Чи можуть ірландські танці допомогти в боротьбі із хворобою Паркінсона
Велика Епоха
Чи можуть ірландські танці допомогти в боротьбі із хворобою Паркінсона
Даніель Вольпе вважає, що можуть, і у нього є для цього вагомі підстави.
Він є керівником відділення реабілітації хворих на Паркінсона в лікарні Святого Іоанна Божого у Венеції, а також досвідченим музикантом.
Як повідомляє Irish Post, Вольпе побачив незвичайну картину, коли перебував у ірландському танцювальному центрі в 2010 році. Людина, яка явно страждала на хворобу Паркінсона, опинилася на танцполі. І, як пише газета, «чоловік, який тільки що невпевнено йшов, не потребував ніякої допомоги, щоб танцювати. Ця людина танцювала так легко, наче була абсолютно здоровою».
У ірландських танцях верхня частина тіла і руки часто залишаються відносно нерухомими, при цьому ноги — особливо ступні — активно рухаються. Іноді цей стиль порівнюють із чечіткою.
Ви можете подумати, що прогресуючий розлад нервової системи, такий як хвороба Паркінсона, ускладнить такі важкі рухи, якщо не зробить їх неможливими.
Але чоловік, якого бачив Вольпе, танцював, не докладаючи ніяких зусиль.
Тому, повернувшись до Італії, Вольпе «одягнув медичний халат» і провів дослідження, опубліковане у виданні BMC Geriatrics, за участю 24 пацієнтів із хворобою Паркінсона. Розділивши їх на дві групи, його команда провела звичайну фізіотерапію 12 пацієнтам. А іншу групу навчали танцям.
І результати навчання вражають (у чому ви можете самі переконатися, подивившись, як пацієнти із хворобою Паркінсона виконують джигу):
Наприкінці шестимісячного випробування дослідники відзначили, що незвичайна «ірландська танцювальна трупа» із невеликим відривом випередила піддослідних із першої групи в кожній категорії контролю над тілом. Фізіотерапія, як і раніше, була ефективною, допомагаючи пацієнтам контролювати свої рухи, але ірландські танці спричинили більш значний ефект.
Вольпе вважає, що ірландська танцювальна музика — ритм із чіткими візерунками — може допомогти пацієнтам орієнтуватися в танці. Ці фігури танцю можуть дозволити корі головного мозку обійти певні області, які контролюють рухові навички.
