Кожен день для багатьох мешканців індійського штату Джаркханд починається однаково. З настанням світанку чоловіки, жінки і діти відправляються за вугіллям. Ні, вони не шахтарі й не підсобні робітники. Увесь світлий час доби місцеві жителі перебирають гори відходів вуглевидобувної промисловості, щоб знайти хоч кілька шматків вугілля. Роботу їм дають вантажівки, які привозять на звалища тонни порожньої породи з відкритого вугільного кар'єру Джхарія в Дамодарському вугільному басейні.
Заняття нудне і стомливе. Зі спорядження тільки кошик для вугілля, кирка і натруджені руки. Кошик, вщерть заповнений викопним паливом, ставлять на голову і пішки доставляють додому. Добре, якщо є велосипед — так швидше і легше повернутися з цінним вантажем. А ще перешкода вітер, що піднімає дрібний вугільний пил. Від нього рятуються тканинними накидками і хустками. І ніяких респіраторів або інших засобів спецзахисту.
#img_gallery#
Праця нелегка і небезпечна для здоров'я, та ще й нелегальна, але у місцевих жителів немає іншого виходу. Вони — обдурені місцевою владою переселенці. Ще кілька років тому люди жили в селах і селищах, розташованих прямо на вуглевмісних пластах родовища Джхарія. Однак влада ухвалила рішення переселити понад 2300 сімей у міста, такі як Белгарія, порахувавши, що майну і життю людей загрожує дим і полум'я тліючих уже кілька десятків років вугільних покладів.
Місцева влада обіцяла надати підтримку переселенцям на новому місці проживання. Однак, за твердженням жителів, запланована на папері допомога так і не була надана. Школи і лікарні залишилися в проекті, звільнення від сплати комунальних послуг протягом двох років також виявилося порожнім звуком. Тому, щоб прогодувати себе і сім'ї, переселенці вже більше двох років змушені на свій страх і ризик збирати у відвалах відкритого кар'єру вугілля, щоб заробити на його продажу хоч трохи грошей.