У Китаї державні підприємства відмовилися від партійної преси

Протягом десятків років важливим інструментом контролю компартії Китаю над суспільством була її здатність примушувати держпідприємства виписувати партійну пресу. Підписуватися на будь-які інші ЗМІ заборонялося.

Таку модель певною мірою подолала реформа і комерціалізація ЗМІ, а також швидкі зміни у суспільстві впродовж останніх кількох десятиліть. Але партійна газета у провінції Шаньсі Shanxi Daily тужить за старими часами. Нещодавно на першій сторінці газети з’явилася критика державного телекомунікаційного підприємства-гіганта China Unicom за те, що там не оформили передплату на жоден примірник партійної преси.

«Останніми роками партійні видання завжди розповсюджувалися за підтримки компартії і держави. Неймовірно, але цього року China Unicom не замовила жодного з партійних видань», — писали 8 січня у газеті.

Від передплати відмовилися в усіх департаментах та в 9 дочірніх компаніях державного підприємства-гіганта, головний офіс якого розташований у місті Вейнань провінції Шаньсі. У статті звеличувалася роль партійної преси: «Партійні публікації — голос партії і людей — відіграють важливу роль у формуванні громадських поглядів. Розповсюдження партійних видань — це політична відповідальність партійних комітетів на кожному рівні».

Чжан Кайчень, колишній директор партійного видання у багатомільйонному місті Шеньян, який залишив КНР і зараз мешкає у Нью-Йорку, вважає, що небажання China Unicom отримувати партійну пресу пов’язане з тим, що такі видання нічого не варті і маловпливові.

«Цю партію вже більше ніхто не любить і навіть не вірить їй, не вважає за необхідне підпорядковуватись її комітетам», — каже він, додаючи, що перша сторінка газети з такою статтею викриває «деспотичну природу» компартії Китаю.

Лан Яоюань, віце-президент часопису World Chinese Merchants та незалежний коментатор, що мешкає в Ханчжоу, 8 січня написав на сторінці свого блогу про один цікавий випадок. «Вісім років тому в Пекіні спробували продавати газети People’s Daily, Guangming Daily, Economic Daily, Beijing Daily та інші партійні газети на вуличних розкладках, але інтерес до цих видань був дуже і дуже скромний.

Згідно з даними опитування, що було проведене Китайською академією соціальних наук серед 203 партійних працівників префектури, тільки 8,9% опитаних називають публікації у партійній пресі цікавими, а 50,2% респондентів — вважають навпаки. На питання, чи хочуть вони купувати партійні видання, 35% опитаних відповіли негативно.

Серед користувачів у мережі інтернет виникла суперечка стосовно оплати передплати на партійні видання. Вони вважають, що в будь-якому випадку публікації покриваються за рахунок платників податків, що не є справедливим. «Якби партійні заходи оплачувалися тільки з бюджету партії, тоді “наша партія” вже давно померла б із голоду», — написав один користувач.

З поширенням цієї новини на китайських блогах деякі читачі дослідили це питання глибше і відкопали цікаві історичні подробиці. Деякі знайшли публікації зі старих газет, де повідомлялося, що партійні видання читають у буддійських храмах.

У статті від 23 вересня 2006 року в газеті Sanxiang Post, зокрема, мовиться: «Лі Гуйїн, настоятель храма Наньюе міста Ляньюань і секретар Буддійської асоціації міста, із задоволенням віддає 2 тис. юанів ($317) за передплату на газети People’s Daily, Hunan Daily та шість примірників Loudi Daily. Всі шість наставників храму мають свій примірник партійної газети».

У статті цей буддист каже: «Без турботи компартії не могло би бути свободи віри та розвитку буддизму. Ми віримо в компартію і Бодхісатву. Ми виписуємо партійну пресу, щоб краще розвивати буддизм під керівництвом компартії».

Інші інтернет-користувачі висміяли таке повідомлення. «Хіба компартія не підтримує атеїзм?». — Питає користувач на ім’я Білл. — Чи не фальшиві всі монахи у цьому храмі»?

Оригінал англійською: Вень Хуа, Велика Епоха (The Epoch Times)