Є в бойківській архітектурі місця й кучугурам

Останній день календарної зими нагадав бойківському підгір'ю про неминучість справжніх весняних змін. Бо коли сніг одночасно пролітає й розтає, то дуже скоро вже мусить зануртувати сік усередині усіх наявних чи то над землею, чи то під землею пагонів. Як результат, — розпустяться бруньки на ранньоквітучих кущах та деревах, розпочнуть і трави свій активний ріст.

Перехожим, щоб не вскакувати періодично в локальні зони зрошення, треба уважно вистежувати наявність над головою гілок, вивісок та інших об'єктів, які запросто можуть слугувати трампліном для крапель. Найпильнішої уваги в цьому сенсі заслуговують шатрові дахи. Там зазвичай приховується найбільше тих скарбів, які повинні терміново перемінити свій стан із зимового — на весняний.

Витончені сніжинки змайстровані філігранно, але їм зате чуйність ані на крихту не притаманна. Тут же ж, відчувши приплив тепла та усвідомивши недоречність своєї пишності, вони миттєво перетворюються в життєдайну вологу. Проте ще зовсім нещодавно міріади цих небесних метеликів утворювали додаткові суцільні покриви на покрівлях. Подекуди поверхня даху нанесеного значно відрізнялася від поверхні справжнього даху. Особливо помітні зміни траплялися з вишукано-архітектурними дахами. Там товщина снігового покриву в окремих місцях була значно меншою, аніж зазвичай: на цей показник має вплив кут нахилу плюс виступи надбудов явно перешкоджають рівномірному засипанню поверхні снігом. А якщо разом зі снігопадом чи згодом докладала ще також зусиль заметіль, — то результати такої «співпраці» бувають вельми вражаючими. Щоправда, дуже вже рідко коли — вражаючими позитивно.

Але це в сенсі суто людського естетичного сприйняття. Якщо ж дивитися з позиції будівель, — то певно що кожна, навіть напівзруйнована засніжена хижка почувається просто королевою: адже яких коштовностей на ній лиш немає!

#img_gallery#
Віктор Гаврилів. Велика Епоха, Україна