Історії Стародавнього Китаю: розбещення так само погано, як і вбивство

Жили два брати, старшого звали Чжан Ерю, а молодшого Чжан Саньчень. Коли Ерю помер, у нього залишився син. Саньчень дуже любив племінника, і взяв на себе турботу про нього. Пізніше він купив племіннику землю і допоміг йому обзавестися сім'єю. На все це він витратив майже всі свої гроші.

Так як Саньчень сильно балував свого племінника, не відмовляючи йому ні в чому, той виріс дуже гордовитим і розпущеним. Він всюди заводив стосунки з жінками і вступав у безладні зв'язку з ними. У підсумку він заразився якоюсь хворобою і помер.

Одного разу Саньчень захворів і впав у забуття, а коли прокинувся, сказав: «Коли я був непритомний, мені було видіння. Я побачив брата. Він засуджував мене. Він звинуватив мене у вбивстві його сина. Не розумію, чому? Мені здається, що це несправедливо! Адже я стільки дбав про його сина».

Минуло ще кілька днів, він багато міркував про це, і в кінці сказав своїй сім'ї: «Зараз я зрозумів, це дійсно моя провина. Я допомагав своєму племіннику тільки матеріально і зовсім не виховував його, не прищепив йому моральні якості. У результаті він жив хибно і розпущено, за що й отримав покарання у вигляді заразної хвороби, від якої і помер. Якби я виховав у ньому моральні якості, він би так не чинив і, можливо, прожив би довге життя, роблячи людям добро. Мій брат справедливо звинуватив мене в смерті його сина, і я каюся за те, що зробив».

Незабаром хвороба Саньченя загострилася і він помер.