Четвертий вимір: вчені довели, що наш світ є лише ілюзія

«Бессо у чомусь перевершив мене, покинувши цей дивний світ. Це зовсім не важливо. Для нас, переконаних фізиків, різниця між учора, сьогодні й завтра – не більше, ніж ілюзія».

Наведена вище фраза – витяг із листа, написаного ніким іншим, як найвідомішим фізиком сучасності Альбертом Ейнштейном сім'ї свого недавно померлого колеги. Коли йдеться про час, можна цілком обґрунтовано згадувати ім'я Ейнштейна, оскільки він був тією людиною, яка зробила поширеним поняття «часу» як четвертого виміру

Через роки після того, як у 20-х рр. минулого століття фізик висунув теорію відносності, вчені почали розглядати час як обов'язковий вимір, пов'язаний із трьома просторовими вимірами, які ми зараз знаємо. Іншими словами, все наукове співтовариство відкинуло уявлення про час як про просту обставину або як про щось ідеологічне, і помістило його у рамки матеріального світу. Тоді як же можна візуально уявити собі це «велике космічне переплетення»? Це не так уже складно, якщо ми розуміємо, що постійно рухаємося у тому вимірі, включаючи те, коли сидимо, спимо або повністю не рухаємося. Навіть скеля безперервно «рухається» у часі. Звичайно наше тіло переміщається в тому напрямі в просторі, в якому ми йому указуємо. Як тільки захочемо залишатися нерухомими, ми можемо це зробити в цьому відомому нам матеріальному просторі. Але скільки б ми не докладали зусиль до того, щоб залишатися нерухомими, час без поспіху, але і без паузи унесе їх у деякому напрямі, який неможливо побачити. Це як їхати в автомобілі по похилій площині, не маючи можливості зробити що-небудь, щоб зупинити рух автомобіля.

Проте чи дійсно ми нездатні управляти часом? Напевно, всі чули історії з наукової фантастики про машини часу, які дозволяють своїм головним героям повертатися у минуле або дізнаватися майбутнє. Фактично починаючи з попереднього сторіччя фізики шукали спосіб вийти за рамки константи, яка завжди сковувала людство. Правду кажучи, результати багатьох експериментів, на які покладалися надії, були мінімальними, якщо не фатальними. Також були і випадки шахрайства. Може бути, колись настане день, коли людина зможе за своїм бажанням переміщатися в різні історичні епохи, а, можливо, ми ніколи не зможемо керувати часом.

Не зважаючи на далеке, але бажане завдання сконструювати машину часу, існує інша можливість, ідею про яку багато вчених ризикнули викласти. Вона полягає у тому, що свідомість людини здатна мигцем заглядати у минуле або майбутнє. Ці здібності у сфері парапсихології визнані дійсними і впродовж десятків років називалися «проскопія» та «ретроскопія», тобто здатність бачити майбутнє й минуле відповідно. Щоб краще зрозуміти цю настільки вельми спірну якість, яку деякі люди начебто мають, візьмемо класичний приклад: давайте уявимо, що ми живемо у двовимірному всесвіті, такому, як аркуш паперу, в котрому наше переміщення могло б відбуватися тільки на цьому аркуші, і ми не могли б «виходити» з нього. Але припустимо, що цей аркуш (всесвіт) може рухатися вертикально, як по квадратному тунелю. В такому разі, чим далі переміщається аркуш в одному з напрямів, тим більше у нас проходить часу, і чим далі він рухається в протилежному напрямі, тим молодшими ми є.

Можливо, через те, що ми знаходилися б у площині, було б дуже важко уявити собі «третій вимір», в якому знаходиться час. Але спостерігач, який знаходився би далеко від цієї картини, здатен був би сприйняти не тільки те, як аркуш (всесвіт) переміщається тунелем, але і, мабуть, явно твердий вимір у формі тунелю, неначе рухомий аркуш присутній в кожній ділянці свого маршруту, як у минулому, так у теперішньому і майбутньому. Інакше кажучи, це була б вертикальна стопка аркушів, з’єднаних так щільно, що вони являли собою одну річ: «твердий час». Тоді, людина була б подібна до точки, що була поміщена у величезну желатинову трубу, у площині, яку називають «теперішнім часом». Усього лише на одну крапку попереду цієї людини стоїть ще одна та ж сама людина, яка перебуває у площині (інший аркуш), яку називають майбутнім. І, за цією ж логікою, все та ж людина на крапку позаду перебуває ц площині «минулого».

Повертаючись до спостерігача, який здатний бачити це, будучи зовні, він зміг би без зусиль бачити все життя людини, оскільки минуле людини існувало б одночасно з його майбутнім. Фактично було б неможливо сказати, де починається минуле або майбутнє тієї людини, оскільки все було б одним і тим же. Якщо зробити дещо перебільшені висновки, то людина, ймовірно, могла б змінювати незначні речі у своєму житті, що означало б зміну желатину, в який вона занурена, але вона явно не могла б змінювати великі події, які повинні були б відбутися у майбутньому, тому що доля була б записана. Якби спостерігач більше віддалився, то зміг би побачити, як змінювалися покоління людей. Якби він віддалявся все далі і далі, то, можливо, зміг би побачити розквіт і занепад цілого суспільства, людства, або навіть великих космічних змін, таких, як утворення й загибель галактик.

Здається вельми непростим, щоб наше фізичне тіло могло прорвати просторово-часове космічне переплетення, але багато людей стверджують, що здатні бачити вимір, в якому співіснує минуле й майбутнє.

Інакше кажучи, іноді ці відчуття можуть відігравати роль таких «спостерігачів», про яких ми говорили вище. Як би там не було, ми не можемо категорично стверджувати, що часовий желатин не може змінюватися. Машина часу Чорноброва і багато інших експериментів, з яких удалося одержати хоч якісь незначні дані, є межею досягнень у подоланні бар'єру часу. Чи домігся цього хто-небудь із них? Поки ми цього достовірно не знаємо. Певно, неможливо, щоб матеріальна частинка переміщалася від однієї точки до іншої у вимірі, у якому час є постійною величиною. Вчені стверджують, що це можливо тільки тоді, коли ця частинка під час свого переміщення подолала швидкість світла. Але, як пояснює теорія відносності, існує недолік, при якому на швидкостях, близьких до швидкості світла, маса об'єкта збільшилася б настільки, що було б неможливо, щоб цей об'єкт досяг світлового бар'єру. Очевидним є те, що людський геній ніколи не зупиниться на досягнутому: впродовж тривалого часу астрономія висуває припущення, що можна долати астрономічні відстані за одну мить за допомогою використання так званих «кротових нір», викривлень простору-часу, що існують у зоряному просторі. Але це явно є справою «майбутнього».

Філадельфійський військовий експеримент

Цей експеримент, здійснений у м. Філадельфія (США) 28 жовтня 1943 р., є одним із найвідоміших експериментів із маніпулювання простором-часом. Зрозуміло, що і дотепер існують серйозні сумніви щодо достовірності свідчень, які стосуються цієї події.

В ті роки той самий Ейнштейн працював для американських ВМС над невідомим проектом, який зазвичай асоціюють із Філадельфійським проектом.

Імовірно, під час експерименту експериментатори намагалися домогтися повної невидимості есмінця* «USS Eldridge», що мало б вийти за допомогою зміни його магнітного поля. Мета зміни полягала у тому, щоб зробити корабель невидимим для мін і торпед, таким чином, створивши зброю з вражаючими властивостями. Для цього керівник експерименту Франклін Рено, ймовірно, застосував єдину теорію поля Ейнштейна, який, нібито був присутній там під час експерименту.

Але щось пішло не так, як було передбачено, і величезний корабель зник з вод Філадельфії, раптово показавшись у Норфолку (на відстані 600 км від Філадельфії), а через чотири години знову з'явився у Філадельфії. Така морська подорож у сумі забрала б, щонайменше, два дні. Але на цьому усе не завершилося: коли корабель з'явився знову, він був оповитий зеленуватим сяйвом, а екіпаж перебував у стані безумства. Деякі моряки були у стані повного божевілля, інші були охоплені вогнем, і, нарешті, деякі були встромлені у стіни й підлогу корабля так, ніби в якийсь момент експерименту у них була здатність проходити крізь стіни корабля, а потім «чари» раптово зникли.

На сьогодні існують сотні аргументів, які підтверджують або спростовують достовірність цього експерименту.

Машина часу Чорноброва

Російський вчений Вадим Чорнобров і його робоча група провели декілька експериментів із машинами часу, для яких вони використовували пристрої електромагнітного викривлення. Чорнобров почав свої проекти у 1987 р., і йому за допомогою особливого магнітного впливу вдалося досягти незначного зміщення часу. Найбільша затримка часу становила півтори секунди за годину роботи групи у лабораторіях.

У серпні 2001 р. у лісі неподалік від Волгограду Чорнобров винайшов нову модель машини часу, яка працювала від автомобільних акумуляторів, але мала низьку потужність. Він реєстрував зміну часу осциляторами** із симетричних стекол і домігся трьохвідсоткової зміни часу, протягом якого вона функціонувала. Чорнобров і його співробітники декілька разів знаходилися у полі впливу машини. Російський дослідник сказав, що у цьому полі дії він сам і його колеги водночас відчували життя і «тут», і «там», неначе розгортався якийсь додатковий простір. Він також сказав: «Я не можу описати надзвичайні емоції, які ми переживали у такі моменти».

* Есмінець – тип бойових кораблів.

** Осцилятор – система тіл, яка здійснює електромагнітні коливання.