Джеймс Джеффрі з Центру Вільсона: Трамп буде переслідувати кораблі сірої зони (ВІДЕО)

Сьогодні ми поговоримо з Джеймсом Джеффрі, видатним американським дипломатом. Зараз він очолює Близькосхідну програму Центру Вільсона. Був послом США в Албанії, Туреччині та Іраку. За часів адміністрації Джорджа Буша-молодшого був помічником президента і заступником радника з питань національної безпеки. Він також був спеціальним посланником США в Іраку, а згодом у Сирії.

Джеймсе Джеффрі, дякую, що приєдналися до нас.

Почнімо з того, які головні виклики у зовнішній політиці зараз стоять перед адміністрацією Трампа?

Найбільшим і найнагальнішим є ситуація в Україні — як зупинити цю війну, гарантувати виживання та безпеку України, від якої залежить безпека Європи, а також Сполучених Штатів. У ширшій перспективі найважливішим викликом є Китай, який становить значно більшу загрозу для світу, ніж навіть Росія. Це два основних виклики.

Трамп пообіцяв зупинити війну якомога швидше. Ви вважаєте це реалістичним?

Важко сказати. Я працював майже три роки в адміністрації Трампа, і він часто говорить те, у що вірить, але в загальних рисах. Американські президенти зазвичай обережні у своїх висловлюваннях, а Трамп говорить те, що відчуває. Він вважає, що цю війну слід завершити, бо вона дуже дорого обходиться Америці та Європі, і вірить, що український народ платить величезну ціну. Але я не думаю, що більшість американців уважає (і це точно не причина, чому вони за нього голосували), що це означає залишити Україну; йдеться про пошук компромісного миру, який збереже незалежність, силу та безпеку України.

Які стратегії може застосувати адміністрація Трампа для протидії російській агресії без ризику глобального конфлікту?

Можна надати більше зброї Україні, зробити це швидше, щоб зупинити російські наступи і завдавати ударів глибше по російських позиціях. Думаю, Трамп скаже, що це можливо, лише якщо Росія не погодиться розпочати переговори. У нього, ймовірно, немає чіткого плану ведення переговорів, але вони можуть початися з формату, схожого на переговори в Туреччині, які відбулися навесні 2022 року в Стамбулі та Анталії.

На вашу думку, як довго США можуть підтримувати Україну, враховуючи внутрішньополітичні виклики?

Ми вже витратили майже 100 мільярдів доларів на підтримку України, і Європа — приблизно стільки ж. Це ніщо порівняно з нашою спільною економікою обсягом 40 трильйонів доларів. Питання в тому, як довго Росія зможе витримувати величезні втрати солдатів і вплив на економіку. Бо ще одна річ, яку зробить Трамп, — він буде переслідувати кораблі сірої зони, які не тільки перевозять нафту і газ, але й шпигують за нами, перерізають підводні кабелі тощо. Я прогнозую, що такі дії будуть набагато агресивнішими.

Чи може війна в Україні стати переломним моментом для глобальної системи безпеки, і яку роль у цьому відіграють США?

Річ у тім, що Росія як постійний член Ради Безпеки порушила основні положення міжнародних відносин, які діяли з 1945 року і які полягають у тому, що великі держави не починають агресивних воєн. Радянський Союз ніколи цього не робив, Китай ніколи цього не робив, ми і Велика Британія брали участь у війнах, але вони не мали на меті захоплення територій. Це вперше з часів Другої світової війни, коли ми побачили, що велика країна робить те, що було в 1930-х роках, тож це перевернуло всю глобальну систему безпеки, яка діяла протягом майже вісімдесяти років. Однак, якщо Росія зазнає поразки, це стане сигналом, що світ повернувся до порядку, де жодна велика держава не наважиться на напад, оскільки міжнародна спільнота на чолі зі США об’єднається проти агресора. Тому так важливо, щоб Україна перемогла.

А як ви оцінюєте нинішню стратегію США щодо Росії, зокрема санкції та військову підтримку України?

Я думаю, що з погляду ведення війни я був би трохи агресивнішим, але не в сенсі політичного символізму бути більш агресивним, а не так сильно непокоїтися про Путіна, це не так уже й багато змінить на полі бою. Оскільки ви, хто живе в Україні, знаєте, що це поле бою протяжністю понад тисячу кілометрів, і війна ведеться здебільшого сухопутними військами з укріпленнями, мінними полями, великою кількістю артилерії тощо. Це в багатьох аспектах нагадує Першу світову війну. З військового погляду, навіть за підтримки США, в України немає можливості знищити Росію, а Росія навряд чи зможе захопити всю Україну. Тому стратегія полягає в тому, щоб досягти припинення вогню і розпочати переговори про майбутнє, насамперед щодо загальної безпеки в Європі. Це питання ігнорували останні 30 років — одного лише запрошення до НАТО і розширення недостатньо, треба визначитися з тим, що робити з Росією, а на основі цього — досягти врегулювання ситуації в Україні.

Чи вважаєте ви, що війна між Росією та Україною може стати точкою перегляду відносин між США і Росією в майбутньому?

Це центральне питання у відносинах між США та Росією — жодних нормальних відносин із Росією не може бути, доки триває війна в Україні.

А після закінчення війни?

Звичайно. Росія — надзвичайно потужна країна з ресурсами природного газу та нафти, що можуть конкурувати зі США та Саудівською Аравією; найбільшим ядерним арсеналом у світі та найбільшою територією серед усіх країн. Через це США доведеться мати справу з Росією, подобається їм це чи ні.

Як США можуть запобігти співпраці Китаю і Росії, яка створює нові виклики для американської зовнішньої політики?

Що ж, співпраця залишається обмеженою. Китай категорично проти використання ядерної зброї через побоювання, що його сусіди розроблять ядерну зброю, і Китай, звичайно ж, не надав жодної зброї Росії. Тому першочергове завдання — і далі заохочувати Китай дотримуватися цієї позиції, що є дуже важливим. Китай, навіть враховуючи Тайвань, який офіційно є частиною Китаю (це американська позиція і, безумовно, китайська позиція), Китай не демонстрував ентузіазму щодо захоплення нових територій ні в своїй історії, ні в недавньому минулому. Я думаю, що Китай дуже стурбований тим, що зробила Росія. Він також дуже стурбований тим, що російська військова міць не змогла перемогти набагато меншу країну — Україну, якщо цю країну підтримують Сполучені Штати та інші країни. Це стало уроком для Китаю. Найважливіша платформа для розвитку відносин з Китаєм — це Україна. Якщо Сполучені Штати, Європа і, найголовніше, український народ досягнуть успіху, то Китай буде набагато менш охоче підтримувати Росію в нових авантюрах і буде набагато менше хотіти вчиняти авантюри сам, ось чому Україна така важлива.

Говорячи про Китай, як Сполучені Штати можуть ефективно протидіяти зростанню економіки і військової могутності Китаю?

Це гарне запитання. Я відповім, що перше вже зроблено: це санкції, які почалися наприкінці правління адміністрації Обами і тривали під час першого терміну президента Трампа, а потім за президента Байдена, а також дії європейців та інших країн. До цього додалося багато помилок, які зробили китайці, відходячи від підприємницької економіки за умов демографічної ситуації з дедалі більшою кількістю людей похилого віку. Китай зараз набагато слабший, ніж був десять років тому, і це триватиме й далі. Інша річ, яку Сполучені Штати не можуть протиставити китайському військовому потенціалу на задньому дворі Китаю — корабель за кораблем, ракета за ракетою, солдат за солдатом. Ми ніколи не могли зробити цього з Радянським Союзом, тому Сполученим Штатам доводиться покладатися на низку військових, дипломатичних, економічних та інших стратегій, щоб стримувати Китай від активних дій. Питання не в тому, виграємо ми війну з Китаєм чи ні, це не те, що може вирішити будь-хто, а в тому, що має бути на першому місці — це розуміння Китаєм того, що війна не принесе йому нічого доброго.

Чи можуть США зміцнити свої союзи в Тихоокеанському регіоні для стримування Китаю, і якщо так, то яким чином?

Це один з найважливіших кроків адміністрації Байдена. Я маю на увазі, що Байден добре підтримав Україну та Ізраїль у воєнних ситуаціях, але в Східній Азії...

Хоча Байден об’єднав нові альянси, відновив відносини між Південною Кореєю та Японією, зміцнив альянс із Австралією та Сполученим Королівством, а також створив новий альянс США, Індії, Австралії та Японії. Також ми розбудували наші бази в Австралії та на Філіппінах, наблизилися до В'єтнаму — усе це дуже важливі кроки, але цього не достатньо. Тепер нам допомогли китайські агресивні наміри та нарощування китайської військової присутності, що викликало реакцію, і Сполучені Штати спираються на цю реакцію.

Ганна Варавва