові допомогти. Дуже шкода, що російське керівництво вірить тій брехні, яку поширює компартія Китаю про послідовників Фалуньгун, і в обмін на сумнівні вигоди сприяє їм у цих питаннях.

Насправді, уряди всіх країн світу приймають послідовників Фалуньгун як біженців, дають постійне місце проживання у своїх країнах, допомагають матеріально.

Росія приєдналася до Конвенції ООН 1951 року і Протоколу 1967 років, що стосується статусу біженців і, за даними сайту ФМС РФ, гарантує «надання притулку іноземним громадянам і особам без громадянства, що шукають притулки на її території, шляхом надання політичного притулку; визнання біженцем; надання тимчасового притулку». Дивно, що при всьому цьому Росія не приймає рішення УВКБ ООН.

На сайті ФМС також підкреслюється, що «на підставі статті 63 Конституції Російська Федерація надає іноземним громадянам і особам без громадянства політичний притулок відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права». Чому тоді Росія відмовляється виконувати свої міжнародні зобов'язання?

— Наш процес оформлення статусу біженця в Москві тривав півтора роки, — продовжила розповідь Таня. — Через відсутність реєстрації ми не можемо офіційно працювати, нам дуже важко. Дитя часто запитує мене: «Мама, коли у мене буде документ, який дозволить мені піти в школу?» Я не знаю, що відповісти йому. Ми думали, що процес оформлення скоро закінчиться, але в ФМС РФ відмовили нам у притулку і в наданні статусу біженця, не пояснивши причину. Відмовили і в візі. Ми все ж сподіваємося, що відповідні органи змінять свою позицію і підтримають нас, сподіваємося, що ФМС РФ незабаром видасть нам виїзну візу, щоб ми змогли жити нормальним життям, щоб моє дитя могло належним чином жити і вчитися, як інші діти.

У Тані і Саші на батьківщині в Китаї залишилася дочка, якій цього року виповнюється 12 років.

— Ми 7 років не бачилися з нею, — розповідають вони. — Нашим батькам майже 80 років.

— Коли я дзвоню додому, мій батько завжди плаче, — говорить Таня. — Батьки бояться, що за життя вже не побачать нас. А в чоловіка з дитинства немає батька, його мати дуже любить його, їй часто не спиться вночі, тому що вона дуже сильно нудьгує за своїм сином. Вона має дуже погане здоров'я, їй зробили операцію — в неї рак грудей. Незважаючи на це, їй доводиться ростити нашу дочку. У Китаї традиційно вважають необхідним доглядати за батьками.

Якби не було репресій, ми б приїхали додому піклуватися про літніх батьків і ростити дочку. Ніхто не хоче жити таким життям, коли немає постійного місця проживання, коли тебе у будь-який час можуть заарештувати. Якби в Китаї не було репресій, ми б відразу повернулися додому. Я особисто зазнала переслідувань, особисто пережила їх і можу це підтвердити, я сама є свідком їхнього існування. Компартія Китаю вже впродовж 10 років безперервно переслідує послідовників Фалуньгун, ніколи не зупинялася. Якби тільки не було репресій…