ІСТИНА І ТРАДИЦІЇ

Нашим світом керує примара комунізму. Частина 15: Тероризм походить від комуністів

Велика Епоха

 

Злий привид компартії не зник слідом за розпадом компартії у Східній Європі
Злий привид компартії не зник слідом за розпадом компартії у Східній Європі

Зміст

Вступ

1. Державний тероризм за комуністичних режимів

2. Як комуністичні країни експортували терор

3. Походження ісламського екстремізму від комуністів

          1) Саїд Кутб: «Маркс» ісламського екстремізму

2) Ленінський авангард джихаду

3) Комуністичне ядро ісламського екстремізму

4) Вплив Кутба на розвиток тероризму

5) Мусульмани стали жертвами комунізму

4. Комуністична партія Китаю підтримує тероризм

1) Підтримка компартією Китаю терористичної діяльності Ясіра Арафата

2) Зв’язки КПК з «Аль-Каїдою»

5. Таємний союз між терористами й західними лівими радикалами 
 

Висновок


Попередня | Перейти до змісту | Наступна

Вступ

Уранці 11 вересня 2001 року терористи захопили чотири пасажирські авіалайнери й спрямували їх у вежі-близнюки Всесвітнього торгівельного центру у Нью-Йорку, а також на будівлю Пентагону у Вашингтоні, унаслідок чого загинуло близько 3000 людей. Уперше після нападу Японії на Перл-Харбор США зазнали відчутного удару на своїй власній землі. Теракти 11 вересня резонансно вплинули на весь світ. США почали всесвітню війну з тероризмом і повалили владу талібів в Афганістані та диктатуру Саддама Хусейна в Іраку.

Відтоді велика кількість різних громад багато дізналася про терористичний рух і його найяскравіших представників, таких як «Аль-Каїда» та Усама бін Ладен. Але мало хто знає про тісний зв’язок тероризму з комунізмом.

Терміни «тероризм» і «терорист» уперше виникли 1795 року. Вони мають стосунок до епохи терору під час Великої французької революції [1], яка заклала фундамент для комуністичного руху (див. частину 2 цієї книги).

У сучасному світі тероризм проявляється здебільшого у трьох формах: державний тероризм за комуністичних режимів, терористична діяльність агентів комуністичних режимів за кордоном з метою поширення насильницької революції, а також ісламський екстремізм, ідеологія та методи якого багато в чому запозичені в комунізмі.

1. Державний тероризм за комуністичних режимів 


Століття експерименту комуністів над суспільством — це століття брехні, насильства і вбивств. Тероризм є важливим інструментом поширення комуністичної ідеології в усьому світі. Виникнення комуністичного режиму в країні абсолютно завжди призводить до мобілізації всього державного устрою для створення терору. Такі репресії, спонсором яких виступає сама держава, і є державним тероризмом.

Володимир Ленін спирався на терор, щоб захопити владу в Росії. 1918 року голова ВНК (рос. «ЧК») Фелікс Дзержинський, якого Ленін називав героєм-революціонером, прямо заявив: «Ми виступаємо за організований терор, і це, відверто кажучи, слід визнати» [2].

1919 року марксист Карл Каутський випустив книгу «Тероризм і комунізм», у якій провів усебічний огляд того, що станеться за диктатури пролетаріату, яку прагнув установити Ленін. Проаналізувавши насильство, яке виникло під час Французької революції, Каутський дійшов висновку, що ленінські більшовики перейняли терористичні методи якобінців і будуть їх повторювати [3].

Російський історик Юрій М. Афанасьєв звинуватив Леніна в тому, що той запровадив політику державного терору, насильства й беззаконня. «Насильство — це фактично вся наша історія», —  сказав Афанасьєв [4]. 

Пізніше комуністичні режими Сталіна, Мао Цзедуна, Пол Пота, Фіделя Кастро, Еріха Хонеккера, Ніколає Чаушеску, Кім Ір Сена та інших диктаторів для підтримки своєї влади спиралися на вбивства. Жорстокість і злочини їхніх режимів уже було описано в попередніх частинах цієї книги.

Насильство і вбивства є лише одним з методів компартій у поширенні тероризму. Набагато більш руйнівним є використання комуністами поєднання політики й релігії, щоб насаджувати людям партійну культуру й сіяти в їхніх серцях насіння брехні, ненависті та насильства, які передаватимуться з покоління в покоління.

2. Як комуністичні країни експортували терор

Здійснюючи державний тероризм у себе в країні, комуністичні режими підтримують терористичні організації за кордоном з метою експорту революції чи дестабілізації ситуації в державах, які вони вважають ворожими.

Відомий антикомуністичний експерт, історик, журналіст Брайан Крозьє, який також був засновником і директором лондонського Університету з вивчення конфліктів, протягом десятків років вивчав взаємозв’язок між комунізмом і тероризмом, й опублікував безліч книг і статей на цю тему. Своїми матеріалами він допомагав антикомуністичним лідерам, таким як Рональд Рейган і Маргарет Тетчер, аналізувати й краще розуміти застосування терору комуністичним табором [5].

Станіслав Луньов, колишній офіцер Головного розвідувального управління Радянського Союзу (ГРУ), який перейшов на бік Заходу, звинуватив ГРУ в тому, що воно є одним з головних наставників терористів у всьому світі [6].

Багато екстремістських угруповань організовували атаки проти США. Серед них Народний фронт звільнення Палестини, Червона Армія Японії, італійські Червоні бригади, німецька терористична організація «Фракція Червоної армії», турецькі контрабандисти зброї та південноамериканські партизани — усіх їх підтримувало радянське КДБ.

1975 року Річарда Велча, директора ЦРУ в Афінах, убив грецький марксист. 1979 року було здійснено невдалу спробу замаху на верховного головнокомандувача силами НАТО в Європі генерала Александра Хейга. Було поранено трьох його охоронців. Напад на нього здійснила «Фракція Червоної армії». У вересні 1981 року генерал Фредерік Дж. Кройс, командувач Центральною армією НАТО, дістав поранення в місті Гейдельберзі на південному заході Німеччини, коли члени «Фракції Червоної армії» зробили постріл по його броньованому автомобілю протитанковою ракетою.

Але найпотужнішою формою тероризму стали ісламські радикали, завдяки вкладу СРСР і комуністичного табору Східної Європи з метою дестабілізації мусульманського світу.

У першій половині ХХ століття Близький Схід був частиною західної колоніальної системи. Коли народи цього регіону здобули незалежність, Радянський Союз скористався можливістю і почав поширювати там свій вплив. Але суперечності між мусульманськими конфесіями, арабо-ізраїльський конфлікт, Холодна війна, нафтова політика, зіткнення цивілізацій між західною та ісламською культурами призвели до заплутаної та хаотичної ситуації, у якій сьогодні перебуває Близький Схід.

Саме на цьому тлі СРСР і здійснив агентурне проникнення до мусульманського регіону. Це може здатися дивним, адже мусульмани вірять в Аллаха, а марксизм-ленінізм є атеїстичним і спрямований на знищення релігії. Як вони змогли знайти спільну мову?

Комуністичний рух нагадує чуму, яка всюди поширюється. Компартія Росії зробила свої перші успіхи в мусульманському світі майже відразу після Жовтневого перевороту.

У червні 1920 року більшовики допомогли встановити радянський режим в іранській провінції Гілян і створити Гілянську Радянську Соціалістичну Республіку (відому також як Перська Радянська Республіка). Створений комуністами уряд запровадив серію радикальних «реформ», включно з експропріацією власності поміщиків, і розгорнув масштабну антирелігійну пропаганду. Усі ці заходи виявилися вкрай непопулярними, і вже у вересні 1921 року червоний режим було повалено. 

В ісламських країнах дійсно виник і почав поширюватися «ісламський соціалізм». Серед його найяскравіших представників — лідер Руху за національне визволення Палестини (ФАТХ) Ясір Арафат і президент Єгипту Гамаль Абдель Насер. ФАТХ активно підтримувався Радянським Союзом і компартією Китаю, а також брав участь у масштабній терористичній діяльності.

Алжир, Південний Ємен та Афганістан протягом різних періодів часу перебували під владою компартії. 1979 року СРСР вторгнувся в Афганістан і десять років намагався втримати останній комуністичний режим в мусульманському світі.

Насадження комунізму в регіоні з глибоко вкоріненими релігійними переконаннями є досить складним завданням. Зусилля Радянського Союзу з експорту соціалістичної революції в мусульманський світ зазнали повного краху. Але незважаючи на те, що комуністичну владу в цьому регіоні встановити не вдалося, комуністи здійснили великий стимулювальний вплив на створення й розвиток у регіоні ісламського екстремізму. 

Іон Міхай Пачепа, колишній генерал у комуністичній Румунії, радник президента Ніколає Чаушеску, заступник очільника служби зовнішньої розвідки й держсекретар Міністерства внутрішніх справ Румунії, утік до США в липні 1978 року і став найбільш високопоставленим перебіжчиком Східного блоку.

У своїй статті «Російські сліди» Пачепа розкрив велику кількість внутрішньої інформації про підтримку комуністами тероризму на Близькому Сході. Він зокрема процитував Олександра Сахаровського, керівника радянської зовнішньої розвідки, який сказав: «У сучасному світі, коли ядерна зброя зробила військову силу застарілою, тероризм має стати нашою головною зброєю».

Лише одного 1969 року було 82 захоплення літаків. Багато з них скоїла Організація визволення Палестини (ООП), яку підтримував СРСР. Згідно зі спогадами Пачепи, одного разу, коли він зайшов до кабінету Сахаровського, то побачив безліч маленьких червоних прапорців, закріплених на карті світу. Кожний прапор позначав захоплений літак. Сахаровський хвалився Пачепі, що тактика захоплення літаків була його власним винаходом.

У період з 1968 до 1978 року румунське управління безпеки здійснювало щотижневі постачання літаками військових вантажів палестинським терористам у Лівані. Згідно з розсекреченими після об’єднання Німеччини архівами, 1983 року зовнішнє розвідувальне управління Східної Німеччини відправило ліванським терористичним організаціям боєприпаси для автоматів Калашникова на суму 1 877 600 доларів США, а Чехословаччина надала ісламським терористам 1000 тонн пластичної вибухівки Semtex-H [8].

На початку 70-х років минулого століття тодішній голова КДБ, а пізніше генеральний секретар ЦК КПРС, Юрій Андропов розпочав ретельно сплановану приховану пропагандистську кампанію, спрямовану на те, щоб посіяти насіння антисемітизму й ненависті до США в усьому арабському та ісламському світі. У зв’язку з цим на Заході Андропова стали називати «батьком нової епохи дезінформації» [9].

3. Походження ісламського екстремізму від комуністів

Після терактів у США 11 вересня 2001 року у світі відбулися великі зміни. Усама бін Ладен та очолювана ним терористична організація «Аль-Каїда» довгий час не сходили з перших шпальт газет. Загроза ісламського екстремізму була в усіх на вустах.

У більшості людей у всьому світі події 11 вересня викликали шок і гірке співчуття. Але в Китаї, де всю інформацію піддають суворій цензурі компартії, реакція була зовсім інакшою. Від інтернет-форумів і чатів до університетських їдалень, багато китайців висловлювали підтримку терористам. У коментарях вони писали: «Молодці!» і «Рішуче підтримуємо акти правосуддя щодо США». Згідно з опитуванням 91 701 людини на одному з найбільших китайських сайтів NetEase, лише 17,8% опитаних висловили рішучий протест тероризму, а ось більшість людей висловили ворожість до США або ж обрали відповідь: «Найцікавіше чекає попереду», радіючи чужій біді [10].

Китайці, які вітали теракти, ніколи не бачили Усаму бін Ладена і йому подібних, але вони мали таке саме мислення, як терористи. Це має свою причину. Отруйне коріння в мисленні китайців і терористів однакове. Китайці з самого дитинства зазнавали отруйного впливу комуністичної пропаганди й партійної культури. Але логічно буде запитати: який же стосунок це має до бін Ладена, який воював проти СРСР в Афганістані?

Витоки екстремістського мислення бін Ладена ведуть до Саїда Кутба, єгипетського піонера ісламського тероризму, людини, яку можна назвати «Марксом» ісламського екстремізму [11] і яку часто називають «хрещеним батьком сучасного джихадизму» [12].

1) Саїд Кутб: «Маркс» ісламського екстремізму

Вільям Маккантс, експерт у боротьбі з тероризмом і колишній фахівець Центру боротьби з тероризмом при Військовій академії США, вказав на те, що ісламські екстремісти, пояснюючи мотиви своїх дій, часто посилаються на ідеологію Кутба, і багато хто з них уважає себе його послідовником [13]. Айман аз-Завахірі, який став після смерті бін Ладена лідером «Аль-Каїди», називав думки Кутба іскрами, здатними розпалити вогонь джихадистського екстремізму.

2016 року Фонд Карнегі за міжнародний мир оприлюднив звіт експерта щодо Близького Сходу Хассана Хассана під назвою «Сектантство ІДІЛу: ідеологічне коріння й політичний контекст». Наприкінці звіту наводиться цитата людини, що підтримує ІДІЛ, яка відображає основну доктрину ІДІЛ: «ІДІЛ було розроблено Саїдом Кутбом, перейнято Абдуллою Аззамом, глобалізовано Усамою бін Ладеном, перетворено на реальність Абу Мусабом аз-Заркаві і втілено в життя Абу Умаром аль-Багдаді і Абу Бакром аль-Багдаді» [14].

Бін Ладен, а потім ІДІЛ прийняли й розвинули ідеологію Кутба, яку називають кутбізмом. Говорячи простою мовою, кутбізм означає за допомогою насильства знищити «гнилий старий світ», заохочити джихадистів боротися до самого кінця, віддавати своє життя за ідеологію і в підсумку звільнити все людство [15].

Ця ідеологія нагадує твори Маркса та Леніна. І це має вагому причину. У молодості Кутб був членом компартії, усі його ідеї пронизані вченням марксизму-ленінізму. Роберт Р. Рейлі, старший науковий співробітник Комітету Сенату США з міжнародних відносин, сказав, що Кутб фактично був центральною фігурою між Комуністичним Інтернаціоналом, міжнародною організацією «Брати-мусульмани» і компартією Єгипту [16].

Кутб народився 1906 року. У 20–30-х роках вивчав соціалізм і гуманітарні науки, потім два роки навчався у США, а після повернення до Єгипту приєднався до «Братів-мусульман» [17]. Кутб підтримував тісні стосунки з лейтенантом Гамалем Абдель Насером, лідером руху «Вільні офіцери».

1952 року Насер здійснив військовий переворот, поваливши прозахідну монархію династії Мухаммеда Алі. Кажуть, що цей соціалістичний переворот було сплановано Кутбом і «Братами-мусульманами» разом з Насером. Кутб сподівався, що Насер установить ісламський режим, але натомість він устав на шлях секуляризації (послаблення ролі релігії в житті суспільства — прим. пер.) і 1954 року почав придушувати організацію «Брати-мусульмани».

Кутб і «Брати-мусульмани» влаштували замах на Насера, але він виявився невдалим. Як наслідок, Кутба звинуватили в замаху на вбивство й ув’язнили. Під час перших трьох років за ґратами Кутб зазнавав жорстоких тортур. Пізніше умови його утримання пом’якшили, і йому дозволили писати. У в’язниці він написав дві свої найважливіші роботи: «У тіні Корану» й «Віхи на шляху». У цих двох книгах докладно описано його погляди на Коран, історію Ісламу, Єгипет і західне суспільство, а також його радикальну позицію проти всього світського і проти Заходу.

Коли Кутб вийшов на свободу, він не скористався можливістю виїхати з Єгипту і знов опинився за ґратами. 1966 року Кутба засудили за участь у змові з метою вбивства президента Насера. Його стратили через повішення.

Підривна ідеологія Кутба дала нову інтерпретацію ісламської концепції джихаду. Нині джихад у багатьох асоціюється зі «священною війною». Насправді арабською мовою слово «джихад» означає «докладати зусиль» і «проявляти старанність», «давати відсіч». Для представників основної течії мусульман це може означати внутрішню боротьбу (духовне самовдосконалювання) або ж опір зовнішнім ворогам (оборонний джихад) [18]. Кутб розширив це поняття, включивши в нього активне й необмежене застосування насильства у «священній війні», а також сформулював теоретичні основи цієї війни [19]. Кутб пишався тим, що виявився на ешафоті і став релігійним мучеником.

Філософія Кутба полягала в тому, що будь-яка суспільна система, яка підпорядковується світським законам чи етиці, є антиісламським «старим суспільством» — джахілія (невігластво і незнання релігійної істини до прийняття Ісламу, доісламське суспільство). Навіть суспільство, яке називало себе мусульманським, усе ще могло бути джахілія. Кутб уважав, що в суспільній системі Єгипту, де він жив, домінує джахілія, і її має бути повалено [20].

За словами Кутба, це «старе суспільство» (джахілія) було найбільшою перешкодою як для мусульман, так і для немусульман у дотриманні ісламських цінностей і законів. Він казав, що «старе суспільство» було нав’язано людям і позбавило їх волі. На його думку, поневолені люди, які живуть у «старому суспільстві», — аналог робочого класу в марксизмі — мають право вести насильницьку «священну війну» (джихад) проти джахілії, й Іслам це дозволяє. Кутб виступав за те, що джихад є інструментом для звільнення всього людства, як мусульман, так і немусульман [21]. Після публікації книг Кутба багато хто з ісламських лідерів уважав, що Кутб зайшов занадто далеко, і назвали його ідеї єрессю [22].

Також Кутб запозичив марксистську концепцію «хибна свідомость». Відповідно до неї, прості люди приймають ідеали й культуру правителів, не усвідомлюючи свого пригнобленого становища, унаслідок чого не мають бажання повалити капіталізм і замінити його на соціалізм. Для Кутба ті, хто живе у «старому суспільстві», не усвідомлюють, що вони раби й пригноблені [23], тому вони не повстають і не починають джихад, щоб себе звільнити.

«Що робити?» — ставив питання Ленін у своїй однойменній брошурі. Кутб ставив те саме питання, тому звернувся до праць Леніна за відповідями.

2) Ленінський авангард джихаду

Тексти Кутба рясніють формулюваннями, які добре знайомі тим, хто вивчає марксизм-ленінізм. Серед них такі, як «авангард», «держава», «революція» і тому подібні. Ситуація і проблеми, з якими стикався Ленін під час написання брошури «Що робити?», дуже схожі на обставини, з якими зіткнувся Кутб, коли він створював свою радикальну ідеологію. Ленін покладав усі надії на успішне проведення революції, на пролетарський авангард. Кутб скопіював цю теорію, лише замінив пролетарський авангард на ісламістські екстремістські організації.

Ленін особливо підкреслював важливість організації та авангарду. Чітко розділивши спонтанність і свідомість, він висунув ідею партійного будівництва. За словами Леніна, за допомогою спонтанних дій робітники можуть висувати лише незначні вимоги, такі як підвищення зарплати і восьмигодинний робочий день, але їм бракує свідомості, яка потрібна для звільнення всього людства.

Ленін уважав, що зовнішні «передові елементи» (зазвичай буржуазні інтелігенти, які мають привілеї здобувати освіту) мають підбурювати робітників і вселяти їм ідею про те, що революція для них єдиний вихід, і лише звільнивши все людство, вони зможуть звільнитися самі. Щоб цілком задіяти ці «передові елементи» (авангард), потрібна суворо організована політична партія, яка б цілком узяла на себе забезпечення їхніх життєвих потреб і надала їм можливість для підпільної роботи як професійних революціонерів. Ця пролетарська політична партія і є авангардом пролетаріату [24].

Гленн Робінсон, доцент військово-морської аспірантури в місті Монтерей штату Каліфорнія і науковий співробітник Центру близькосхідних досліджень Каліфорнійського університету в Берклі, сказав про радикальний Іслам наступне: «Хоча з очевидних причин ідеологи джихадизму не цитують Леніна як свого просвітителя, але їхні концепції та логіка, особливо Саїд Кутб проговорився і видав його [Леніна] вплив. Здобувши освіту в Єгипті в 40-х роках, Кутб, безсумнівно, читав праці Леніна. Два ключових поняття ідеології Кутба виходять з ідеології Леніна: джамаа (авангард) і манхадж (програма)» [25].

Спираючись на ленінізм, Кутб виступав за створення мусульманської версії ленінської авангардної партії. Ідеологія Кутба багато в чому збігається з ідеологією Леніна.

Порівнюючи Кутба з Леніним, Робінсон писав: «Кутб навів такий самий аргумент на користь мусульманського світу. Переважна більшість мусульман були надто занурені в систему несправедливого й антиісламського правління і надто розбещені нею, щоб знати, як і коли слід узяти зброю і виступити проти держави. Для організації прямих дій проти держави був потрібний відданий авангард джихаду» [26]. Крім того, «наполегливість Леніна щодо авангарду як основної сили проявлялася у вигляді детальної та послідовної програми дій, яка давала змогу здійснити революцію. Усе це також знайшло своє відображення у книгах Кутба в ісламській інтерпретації» [27].

Для Кутба цей авангард, що складається з тих, кого він називає «істинними мусульманами» (тобто екстремістів), має революційну місію зі звільнення всіх мусульман і всієї цивілізації людства. Тобто авангард має завдати потужного удару по «фальшивих мусульманах», слідувати ісламській ідеології, як її тлумачив Кутб, створити нову країну, яка у своїй основі має його розуміння Ісламу, і використовувати насильство, щоб нав’язати Іслам усьому світові.

Крім авангарду, в теорії Кутба також є зміст про соціальну рівність, ліквідацію класів, відмову від держави і звільнення людства [28]. Усі ці пункти повторюють заявлені цілі комунізму.

Після смерті Саїда Кутба його брат Мухаммад продовжив публікувати його книги. Опублікована 1993 року книга Кутба «Мааракат уль — Ісламська війна — Расамаалійя» знову розкрила комуністичне походження ідеології Кутба. У книзі Кутб відверто заявляє, що Іслам — це «унікальне, конструктивне й позитивістське віровчення (акида), яке було сформовано на основі християнства й комунізму, з’єднавши їх у найдосконаліший спосіб, і яке включає в себе всі їхні (християнства й комунізму) цілі, додавши до них гармонію, баланс і справедливість» [29].


3) Комуністичне ядро ісламського екстремізму

Класова боротьба є ще однією марксистською концепцією, яка стала центральною для ісламського екстремізму. Карл Маркс усе своє життя намагався розпалювати конфлікти між пролетаріатом і буржуазією, щоб посилити суперечності між ними до точки неповернення, коли залишається єдиний шлях «розв’язання» — революція. Ісламські екстремісти діють приблизно так само.

Хіба знищення Всесвітнього торгівельного центру на Манхеттені допомогло створити єдиний мусульманський світ, про який мріяв Кутб? Звичайно, ні. Це було просто засобом загострення конфлікту між західним і мусульманським світом. Теракти на Заході розпалюють ненависть до мусульман, а потім ця ненависть викликає відповідну ненависть у мусульманських країнах [30]. Ці дії аналогічні діям Маркса і Леніна, які намагалися розпалювати конфлікти між пролетаріатом і буржуазією, щоб створити умови, потрібні для початку революції.

Не буде перебільшенням сказати, що теорія Кутба більше схожа на комунізм, ніж на традиційний Іслам. Хоч ісламські екстремісти і протистоять комунізму, фактично вони ввібрали в себе основи комуністичної революційної доктрини. Як зазначив один учений: «Реальним ворогом, що протистоїть вільному світові, залишається комунізм, а радикальний Іслам є не чим іншим, як комунізмом, прихованим під традиційним мусульманським одягом» [31].

Це відбувається не лише в мусульманському світі. Західний рух контркультури розповсюдив у всьому світі оманливу ідеологію, як наслідок, люди стали більш сприйнятливими до ідеології радикальних учень, що тяжіють до насильства. Фінський політолог Антеро Лейцінгер уважає, що сучасний тероризм зародився в 1966–1967 роках і розвивався одночасно з міжнародним комуністичним рухом. За словами Лейцінгера, це не випадковий збіг. У 60-х роках, коли радикальні студентські рухи в західних країнах були в самому розпалі, більшість іноземних студентів, які брали участь у цих рухах і які приїхали з мусульманського світу, ввібрали ідеологію лівого крила і, повернувшись додому, привезли оманливі концепції, такі як «насильство» і «революція». У такий спосіб вони створили сприятливі умови для зародження і поширення тероризму [32].

1974 року Абдалла Шлейфер, професор тележурналістики в Американському університеті в Каїрі, зустрівся з Айманом аль-Завахірі, який згодом став лідером терористичної організації «Аль-Каїда». У той час аль-Завахірі вивчав медицину в Каїрському університеті. Він хвалився Шлейферу, що ісламські екстремістські групи більшість своїх членів набирають в елітних вишах, таких як медичні та інженерні інститути. За словами Шлейфера, його це тоді не здивувало: у 60-х роках у таких вишах була найвища концентрація молодих марксистів. Він відзначав, що ісламський рух був просто новою тенденцією, яка виникла під час студентських повстань 60-х років.


Шлейфер згадував: «Я сказав: "Слухай, Айман, я колишній марксист. Коли ти говориш, я відчуваю, що повернувся назад у партію. Я не відчуваю, що спілкуюся з традиційним мусульманином"» [33].

Деякі люди асоціюють ісламський екстремізм із фашизмом (ісламофашизмом) і з різних причин не кажуть про його комуністичне походження. Насправді фашизм є одним з видів націоналізму і не має якоїсь певної релігійної основи. Якщо розглядати ісламський екстремізм з погляду його загального підходу й доктрин, стає очевидним, що він має більше спільного з комунізмом.

4) Вплив Кутба на розвиток тероризму

Зусилля Кутба вплинули на багатьох молодих арабів, включаючи палестинського вченого, а потім одного із засновників «Аль-Каїди» Абдуллу Юсуфа Аззама [34]. У звіті Комісії 9/11 свідчиться вплив Кутба на світогляд бін Ладена, а Аззама прямо названо «учнем Кутба» [35].

Мухаммад Кутб, молодший брат Саїда Кутба, також був одним з важливих поширювачів поглядів свого брата. Пізніше Мухаммад Кутб відправився до Саудівської Аравії і став професором у галузі дослідження Ісламу. Водночас він був відповідальним за редагування, публікацію і поширення вчення свого на той час уже покійного брата.

Бін Ладен читав книги Саїда Кутба, коли був студентом. Він також був добре знайомий з Мухаммадом Кутбом і регулярно відвідував його щотижневі публічні лекції. Майкл Шейер, колишній співробітник ЦРУ, який курував очолювану бін Ладеном групу в Афганістані, а також старший науковий співробітник Джеймстаунського фонду, назвав Мухаммада Кутба наставником бін Ладена [36].

Вищезгаданий лідер «Аль-Каїди» Айман аз-Завахірі також є фанатичним послідовником Саїда Кутба [37]. Коли він був молодим, неодноразово чув від свого дядька про характер Кутба і про те, яких мук він зазнав у в’язниці і як мужньо все це витримував [38]. Після смерті Кутба, Завахірі писав у своїх мемуарах: «Режим Насера вважав, що після страти Саїда Кутба і його товаришів, ісламський рух дістав смертельний удар. Але зовнішній спокій приховав безпосередню взаємодію з ідеями Саїда Кутба і формування ядра сучасного руху ісламського джихаду в Єгипті» [39].

У рік, коли Кутба було страчено, Завахірі, якому тоді було 15 років, брав участь у формуванні підпільної радикальної організації, метою якої було «втілити в життя погляди Кутба» [40]. Потім Завахірі приєднався до угруповання «Єгипетський ісламський джихад», а потім став наставником бін Ладена й важливим членом «Аль-Каїди». Після того як бін Ладена було ліквідовано, Завахірі став лідером «Аль-Каїди».

Вищезгаданий Гленн Робінсон, експерт щодо Близького Сходу, сказав, що в мусульманському світі сунітів Кутба вважають основним мислителем, який підкреслює важливість насильницького джихаду [41]. Практично всі концепції та інновації сунітських угруповань можна знайти у книгах Кутба [42]. Хоча є різні групи джихадистів, усі вони мають одну спільну рису: застосування насильства під прапором Ісламу для досягнення своїх політичних цілей [43].

Убивство 1981 року єгипетського президента Анвара Садата членами організації «Єгипетський ісламський джихад» і напад членів терористичного угруповання «Аль-Гамаа Аль-ісламія» на урядовців, світську інтелігенцію, єгипетських християн і туристів у 90-х роках — усе це є втіленням у життя ідеології Кутба [44].

Радикальні джихадистські угруповання, що керуються ідеологією Кутба, належать до категорії салафітських джихадистів. Роберт Манн, професор політики в австралійському Університеті Ла-Тробе в Мельбурні, назвав Кутба «батьком салафітського джихадизму» і «передвісником ІДІЛу» [45]. У своїй книзі «Розум "Ісламської держави": ІДІЛ та ідеологія Халіфату» він писав: «За п’ятдесят років після страти Саїда Кутба це стало традицією салафітського джихадизму, ідеологією "Ісламської держави". Більше немає етапів, які треба пройти. Ми зрештою досягли воріт пекла» [46].

У звіті стратегічного дослідницького центру RAND «Постійна загроза: еволюція "Аль-Каїди" та інших салафітських джихадистів» описується вплив Кутба на салафітських джихадистів, а також перелічується понад 40 їх груп. Вони проявляють активність практично на всіх материках [47].

Якщо поглянути на різні екстремістські ісламські організації, то можна побачити, що, хоч навіть між ними і є суперечності, і вони схильні до ідеологічної боротьби одна з одною, але переважна більшість має одну спільну рису: агресивну форму джихаду Кутба. Фактично вони прийняли спадщину Кутба, яка є іншою формою насильницької комуністичної революції.

5) Мусульмани стали жертвами комунізму

У звіті, опублікованому 2011 року американським Національним центром боротьби з тероризмом, мовиться: «За останні п’ять років у випадках, коли можна було встановити релігійну належність жертв терактів, мусульмани серед них становили від 82% до 97%» [48].

У звітах Держдепартаменту США за 2016 рік перелічено 11 072 терактів, що сталися за рік, унаслідок яких загинуло 25 621 особа (з яких 6 755 осіб були учасниками терактів). Терористичні акти в переважній більшості випадків сталися в країнах і регіонах переважно з мусульманським населенням. 2016 року теракти сталися у 104 країнах, 55% з яких було скоєно у п’яти країнах: Ірак, Афганістан, Індія, Пакистан і Філіппіни; 75% смертей унаслідок терактів сталися у п’яти країнах: Ірак, Афганістан, Сирія, Нігерія та Пакистан» [49].

У порівнянні з західними державами, теракти там призвели до набагато меншої кількості загиблих. Проведене американським Інститутом Катона у вересні 2016 року дослідження підтвердило, що терористи іноземного походження, які приїхали до США як іммігранти чи туристи, несуть відповідальність за 3024 із 3432 убивств, скоєних терористами на території США в період з 1975 до 2015 року. Ця цифра включає 2983 людини, які загинули внаслідок терактів 11 вересня [50]. Тобто щорічно внаслідок терактів гине в середньому 74 американці.

Незважаючи на те, що екстремістські угруповання діють під прапором Ісламу, їхніми жертвами в більшості випадків стають мусульманські громади. Хоч би якими були виправдання, головна мета терористів — убивства й руйнування.

4. Комуністична партія Китаю підтримує тероризм

Комуністична партія Китаю (КПК) вже кілька десятків років підтримує терористичну діяльність за кордоном, серед іншого вона підтримувала й діяльність палестинського лідера терористів Ясіра Арафата. Арафат розробив тактику викрадення пасажирських літаків і став натхненником Усами бін Ладена.

1) Підтримка компартією Китаю терористичної діяльності Ясіра Арафата


1959 року Арафат створив організацію “Рух за національне визволення Палестини” (ФАТХ), а в листопаді 1988 року заснував державу Палестина. До своєї смерті 2004 року він був ключовою фігурою в різних воєнізованих організаціях Палестини, а також найбільшим улюбленцем КПК на Близькому Сході. Він 14 разів відвідував Китай і зустрічався майже з усіма лідерами китайських комуністів, включно з Мао Цзедуном, Чжоу Еньлаєм, Ден Сяопіном і Цзян Цземінем.

1964 року Арафат створив аль-Асіфу («Буря») — бойове крило ФАТХ. Одразу після цього він вирушив до Пекіна зустрітися з прем’єр-міністром КНР Чжоу Еньлаєм. Чжоу порадив йому мислити більш стратегічно і не використовувати контрпродуктивні гасла, що закликають до повного знищення Ізраїлю [51].

Крім надання зброї та фінансової допомоги, Пекін інструктував Палестину, навчаючи ефективно протистояти США та Ізраїлю, а також розширювати свій вплив на міжнародній арені. КПК запрошувала палестинців проходити підготовку в Китаї. У січні 1965 року Арафат вступив у воєнний конфлікт з Ізраїлем на північних кордонах, використовуючи свої партизанські загони. У травні 1965 року Організація визволення Палестини (ОВП) відкрила офіс у Пекіні. Всупереч установленим правилам, КПК визнала цей офіс дипломатичною місією і відкрито підтримувала ОВП на міжнародній арені.

У листопаді 1988 року на XIX сесії Палестинської національної ради було проголошено незалежність Палестини. Пекін негайно визнав це і 20 листопада встановив з Палестиною дипломатичні відносини.


У період з 2000 до 2001 року Арафат і тодішній генсек КПК Цзян Цземінь здійснили взаємні візити. У той самий час між Палестиною та Ізраїлем сталися кровопролитні зіткнення. Ізраїль неодноразово засуджував Арафата, називаючи його «закулісним ініціатором тероризму». Завдяки підтримці КПК Арафат зміг протистояти США та Ізраїлю, завдаючи ще більшої шкоди стабільності на Близькому Сході.

Під керівництвом Арафата ОВП і ФАТХ здійснили різні відкриті й підпільні теракти. Арафат заявляв, що насильницька революція є єдиним способом звільнити країну. Тобто його риторика практично цілком відповідала доктрині комуністичних рухів. Арафат також мав тісні зв’язки і з іншими комуністичними країнами. Він був членом Соціалістичного Інтернаціоналу, а організація ФАТХ мала статус спостерігача в Партії європейських соціалістів (ПЄС).

США та Ізраїль завжди вважали, що Арафат спланував низку терактів на Близькому Сході. Білий дім назвав ФАТХ і ОВП терористичними організаціями і 1987 року закрив Палестинський інформаційний центр [52].

1970 року організація ФАТХ спланувала і здійснила замах на  вбивство короля Йорданії Хусейна ібн Талала [53]. У вересні того ж року ФАТХ викрала три пасажирські літаки у Великій Британії, Німеччині та Швейцарії, зробивши це перед телекамерами. Терористи заявляли, що викрадення одного літака набагато ефективніше, ніж убивство на війні сотні ізраїльтян [54]. У такий спосіб ФАТХ показувала приклад майбутнім терористам. У наступні кілька десятків років викрадення пасажирських літаків стало одним з найпоширеніших інструментів у терористичній діяльності.

1972 року, перебуваючи під контролем ФАТХ, палестинське терористичне угруповання «Чорний вересень» напало на ізраїльських спортсменів, які приїхали на Олімпійські ігри в Мюнхені. Цією операцією керував Алі Хасан Саламі, голова служби безпеки Арафата й керівник розвідки ФАТХ. Унаслідок теракту загинуло 11 ізраїльських спортсменів та один співробітник поліції Західної Німеччини [55]. Арафат був одним із перших бойовиків, які вбивали ні в чому не винних цивільних людей.

2) Зв'язки КПК з «Аль-Каїдою»

КПК мала глибокі зв’язки з «Аль-Каїдою». Таємно співпрацюючи з талібами, вона забезпечувала захист бін Ладена. 1980 року, крім відправлення моджахедам до Афганістану близько 300 військових радників, КПК також створила військові тренувальні табори в Кашгарі й Хотані в регіоні Сіньцзян, де навчали володіння зброєю, військової стратегії, ведення пропаганди та шпигунства.

Так Сіньцзян став базою для навчання афганських моджахедів у боротьбі з Радянським Союзом. Водночас, коли СРСР вивів війська з Афганістану, китайські військові навчили щонайменше кілька тисяч джихадистів. Пекін забезпечив їх кулеметами, ракетними пусковими установками й ракетами класу «земля-повітря» на загальну суму від двох до чотирьох мільярдів доларів США [56].

КПК підтримувала тісні зв’язки з талібами та «Аль-Каїдою» після того, як таліби захопили владу в Афганістані, а також у період, коли таліби забезпечували захист бін Ладена. Незважаючи на те, що «Аль-Каїда» здійснила терористичні напади на американське посольство та ВМС США, а таліби відмовилися передати бін Ладена ООН, КПК завжди виступала проти санкцій ООН щодо талібів. 1998 року США атакували бази «Аль-Каїди» крилатими ракетами. Пекін заплатив «Аль-Каїді» 10 мільйонів доларів за купівлю американських ракет, які не вибухнули, щоб з їх допомогою вдосконалити своє власне озброєння [57].

Водночас КПК й далі надавала військові технології державам — спонсорам тероризму [58]. Наприкінці 2000 року Рада Безпеки ООН запропонувала ввести санкції проти талібів, щоб змусити їх закрити розташовані на їхній території табори для підготовки терористів бін Ладена. Але Китай утримався від голосування з цього питання. Після цього КПК продовжила секретні переговори з талібами й досягла угоди про те, щоб китайська компанія Huawei Technologies допомогла талібам створити велику систему військового зв’язку в усьому Афганістані [59]. У день терактів 11 вересня китайські посадовці підписали з талібами договір про розширення економічної й наукової співпраці [60].

Ще більший шок викликало те, що після терактів 11 вересня двоє китайських військових офіцерів було названо національними героями за публікацію 1999 року книги «Необмежена війна». У цій книзі, зокрема, йдеться про те, що якби хтось атакував Всесвітній торгівельний центр у Нью-Йорку, це поставило б США в дуже скрутне становище. Автори книги також назвали «Аль-Каїду» організацією, здатною провести таку операцію [62]. Можна сказати, що викладена у книзі концепція стала теоретичним посібником для майбутніх терористичних дій бін Ладена.

Коли після 11 вересня Рада Безпеки ООН наклала санкції на режим талібів, Китай не лише утримався від голосування, а й відправив військовий персонал для підтримки влади «Талібану» відразу після того, як військові США почали завдавати авіаударів по Афганістану. Також після терактів 11 вересня американські спецслужби дізналися, що пов’язані з військовими відомствами китайські компанії ZTE та Huawei допомагають талібам провести телефонну мережу в столиці Афганістану Кабулі [62].

2004 року стало відомо, що китайські спецслужби використовували підставні компанії, щоб допомогти бін Ладену зібрати кошти й відмивати гроші на фінансових ринках у всьому світі [63].

Після падіння Берлінської стіни комуністичний табір зіткнувся з загрозою повного краху. Успадкувавши ідеологію та методи Радянського Союзу, КПК залишилася на самоті перед лицем величезного тиску з боку вільного світу. Водночас, коли США та інші західні країни почали концентруватися на засудженні комуністичної тиранії, сталися трагічні події 11 вересня, після яких пріоритети різко змінилися. Західний світ був змушений призупинити свої плани щодо боротьби з комунізмом і всю свою увагу перенести на боротьбу з тероризмом. Це дало КПК відтермінування й дало змогу залишкам комуністів відновити свої сили.

Тоді як західний світ вів війну з терористами на Близькому Сході, між Китаєм і США непомітно сталася велика передача капіталу. За рахунок грошей капіталістичного світу комуністи змогли побудувати ще одну наддержаву.

Хаос, викликаний тероризмом, відволік увагу вільного світу від комуністичної загрози, у такий спосіб відсунувши на другорядне місце найважливішу боротьбу між добром і злом, яка розгортається в нашому світі.

5. Таємний союз між терористами й західними лівими радикалами

Один сучасний німецький музикант сказав: «Це найвидатніший витвір мистецтва в усьому всесвіті». Але говорив він не про Дев’яту симфонію Бетховена, а про теракти 11 вересня [64].

Після інцидентів 11 вересня західні ліві радикали з рядів інтелігенції висловлювали схвалення терактам і захищали терористів. Один американський письменник похвалив терористів за те, що вони зруйнували «Вавилонську вежу» (тобто Всесвітній торгівельний центр), який на його думку був символом неправомірних дій США. Італійський драматург і нобелівський лауреат з літератури сказав, що «спекулянти [Волл-стріт] щорічно вбивають десятки мільйонів людей, доводячи їх до злиднів». За його словами, «нічого страшного, якщо у Нью-Йорку загине всього лише 20 тисяч осіб» [66]. Професор Університету Колорадо в Боулдері назвав тих, хто працював у Всесвітньому торговому центрі, «маленькими ейхманами», маючи на увазі співробітника гестапо Адольфа Ейхмана, який керував масовим знищенням євреїв [66].

Щоб перешкодити США почати проводити воєнні дії в Афганістані та Іраку, різні радикальні ліві сили розгорнули масштабні антивоєнні протести. Лінгвіст і ліворадикальний мислитель Ноам Хомський у своїй лекції в Массачусетському технологічному інституті сказав, що США є «найбільшою терористичною державою», і що Вашингтон планує почати в Афганістані «тихий геноцид».

Представники лівого крила провели «бдіння заради миру» та інші види протестів у всій країні. У той час як операції США проти терористів в Афганістані були в повному розпалі, Хомський здійснив двотижневу поїздку на індійський субконтинент, поширюючи чутки серед мільйонів мусульман та індусів. Він заявляв, що США збираються заморити голодом від трьох до чотирьох мільйонів афганців; що вчинки США набагато жорстокіші, ніж теракти 11 вересня тощо [67].

Один професор Колумбійського університету висловив надію на те, що американські солдати «мільйон разів пройдуть через бій в Могадішо» [68]. Бій у Могадішо відбувся 1993 року. Незаконні збройні формування Сомалі влаштували засідку спецвійськам США, унаслідок чого було вбито 19 американських солдатів.

Ініційований лівими радикалами антивоєнний рух був націлений на США, щоб перешкодити їхнім зусиллям у боротьбі з тероризмом.

У лютому 2003 року, за місяць до того, як США вторглися до Іраку, телекомпанія «Аль-Джазіра» передала заклик бін Ладена почати вуличні бої з американськими військовими. У своїй заяві бін Ладен прямо сказав, що «інтереси мусульман та інтереси соціалістів у війні проти хрестоносців збігаються» [69].

Відома антивоєнна організація A.N.S.W.E.R ( «Дій зараз, щоб зупинити війну і покласти край расизму») є типовим прикладом організації лівих радикалів. Її члени здебільшого є соціалістами, комуністами, лівими або прогресивістами. Багато з її засновників мають зв’язок з антиімперіалістичним Міжнародним центром дій і революційною марксистсько-ленінською Всесвітньою робітничою партією. Отже, A.N.S.W.E.R фактично є передовим загоном сталінського комунізму.

В антивоєнному русі також активно бере участь організація «Не від нашого імені» (Not in Our Name). Це одна з організацій Революційної комуністичної партії США, яка, своєю чергою, є марксистсько-ленінською партією, пов’язаною з КПК [70].

Крім активного виправдовування дій терористів та участі в антивоєнному русі, представники лівих сил у юридичному співтоваристві всіляко виступають проти федерального закону «Патріотичний акт», прийнятого Конгресом США невдовзі після терактів 11 вересня для посилення боротьби з терористами. До ухвалення цього закону ФБР сім років не могло заарештувати Самі аль-Аріана, професора інформатики в Університеті Південної Флориди, який надавав фінансову підтримку терористам. Якби цей або аналогічний закон було ухвалено раніше, то аль-Аріана заарештували б раніше і, можливо, це допомогло б запобігти терактам 11 вересня [71].

Сліпого шейха Омара Абдель-Рахмана, який 1993 року спланував напад на Всесвітній торгівельний центр, 1995 року було засуджено до довічного ув’язнення. Його адвокат Лінн Стюарт відвідала його у в’язниці й передала послання Абдель-Рахмана його послідовникам на Близькому Сході. У посланні містився заклик продовжувати терористичну діяльність. 2005 року Стюарт було визнано винною. Але дивно те, що після цього вона стала політичним кумиром для лівих, і її неодноразово запрошували читати лекції в університетах, юридичних школах та інших закладах [72].

2004 року американський учений Девід Горовіц опублікував дослідження під назвою «Лихий союз: ісламські радикали та американські ліві». У цій роботі розказано про зв’язок між ісламськими екстремістами та американськими лівими радикалами. Горовіц указав на те, що радикальні ліві в усьому світі прикривають ісламських джихадистів [73].

Співпраця з терористами проти західних демократичних держав є частиною довгого маршу ліворадикальних сил зі знищення західного суспільства зсередини. Вони готові використовувати будь-який засіб, який може допомогти їм досягти цієї мети. Хоча зовні «ліва ідеологія» не збігається з ідеологією ісламського екстремізму, але їхні цілі збігаються. Отже, вони утворили небезпечний союз, спрямований проти західної цивілізації, і стали потужним інструментом примари комунізму.

Висновок

Починаючи від державного насильства й політики терору, за часів Паризької комуни й Леніна, і до створеного КПК державного тероризму, комуністи завжди використовували терор як свій головний інструмент. Ба більше, за межами комуністичних держав комуністи завжди маніпулюють різними групами й людьми для скоєння терактів і створення хаосу в усьому світі, щоб відвернути увагу громадськості. Розвиток технологій і відсутність моральних обмежень значно спрощують терористам їхню злочинну діяльність. Кожну хвилину люди в усьому світі перебувають під загрозою їхніх нападів.

За допомогою насильства терористи створюють у суспільстві безлад, а за допомогою залякування встановлюють над людьми контроль. Щоб досягти своїх цілей, вони порушують загальнолюдські моральні принципи. В основі їхніх ідей міститься коріння комунізму. Можна сказати, що комуністична ідеологія забезпечила теоретичну основу для їхніх лихих цінностей.

Жертвами ісламського екстремізму здебільшого є жителі країн, з яких походять виконавці терактів. Незважаючи на те, що ЗМІ концентрують свою увагу здебільшого на терактах, які націлені на західне суспільство, переважну більшість убитих становлять мусульмани. Так само понад 100 мільйонів жертв комунізму є громадянами комуністичних країн.

Тероризм невіддільний від комунізму, який сам собою є основною причиною терору в усьому світі. Доки не буде знищено отруйне коріння комунізму, у світі не запанує мир. Лише чітко усвідомивши роль комунізму в терористичній діяльності й ставши на бік традиційних цінностей і духовної віри, люди зможуть захистити себе від загрози знищення.

Попередня | Перейти до змісту | Наступна

Посилання:

[1] Brian Whitaker, “The Definition of Terrorism,” The Guardian, May 7, 2001 , https://www.theguardian.com/world/2001/may/07/terrorism.

[2] “Lenin and the Use of Terror,” World Future Fund, http://www.worldfuturefund.org/wffmaster/Reading/Quotes/leninkeyquotes.htm.

[3] K. Kautsky, Terrorism and Communism: A Contribution to the Natural History of Revolution (1919), https://www.marxists.org/archive/kautsky/1919/terrcomm/index.htm.

[4] Carey Goldberg, “‘Red Saturday’ Not Such a Celebration for Lenin,” Associated Press, April 21, 1990，https://apnews.com/0f88bdb24ea112b606c9c56bca69e9dd; Francis X. Clines, “Upheaval in the East; Soviet Congress Debates New Presidency,” The New York Times, March 13, 1990, https://www.nytimes.com/1990/03/13/world/upheaval-in-the-east-soviet-congress-debates-new-presidency.html.

[5] Brian Crozier,The Rise and Fall of the Soviet Empire (Rocklin, CA: Prima Lifestyles, 2000).

[6] Stanislav Lunev, Through the Eyes of the Enemy: The Autobiography of Stanislav Lunev (Washington D.C.: Regnery Publishing, Inc., 1998), 80.

[7] “The KGB’s Terrorist Footprints,” The Washington Post, September 23, 1981，https://www.washingtonpost.com/archive/politics/1981/09/23/the-kgbs-terrorist-footprints/16f129fd-40d7-4222-975c-6e39044768bf/?utm_term=.0f15a9d808da.

[8] Ion Mihai Pacepa, “Russian Footprints,” National Review, August 24, 2006， https://www.nationalreview.com/2006/08/russian-footprints-ion-mihai-pacepa/.

[9] Ion Mihai Pacepa and Ronald Rychlak, Disinformation: Former Spy Chief Reveals Secret Strategies for Undermining Freedom, Attacking Religion, and Promoting Terrorism (Washington D.C.: WND Books, 2013), Chapter 33.

[10] 〈911恐怖分子袭击事件之后：国内言论摘登〉，《当代中国研究》，2001年第4期， http://www.modernchinastudies.org/us/issues/past-issues/75-mcs-2001-issue-4/596-911.html。

[11] Paul Berman, “The Philosopher of Islamic Terror,” The New York Times Magazine, March 23, 2003, https://www.nytimes.com/2003/03/23/magazine/the-philosopher-of-islamic-terror.html.

[12] Raymond Ibrahim, “Ayman Zawahiri and Egypt: A Trip Through Time,“ The Investigative Project on Terrorism: A Special Report, November 30, 2012, https://www.investigativeproject.org/3831/ayman-zawahiri-and-egypt-a-trip-through-time.

[13] Dale C. Eikmeier, Qutbism: An Ideology of Islamic-Fascism, Defense Technical Information Center, March 2007, accession number ADA485995, http://www.dtic.mil/docs/citations/ADA485995

[14] Hassan Hassan, The Sectarianism of the Islamic State: Ideological Roots and Political Context (Washington: Carnegie Endowment for International Peace, 2016), 26, https://carnegieendowment.org/files/CP_253_Hassan_Islamic_State.pdf.

[15] Andrew McGregor, “Al-Qaeda’s Egyptian Prophet: Sayyid Qutb and the War On Jahiliya,” Terrorism Monitor 1, No. 3, https://jamestown.org/program/al-qaedas-egyptian-prophet-sayyid-qutb-and-the-war-on-jahiliya/.

[16] Robert R. Reilly, The Roots of Islamist Ideology (London: Centre for Research into Post-Communist Economies, 2006), 4, http://crce.org.uk/briefings/islamistroots.pdf.

[17] Paul Berman, “The Philosopher of Islamic Terror,” The New York Times, March 23, 2003, https://www.nytimes.com/2003/03/23/magazine/the-philosopher-of-islamic-terror.html.

[18] Andrew McGregor, “Al-Qaeda’s Egyptian Prophet: Sayyid Qutb and the War On Jahiliya,” Terrorism Monitor 1, No. 3, https://jamestown.org/program/al-qaedas-egyptian-prophet-sayyid-qutb-and-the-war-on-jahiliya/.

[19] A. E. Stahl, “ ‘Offensive Jihad’ in Sayyid Qutb’s Ideology,” International Institute for Counter-Terrorism, March 25, 2011, https://www.ict.org.il/Article/1097/Offensive-Jihad-in-Sayyid-Qutbs-Ideology#gsc.tab=0.

[20] Andrew McGregor, “Al-Qaeda’s Egyptian Prophet: Sayyid Qutb and the War On Jahiliya,” Terrorism Monitor 1, No. 3, https://jamestown.org/program/al-qaedas-egyptian-prophet-sayyid-qutb-and-the-war-on-jahiliya/.

[21] A. E. Stahl, “ ‘Offensive Jihad’ in Sayyid Qutb’s Ideology,” International Institute for Counter-Terrorism, March 25, 2011, https://www.ict.org.il/Article/1097/Offensive-Jihad-in-Sayyid-Qutbs-Ideology#gsc.tab=0

[22] Andrew McGregor, “Al-Qaeda’s Egyptian Prophet: Sayyid Qutb and the War On Jahiliya,” Terrorism Monitor 1, No. 3, https://jamestown.org/program/al-qaedas-egyptian-prophet-sayyid-qutb-and-the-war-on-jahiliya/.

[23] Roxanne L. Euben, “Mapping Modernities, ‘Islamic’ and ‘”Western’,” in Border Crossings: Toward a Comparative Political Theory, ed. Fred Reinhard Dallmayr (Lanham, MD: Lexington Books, 2013), 20.

[24] Vladimir Lenin, What Is to Be Done? Trans. Joe Fineberg and George Hanna, https://www.marxists.org/archive/lenin/works/1901/witbd/.

[25], [26], [27] Glenn E. Robinson, “Jihadi Information Strategy: Sources, Opportunities, and Vulnerabilities,” in Information Strategy and Warfare: A Guide to Theory and Practice, eds. John Arquilla and Douglas A. Borer (London: Routledge, 2007), 92.

[28] Andrew McGregor, “Al-Qaeda’s Egyptian Prophet: Sayyid Qutb and the War On Jahiliya,” Terrorism Monitor 1, No. 3, https://jamestown.org/program/al-qaedas-egyptian-prophet-sayyid-qutb-and-the-war-on-jahiliya/.

[29] 该书原文为阿拉伯文，在许多穆斯林网站可以查到引述段落的英文翻译和阿拉伯原文图片，如“Impaling Leninist Qutbi Doubts: Shaykh Ibn Jibreen Makes Takfir Upon (Declares as Kufr) the Saying of Sayyid Qutb That Islam Is a Mixture of Communism and Christianity,” http://www.themadkhalis.com/md/articles/bguiq-shaykh-ibn-jibreen-making-takfir-upon-the-saying-of-sayyid-qutb-that-islam-is-a-mixture-of-communism-and-christianity.cfm。

[30] Damon Linker, “The Marxist Roots of Islamic Extremism,” The Week, March 25, 2016, http://theweek.com/articles/614207/marxist-roots-islamic-extremism.

[31] Chuck Morse, Islamo-Communism: The Communist Connection to Islamic Terrorism (City Metro Enterprises, 2013), Introduction.

[32] Antero Leitzinger, “The Roots of Islamic Terrorism,” The Eurasian Politician, No. 5 (April-September 2002), http://users.jyu.fi/~aphamala/pe/issue5/roots.htm.

[33] Lawrence Wright, The Looming Tower: Al-Qaeda and the Road to 9/11 (New York: Knopf Publishing Group, 2006), 21.

[34] Dawn Perlmutter, Investigating Religious Terrorism and Ritualistic Crimes (New York: CRC Press, 2004), 104.

[35] The 9/11 Commission Report, The National Commission on Terrorist Attacks Upon the United States, 72, https://www.9-11commission.gov/report/911Report.pdf.

[36] Michael Scheuer, Through Our Enemies’ Eyes: Osama bin Laden, Radical Islam, and the Future of America, 2nd ed. (Washington: Potomac Books, 2006), 114.

[37] Lawrence Wright, The Looming Tower: Al-Qaeda and the Road to 9/11 (New York: Knopf Publishing Group, 2006), 36.

[38] Lawrence Wright, “The Man Behind Bin Laden: How an Egyptian Doctor Became a Master of Terror,” The New Yorker, September 16, 2002, https://www.newyorker.com/magazine/2002/09/16/the-man-behind-bin-laden.

[39] Lawrence Wright, The Terror Years: From Al-Qaeda to the Islamic State (New York: Vintage Books, 2016), 17.

[40] Lawrence Wright, The Looming Tower: Al-Qaeda and the Road to 9/11 (New York: Knopf Publishing Group, 2006), 36.

[41] Glenn E. Robinson, “The Four Waves of Global Jihad, 1979-2017,” Middle East Policy XXIV, No. 3 (Fall 2017), 70.

[42] Glenn E. Robinson, “Jihadi Information Strategy: Sources, Opportunities, and Vulnerabilities,” in Information Strategy and Warfare: A Guide to Theory and Practice, ed. John Arquilla, Douglas A. Borer (London: Routledge, 2007), 88.

[43] Glenn E. Robinson, “The Four Waves of Global Jihad, 1979-2017,” Middle East Policy, Vol. XXIV, No. 3 (Fall 2017), 85.

[44] Anthony Bubalo and Greg Fealy, “Between the Global and the Local: Islamism, the Middle East, and Indonesia,” The Brookings Project on U.S. Policy Towards the Islamic World, No. 9 (Oct. 2005):7, https://www.brookings.edu/wp-content/uploads/2016/06/20051101bubalo_fealy.pdf.

[45] Robert Manne, “Sayyid Qutb: Father of Salafi Jihadism, Forerunner of the Islamic State,” The ABC, November 7, 2016, http://www.abc.net.au/religion/articles/2016/11/07/4570251.htm

[46] Joshua Sinai, “Mining the Roots of the ‘Why and How’ of Terrorism,” The Washington Times, October 31, 2017, https://www.washingtontimes.com/news/2017/oct/31/book-review-the-mind-of-the-islamic-state-by-rober/.

[47] Seth G. Jones, A Persistent Threat: The Evolution of al Qa’ida and Other Salafi Jihadists (Rand Corp, 2014), 64-65, https://www.rand.org/content/dam/rand/pubs/research_reports/RR600/RR637/RAND_RR637.pdf.

[48] 2011 Report on Terrorism, National Counterterrorism Center, 14, https://fas.org/irp/threat/nctc2011.pdf.

[49] Country Reports on Terrorism 2016, Bureau of Counterterrorism and Countering Violent Extremism, https://www.state.gov/j/ct/rls/crt/2016/272241.htm.

[50] Alex Nowrasteh, Terrorism and Immigration: A Risk Analysis, Cato Institute, September 13, 2016, https://object.cato.org/sites/cato.org/files/pubs/pdf/pa798_1_1.pdf

[51] 时延春：〈周恩来与中东〉，《党史纵横》，2006年第一期，页7-8， http://waas.cssn.cn/webpic/web/waas/upload/2011/06/d20110602193952375.pdf

[52] “U.S. Orders Closure of Palestine Information Office – Department Statement, September 15, 1987 – Transcript,” US Department of State Bulletin, November, 1987，https://web.archive.org/web/20090808192756/http://findarticles.com/p/articles/mi_m1079/is_n2128_v87/ai_6198831/.

[53] Andrea L. Stanton, Edward Ramsamy, Carolyn M. Elliott, Peter J. Seybolt, eds., Cultural Sociology of the Middle East, Asia, and Africa: An Encyclopedia, Vol. 1 (Los Angeles: SAGE, 2012), 274.

[54] Stefan Aubrey, The New Dimension of International Terrorism (Zürich: vdf Hochschulverlag AG an der ETH, 2004), 34.

[55] Stefan Aubrey, The New Dimension of International Terrorism (Zürich: vdf Hochschulverlag AG an der ETH, 2004), 34-36.

[56] S. Frederick Starr, Xinjiang: China’s Muslim Borderland, 1st Ed. (London: Routledge, 2004), 149.

[57] John Hooper, “Claims that China Paid Bin Laden to See Cruise Missiles,” The Guardian, October 20, 2001, https://www.theguardian.com/world/2001/oct/20/china.afghanistan.

[58] Ted Galen Carpenter, “Terrorist Sponsors: Saudi Arabia, Pakistan, China,” The Cato Institute, November 16, 2001, https://www.cato.org/publications/commentary/terrorist-sponsors-saudi-arabia-pakistan-china.

[59] “China’s Role in Osama bin Laden’s ‘Holy War’ On America,” The Population Research Institute 3, No. 23, https://www.pop.org/chinas-role-in-osama-bin-ladens-holy-war-on-america/.

[60] Yitzhak Shichor, “The Great Wall of Steel Military and Strategy in Xinjiang,” in Xinjiang: China’s Muslim Borderland, ed. S. Frederick Starr (London: Routledge, 2004), 158.

[61] John O. Edwards, “China’s Military Planners Took Credit for 9/11,” NewsMax, September 24, 2002, https://rense.com/general29/sdspl.htm.

[62] “Chinese Firms Helping Put Phone System in Kabul,” The Washington Times, September 28, 2001, https://www.washingtontimes.com/news/2001/sep/28/20010928-025638-7645r/.

[63] D. J. McGuire, “How Communist China Supports Anti-U.S. Terrorists,” Association for Asian Research, September 15, 2005, http://www.asianresearch.org/articles/2733.html.

[64], [65] Jamie Glazov, United in Hate: The Left’s Romance with Tyranny and Terror (Los Angeles: WND Books, 2009), Chapter 14.

[66] “Ward Churchill Profile,” Discoverthenetworks.org, http://www.discoverthenetworks.org/individualProfile.asp?indid=1835.

[67] Jamie Glazov, United in Hate: The Left’s Romance with Tyranny and Terror (Los Angeles: WND Books, 2009), Chapter 14.

[68] “Nicholas De Genova Profile,” Discoverthenetworks.org, http://www.discoverthenetworks.org/individualProfile.asp?indid=2189.

[69], [70], [71] Jamie Glazov, United in Hate: The Left’s Romance with Tyranny and Terror (Los Angeles: WND Books, 2009), Chapter 14.

[72] “Lynne Stewart Profile,” Discoverthenetworks.org, http://www.discoverthenetworks.org/individualProfile.asp?indid=861.

[73] David Horowitz, Unholy Alliance: Radical Islam and the American Left (Washington D.C.: Regnery Publishing, Inc., 2004), 37.