Проте люди, які за останні десятиліття звикли не довіряти державі, думають, чи будуть повертатися відсотки і в наступні роки — за повідомленням Міністерства регіонального розвитку, в Києві до вересня 2012 року по програмі «Доступне житло» було укладено тільки 103 договори. На Дніпропетровщині, Житомирщині, Луганщині та Тернопільщині — по одному на область. Всього ж по Україні — 335 угод.
«Для державної програми це дуже мало», — каже Дмитро Синяк, аналітик Української торгівельної гільдії.
Справа в тому, що багато людей і за умов соціальної програми не можуть дозволити собі купити квартиру — за вимогою програми, місячні виплати по кредиту не повинні перевищувати 50% загальної заробітної плати сім’ї. За підрахунками Інституту стратегічних досліджень, для того, щоб взяти участь у такій програмі, сім’я має офіційно заробляти не менше 12 тисяч гривень — а це набагато більше, ніж середня зарплатня двох членів сім’ї.
Таким чином, зараз квартири купують переважно представники малого, середнього бізнесу, чиновники, депутати та люди, які виїжджають на заробітки за кордон. Причому ті, хто має змогу купити нерухомість, часто купують її не за необхідності, а для того, щоб вигідно вкласти гроші і захистити їх від інфляції.
Інші ж програми, подібні до президентської соціальної ініціативи, пропонують і забудовники. За підрахунками Дмитра Войцеха, директора будівельної компанії, щомісячні виплати за «Доступним житлом» можуть бути такими ж, як і за квартиру, взяту в розстрочку від забудовника. Проте в Українській торгівельній гільдії кажуть, що в більшості випадків такі програми працюють більше на словах, а не на ділі — реально таких договорів майже не укладається.