Вірш про поїдання десятьох левів складається з 92 ієрогліфів, кожен із яких читається «ши«з різною інтонацією. Фото: epochtimes.comОдна з відмінностей, що відрізняє китайську мову від західних, — це наявність тональностей. Цією освяченою століттями мовою, що має численні абсолютно не схожі один на одного діалекти, спілкується не менше п’ятої частини населення планети.
У китайській мові одне слово може мати кілька значень. Усе залежить від того, яким тоном вимовляти. Ця особливість становить певні труднощі для тих, хто вивчає цю мову. Проте, разом з тим, у сфері артикуляції маємо простір для реалізації широких лінгвістичних форм, які недосяжні в інших мовах.
Китайський лінгвіст Юань Женьчао написав химерного вірша про поета, який поїдав левів. Вірш побудований таким чином, що його зміст можна виразити тільки за допомогою воістину майстерного використання тональності. І якщо фонетично відтворити цей вірш українською мовою, то це буде постійне повторення звуку «ши».
Читання цього вірша мовою оригіналу може викликати певне нерозуміння в того, хто слухає. Але після деякої підготовки будь-який читач, який вивчає китайську, зможе насолодитися винахідливістю цього чудового твору.
У перекладі українською мовою цей вірш звучить так:
У кам'яному лігвищі жив-був поет, якого звали Ши.
Ши від душі любив смакувати левами, і десятьох він вирішив з'їсти.
За місцевим часом о десятій ранку до ринку Ши поспішив
І відразу побачив, що там 10 левів, він стрілами всіх їх убив.
Але в кам'яному лігві було дуже вогко, і Ши наказав, щоб слуга
Прибрав гарненько, після чого він з’їв би левів усіх.
І левів поївши, він зрозумів, що леви оті з каменів.
Спробуйте-но розібратися в цій справі!
Цей дотепний вірш, що складається з 92 ієрогліфів, на перший погляд, немає сенсу. Його неординарність стає по-справжньому зрозумілою для європейців, якщо дописати до ієрогліфів — піньїнь — латинізовану транскрипцію китайської мови, де тон кожного складу вказаний за допомогою фонетичних знаків. Це виглядає так:
Фото: epochtimes.com
Дивно, як автору вдалося створити історію про «поета, який поїдав левів», використовуючи тільки один звук «ши». У цьому вірші такі слова, як «камінь», «їсти», «десять» і «час» мають однаковий тон вимови, а «лігвище» та «історія» мають зовсім іншу тональність. Крім того, оригінальна вимова цього вірша під час читання властива не всім діалектам китайської мови (крім мандарина). Наприклад, оригінальна вимова втрачається, якщо ви читаєте кантонським, тайванським діалектом або ж діалектом хакка.
Яким чином використавши лише чотири тони одного слова можна скласти таку повну розповідь?
Окрім того, у китайській мові інтонація слова здатна змінювати його зміст. Різні варіації контексту і різні сполучення ієрогліфів також змінюють значення слів. Значення конкретного ієрогліфа просто зворушливо широке.
У світі існує досить багато тонових мов, і є навіть такі, яким властиві ще ширші тональні варіації. Уявна плутанина, що викликана повторенням схожих звуків, зникає, якщо зважити зміст кожної фрази і її контекст.
Можливо, цей вірш як якесь рідкісне фонетичне явище не викличе у вас особливого здивування, але, можливо, ви просто усміхнетеся прочитавши його :-)
