Аналітик Олексій Коломієць: Спроби залучити Китай до мирного плану — небезпечна гра з боку керівників України

Яка роль Китаю у російському вторгненні, чи постачає Пекін зброю Москві і чи варто Україні розраховувати на позитивний результат від участі Китаю у миротворчому процесі. Про ці та інші питання ми поговорили з Олексієм Коломійцем, головою Центру європейських та трансатлантичних студій.

Радник президента України Владислав Власюк заявив, що близько 60% іноземних деталей, знайдених у російській зброї на полі бою в Україні, надходять через Китай. Які, на вашу думку, можуть бути справжні масштаби участі Китаю у війні Росії проти України?

Щодо цих показників, я думаю, вони близькі до істини. Ми не можемо або перевірити, або якимось чином спростувати їх, але я думаю, що так і є, поза будь-яким сумнівом.

Ще влітку 2022 року, коли минуло лише кілька місяців після початку повномасштабної агресії путінського режиму до України, я вже зробив публічні заяви, що керівництво Китаю на чолі із Сі чітко стоїть на боці путінського режиму. І водночас воно робить практичні кроки для підтримання агресії кремлівського режиму проти України. …І згодом це було підтверджено. …Напевно, з багатьох причин не хочуть чітко вказувати, що й летальна зброя китайського виробництва є на полі бою в Україні. Можливо, це не важка зброя, а легка.

Яка роль Китаю у розв'язанні цієї війни? Чи могла вона початися без його підтримки?

Питання доволі риторичне й питання вельми контроверсійне. Ми не можемо зараз стверджувати, що якби Путін не отримав «зеленого світла» від свого пекінського «протеже» Сі, чи почав би він пряму агресію проти України, але ми чітко знаємо, що після цього «рандеву» (під час зимової олімпіади в Пекіні — прим. ред.) почалась пряма агресія. Я глибоко схильний вважати, що була пряма підтримка вторгнення китайським диктатором і його режимом.

…Вже тоді була утворена ця вісь зла на чолі з головою китайського центрального Комітету Комуністичної партії Китаю Сі. Однозначно, що лідер цієї сучасної вісі зла — Сі. За ним уже йдуть Кремль, Тегеран і Північна Корея.

Китай відмовився від участі в першому Мирному саміті, бо туди не запросили Росію… Чи в інтересах Китаю взяти участь у другому саміті миру і як саме його участь може вплинути на результати зустрічі?

Саме формулювання саміту Миру викликає окрім вкрай серйозних стратегічних питань велике занепокоєння. Мир, як ми знаємо, може наступити відразу, якщо Україна капітулює. Звичайно, в цьому український народ абсолютно не зацікавлений. Я був дуже неприхильний до цих формулювань. І абсолютно було зрозуміло, що ці зібрання на кшталт форуму Миру, Саміту миру і так далі, не відіграють жодної ролі в цих сучасних геостратегічних колізіях.

Коли починають діяти правила силової політики, то різні формули, формати Миру не працюють, і ніколи не працювали. Навіть ті пункти, які були запропоновані й розіслані потенційним гравцям або учасникам форуму, були абсолютно неадекватні й вони не могли привести ні до чого іншого, як до фактичного краху саміту, що відбувся у Швейцарії.

До того ж важко уявити, щоб агресор сидів у тій самій кімнаті, де перебуває жертва. Це абсолютний історичний нонсенс.

Якщо так можна взагалі проводити паралелі, то переговори, наприклад, у 1973 році після Другої близькосхідної війни між Ізраїлем і його ворогами на Близькому Сході, мали такий формат: ізраїльська делегація була в одній кімнаті, а представники тих країн, які вторглися до Ізраїлю і зазнали поразки, сиділи в іншій кімнаті. Члени американської делегації виконували роль посередників, пересуваючись між кімнатами, передаючи інформацію. Це було виправдано з усіх точок зору. Зараз же бути всім в одному залі — нонсенс. Щодо форуму миру, він був запрограмований на повне фіаско.

Як ви вважаєте, чи враховані інтереси Китаю в новому мирному плані Зеленського?

Питання в тому, що спроби залучити Китайський режим або Сі Цзіньпіна призводили і призводять до зворотного. Перше, якщо є розуміння, що Китай перебуває на темному боці історії, тоді це вкрай небезпечна гра з боку керівників України. Якщо цього розуміння досі не існує, це свідчить про абсолютно хибне уявлення нинішнього геополітичного світового порядку щодо того, на якому боці перебуває Пекін і китайський комуністичний режим. Тому з цим режимом треба розмовляти зовсім іншою мовою.

Тайвань — маленький острів, і ми не знаємо, як би поводилися китайські комуністи, якби Тайвань проводив політику умиротворення. Можна припустити, що Тайвань уже був би силою або якимось іншим чином включений до території комуністичного Китаю. З Гонконгом сталася трагедія. Його зрадили союзники, які присягались у вірності Гонконгу. Але потім всі ці присягання розсипалися, залишивши його без підтримки, коли на вулиці вийшли мільйони людей протестувати проти поступового вторгнення Китаю та втрати демократичного суверенітету. У випадку з Тайванем ситуація відрізняється. Мужність, стійкість і налаштованість на перемогу. Це основні ознаки, чому китайський комуністичний режим не наважується на вторгнення.

Я кілька разів помилявся, вважаючи, що буде три фронти. Перший фронт: український, другий — близькосхідний, а третій — тайванський. Щодо перших двох я мав рацію. На Близькому Сході почалася друга фаза війни. Вона не могла не настати. Однак я помилився щодо військової агресії Китаю проти Тайваню. Я припускав, що це станеться на початку року, оскільки США проходили через період політичної турбулентності. Тут я помилився. Цей період, до виборів у США, є рідкісним «вікном можливостей» для режиму вісі зла зробити максимальні преференції собі. Це ми бачимо в Україні, це ми бачимо на Близькому сході й, можливо, ті вкрай серйозні речі, які йдуть з боку китайського комуністичного режиму щодо Тайваню. Можливо, це прелюдія. Можна стверджувати, що незалежно від того, хто виграє на виборах президента США, це вікно можливостей зачиниться відразу після закриття виборчих дільниць. Але вже потім, залежно від того, хто стане президентом США, це вікно може знову відчинитися невідомо на який період часу.

Останні події, такі як проходження китайських авіаносних груп, польоти військових літаків і прямі погрози, можуть свідчити про наближення відкриття третього фронту, хоча я оцінюю цю ймовірність нижче ніж 50%. Закриті та відкриті консультації в межах вісі зла тривають, і візити емісарів Кремля та Пекіна тривають, зокрема й до Києва, де вони взагалі не повинні бути. Їм варто заборонити в'їзд до України, адже їхні дії погіршують ситуацію для країни, але їх приймають.

Буквально за півтора місяця до виборів у Сполучених Штатах Байден направляє до Пекіна одного зі своїх найближчих соратників, з якими він йде по політичному життю, Джейка Саллівана. Я думаю, вони домовлялися не лише про те, щоб китайський режим не втручався в результати виборів, гадаю, вони домовлялися й про еру після виборів.

Є багато свідчень того, що нинішнє керівництво Сполучених Штатів майже абсолютно переконане в перемозі Гарріс на цих виборах. Напевно, так само переконане керівництво Китайської Народної Республіки. Я гадаю, що розрахунки базуються саме на цьому.

Переходячи до виборів президента США, їхні результати можуть вплинути на позицію Китаю у війні Росії проти України?

Усе залежить від того, які домовленості вже існують. Якщо є прямі домовленості між Білим домом і Центральним комітетом Комуністичної партії Китаю, то вони передбачають ситуацію після виборів і базуються на тому, що саме Гарріс обійме посаду президента США. Питання в тому, як буде поводити себе Україна, точніше її вище політичне керівництво, якщо припустити, що домовленості існують. Якщо вони існують, то ці домовленості будуть доведені до вищого політичного керівництва України, і список цих домовленостей буде вкрай важким для України.

Друге питання в тому, які умови були виставлені керівництвом Китаю, щоб сприяти обранню тих постатей, щодо яких вже напевно існують домовленості. Але ми чудово знаємо, що якщо переможе Трамп, це буде вкрай важко для Китаю. Під час президентства Трампа ситуація для Китаю була дуже важкою. Ми пам'ятаємо, які укази підписував Трамп для того, щоб максимально покращити позицію США у наджорсткій конкуренції з Китаєм. Ці укази стосувалися економічних питань, але з часом трансформувалися у геополітичні позиції.

І немає жодних сумнівів у тому, що нинішнє керівництво Китаю виступає на боці можливої потенційної перемоги Камали Гарріс. Не публічно звичайно, щоб не вторгатись у публічний простір політичного вибору американського народу.

Якби Салліван не поїхав до Китаю, то не велись би інші перемовини між вищими керівниками Сполучених Штатів і Китаю. До речі, після повернення Саллівана до Вашингтону Байден миттєво заявив, що через кілька тижнів у нього буде пряма телефонна розмова із Сі. Ця заява могла свідчити лише про те, що вони домовились. Тобто місія Саллівана була успішною. І не про мита вони розмовляли. Вони говорили про відносини Китаю і Сполучених Штатів Америки після 5 листопада.

І тепер про питання, яке могло й напевно ставило вище політичне керівництво Китаю: а що натомість? Натомість вони вимагали поки що єдиного — Тайвань. Питання полягає в тому, якщо вони домовились — а вони домовились, я в цьому переконаний — яким чином буде здаватися Тайвань? Якщо вище політичне керівництво Тайваню знає про це, коли треба чекати, що вони почнуть бити в набат?

І для України, і для Тайваню, і для інших куточків світу… головне, яким усе ж таки буде геополітичний баланс, баланс, на одному боці якого вісь зла, яка все збільшується, а на іншому — немовби табір свободи, який руйнується і цьому нема кінця і краю.

Про що тоді може свідчити те, що Путін збирає саміт БРІКС наприкінці жовтня прямо перед виборами в США?

Кремлівський диктатор збирає в Казані фактично розширений військовий блок. Давайте будемо казати вже відверто: БРІКС перетворився на табір антидемократії, відкритий табір антидемократії.

Я не знаю, можливо, це були початкові задуми цього об'єднання, але те, що воно стало саме цим утворенням — глибоко тоталітарним, абсолютно авторитарним, яке повністю заперечує вільний світ — у цьому немає жодних сумнівів. Чому Путін збирає його буквально за 10 днів до виборів у Сполучених Штатах? Питання теж абсолютно зрозуміле — щоб надіслати чіткий меседж: «Ми сильні, ми не поступимось, і ми переможемо».

…І від того, як будуть розвиватися події в Україні й на Близькому сході, можливо, залежить, чи стане Саміт в Казані початковою точкою, після якої Сі віддасть наказ на пряме вторгнення до Тайваню. Як це трапилося після завершення пекінської олімпіади 2022 року.

Путін та Сі напередодні війни оголошували про «партнерство без обмежень», а через рік називали себе друзями, скріпляючи дружбу словами: «Зараз ідуть зміни, яких не було 100 років, і ми разом рухаємо ці зміни». Отже, що їх об'єднує?

Коли Сі приймав Путіна перед Олімпіадою, він сказав: «Перед нами нова ера, яка буде нагадувати часи, які були 100 років тому». Тоді був перший етап цього «партнерства без обмежень», але те, що відбулось у березні 2023 року, коли він прибув до Кремля і вони виходили на сходи дворика в Кремлі — це ж було абсолютно штучно зроблено, що він нахилився до Путіна і сказав: «Нас чекають великі часи».

…Диктаторів і автократів на чолі із Сі та Путіним очікують великі часи — це новий світовий устрій. Ну, якщо Сі має сміливість про це заявляти, значить він упевнений. А якщо Сі впевнений, якщо їм вдасться хоча б на 20% спроєктувати в реальність, те що вони закладають зараз, тоді нинішні часи, в яких ми живемо зараз, будуть вважатися взірцем демократії, взірцем стабільності і взірцем процвітання.