Візит президента Росії Володимира Путіна до Китайської Народної Республіки (КНР) до голови китайських комуністів Сі Цзіньпіна в середині травня примітний декларативними заявами, які вони передали світові.
Вони підписали спільну заяву про поглиблення зв'язків між країнами. Ці зв'язки включають торгівлю та дипломатичну підтримку. Обидва підкреслили, що світ багатополярний і для великих країн існує новий шлях, відмінний від того, який проклали Сполучені Штати. Пекін підтримує Москву в її війні проти України. Путін назвав «безпрецедентним» рівень стратегічного партнерства між Росією і КНР. Він також сказав, що Росія прагне «посилити координацію» в «протистоянні руйнівному і ворожому курсу Вашингтона», даючи зрозуміти, що часи Сполучених Штатів минули.
Зустріч продемонструвала дисбаланс сил між Сі та Путіним. Путінська Росія менш могутня, ніж КНР. Путін потребує Сі більше, ніж Сі потребує Путіна. Президент РФ у становищі того, хто просить. Це наслідок його рішення про вторгнення в Україну. Сі Цзіньпін стоїть біля керма у відносинах із Росією, і будь-яка його підтримка обходиться Путіну величезною ціною. Путін має постійно пам'ятати, що Сі припинить підтримку і, можливо, спробує повалити його, якщо перейти межу.
Але Путін цінний для Сі з чотирьох стратегічних причин. По-перше, він відвертає увагу Сполучених Штатів та їхніх союзників від дій Пекіна в Індо-Тихоокеанському регіоні проти Філіппін і Тайваню. Що довше триває війна в Україні, то більша небезпека для союзників США в Азії. Намір НАТО направити в Україну тисячі військових інструкторів може призвести до зіткнення сил Атлантичного альянсу з росіянами, що, своєю чергою, створює ризик ескалації у сфері звичайних і ядерних озброєнь. Це може спричинити застосування Росією одного або декількох видів тактичної ядерної зброї. Двері будуть відкриті для ескалації до стратегічного рівня. Це знизить здатність США мати надійні звичайні та ядерні засоби стримування в Індо-Тихоокеанському регіоні. Якщо стримування не вдасться, це ускладнить відповідні дії США у війні з КНР. По суті, Сі хоче, щоб війна в Україні тривала і в неї вступили Сполучені Штати. Тоді Сі отримає більшу свободу дій. Єдина сила стримування Сі — американські військові. Якщо вони не впораються, то відкриється вікно можливостей для агресивного китайського режиму, щоб завдати глибокої шкоди національній безпеці США.
По-друге, залежна Росія забезпечує безпеку північного флангу КНР. Після зустрічі з Сі в Пекіні Путін вирушив до Харбіна в Маньчжурії, де відвідав Святу Софію, російську православну церкву — свідчення того, що Росія колись контролювала місто, але втратила його. Візит до Харбіна був сприйнятий як знак ослаблення російської влади. Колись Маньчжурія була «великою грою», де Китай і Росія, а пізніше Китай, Росія і Японія боролися за вплив. Втрата Росією впливу в Маньчжурії має стати попередженням для Путіна, оскільки він побоюється, що Сі має плани на Сибір і російський Далекий Схід. КНР — експансіоністська країна. В її планах і російська територія.
По-третє, домінування КНР забезпечує безпеку її західного флангу, оскільки її вплив затьмарює вплив Росії в Центральній Азії. Знову ж таки, це вигідно Сі, а не Путіну, і є ще однією ціною його війни. Неясно, чи зможе Росія після війни знову знайти в Центральній Азії той рівень впливу, який вона мала до неї.
По-четверте, зустріч Путіна і Сі показує, що відносини між Росією і КНР лежать у військовій площині, починаючи зі спільних навчань і закінчуючи необхідністю того, щоб американські плани охоплювали як дуже великий російський, так і китайський ядерні арсенали, що швидко зростають, про що попереджали високопоставлені американські військові. Китайсько-російське військове співробітництво ускладнює військове планування США і створює ризик ядерного примусу.
Інтереси США піддаються такому випробуванню, якого не було з 1980-х років. Якщо Росія виграє війну, то Путіну доведеться завойовувати світ, для чого він повинен буде дистанціюватися від Сі, щоб повернути Росії свободу дій. Сі це не сподобається. Якщо Росія програє, Путін буде повалений, можливо, з ініціативи Сі. Якщо війна продовжиться, то Росія отримає «відкат», взявши на себе величезні витрати на війну, тоді як Сі посміхатиметься осторонь. Але найкращий з усіх можливих варіантів для Сі — це війна між НАТО і Росією. Якщо Сі пересидить її, він виграє. Однак якщо він вирішить проявити агресію, то його амбіції матимуть найкращі шанси на успіх за найменших витрат. Вкрай сумнівно, що американські військові зможуть одночасно вести звичайну війну з Росією у Східній Європі та з КНР в Індо-Тихоокеанському регіоні. У цьому випадку ядерна ескалація стає цілком можливою, а рівень витрат таким, з яким Сполучені Штати не стикалися.
Оскільки в міжнародній політиці сила — це все, центр тяжіння в російсько-українській війні перебуває не в Києві чи Москві, а в Пекіні. Якби адміністрація Байдена зосередилася на ліквідації КПК, рушійну силу війни було б усунуто, і було б усунуто екзистенційну загрозу для Сполучених Штатів. Але схоже, що адміністрація Байдена не діятиме проти центру тяжіння противника. Для Сполучених Штатів це може стати втраченою стратегічною можливістю.
Думка, висловлена в цій статті, є думкою автора й не обов'язково відображає думку The Epoch Times.
Бредлі А. Тайєр — співзасновник Комітету з сучасних загроз від Китаю, співавтор книжок «Розуміння китайської загрози» і «Прийняття комуністичного Китаю: найбільша стратегічна невдача Америки».
За матеріалами The Epoch Times USA