Чемпіон світу і Європи з волейболу Олександр Сорокалєт: 'Всі нагороди дорогі'
Велика Епоха
Чемпіон Європи та світу, срібний призер Олімпійських ігор у 1988 році в Сеулі, колишній капітан команди ЦСКA та СРСР з волейболу, заслужений майcтер спорту Олександр Сорокалєт відповів на запитання кореспондента Великої Епохи (The Epoch Times).
Кор: Я впевнена, що читачам Великої Епохи буде цікаво дізнатися про Ваше сьогоднішнє життя. Давайте почнемо з Вашого дня народження: де і коли Ви народилися?
А.С: Я народився в 1959 році в Україні у місті Шостка, Сумська обл., недалеко від Києва. Школу закінчив у Шостці, після закінчення 2-х курсів Вінницького політехнічного інституту почав службу в армії, в ЦСКА. До 1990 був учасником всіх міжнародних зустрічей і змагань ЦСКA з волейболу. Після розпаду Радянського Союзу задумався про те, як заробити на хліб насущний. У той час переді мною постав вибір, в яку країну їхати на заробітки, до того ж треба було їхати з сім'єю. Життя спортсмена — це 11 місяців на рік на зборах і тільки 1 місяць вдома. Вибір припав на Францію, там і живу в даний час.
— Розкажіть про початок спортивної кар'єри, про перші тренування.
А.С: Почав тренування у дитячій спортивній школі м. Шостка. Мій перший тренер — Віктор Михайлович Волков — царство йому небесне. Потім продовжив тренування у Вінницькому політехнічному інституті, у СКА, там і почалася моя спортивна кар'єра. Потім перевівся в Одеський політехнічний інститут і почав виступати за команду Одеси.
— Які нагороди для Вас найдорожчі?
А.С: Чемпіонати Європи, кубки Світу. Протягом 10 років моя команда на змаганнях в основному вигравала перші або другі місця. Великі турніри пов'язані з великими емоціями і з розчаруваннями — це моє життя, виділити щось із цього я просто не можу. Всі нагороди дорогі.
— Ваша думка про колишній соціалістичний лад?
А.С: На мій погляд перспектив для розвитку Росії і України після розпаду СРСР набагато більше і життя стало більш цікавим. Я сподіваюся, порядок там буде відновлений, великій країні — велика перспектива. Від політики я був далекий, оскільки стирав ноги на спортивному майданчику, але можу сказати що відчув на собі залізну завісу того часу, були і перевірки пов'язані з моїм виїздом.
Проводжаючи команду на важливі змагання, доводилося чути від дирекції Держкомспорту і такі настанови: «привезете золото — зустрінемо з пошаною, привезете срібло — своїм ходом з аеропорту добиратися будете». І таке чудили. Хоча й на місяці є плями.
— Що Ви можете сказати про пляжний волейбол?
А.С: Класний вид спорту. Добре, що створили світову лігу, тури по Європі. Шкода, що, будучи спортсменами високого рангу, ми свого часу не могли грати на пляжі, не дозволялося. Американські гравці поза спортивних змагань нерідко беруть участь у пляжних турнірах, це один із найкращих варіантів для підтримки спортивної форми.
— Що для Вас у житті є пріоритетом?
А.С: Родина, друзі. Бути гарною людиною, підтримувати хороші, добрі відносини між людьми, те, чого так зараз не вистачає. Тим більше, живучи за кордоном, іноземці завжди залишаються іноземцями, навіть і після адаптації не у всіх душа спокійна. Я не вважаю, що кар'єра — це найголовніше в житті.
— Чи залишилися друзі періоду Ваших спортивних успіхів Вашими друзями в даний час?
А.С: Залишилося тісне коло друзів, з якими я намагаюся підтримувати близькі стосунки. Хтось із них став тренером, хтось змінив професію. Звичайно, на спортивних майданчиках і на турнірах ми зустрічалися частіше: 2—3 рази на рік. Троє з них живуть у Франції: Сергій Сайфулін, Олександр Муравйов, Борис Гребенніков.
— Чи нудьгуєте Ви за Батьківщиною?
А.С: Є таке, іноді сердечко тисне і болить ... Живу у Франції вже 19 років, але коли приїжджаю на Батьківщину 2—3 рази на рік, то дихаю на повні груди. Рідною мовою простіше спілкуватися, вирішувати проблеми і навіть лаятися. Родичів на Україні залишилося мало, але є хороші друзі, мені їх часом дуже не вистачає. Ну, знову ж таки, думаю що треба йти вперед, а не оглядатися назад. Люблю Україну, нормально ставлюся до всіх змін, не жаліюся на складну ситуацію, що склалася там. Так само дуже люблю росіян і Росію, Москву, Санкт-Петербург.
— Де Ваша домівка?
А.С: Дім мій в Одесі. Намагаюся приводити його в порядок кожного разу, коли приїжджаю. Думаю, що людині треба повертатися туди, звідки вона вийшла.
— А де Ви живете у Франції?
А.С: Живу в регіоні Провансу між Авіньєном і Марселем, недалеко від туристичних місць. Регіон красивий: гори, рівнини, історичні місця, тут є можливість побачити багато цікавого.
— Ваше хобі?
А.С: Останні 3 роки займаюся підводним плаванням. Подорожую по теплих морів, занурююся під воду і розмовляю там з рибами зрозумілою нам мовою. Син останнім часом теж захопився підводним плаванням.
— В якому морі підводний світ найкрасивіший?
А.С: В Атлантиці, в радіусі Таїті, дуже гарний підводний світ. Останнім часом мені дуже подобається Індійський океан — Сейшели, Мальдіви, острови Мадагаскар і Моріс, там температура води 27 градусів. Опуститися на 35 метрів — вигляд такий, що хочеться відкрити рот від здивування.
— А підводний світ Чорного та Середземного морів?
А.С: У Чорне море не занурювався, а в Середземному є красиві місця поблизу Марселя.
— Що ви побажаєте читачам Великої Епохи?
А.С: Велика Епоха — це газета нашого часу, нашого століття. Щоб більше читали, вони знайдуть в ній багато цікавого.