Огорожа з колючого дроту на кордоні між США та Мексикою. Фото: Chip Somodevilla/Getty ImagesТіна – вродлива індонезійська жінка віком трохи за 30. Зараз вона переживає не кращі часи, оскільки знаходиться вже на 8-му місяці вагітності і незабаром має народити дитину. Але її чоловік та родичі не зможуть бути поряд.
Хуан, чоловік Тіни родом із Мексики, зараз сидить у тюрмі. В якій саме? Вона не знає. Що стосується її родичів, то вони живуть в Південно-Східній Азії. З трьохрічною дочкою на руках, яка в основному зростала без батька, Тіна відчуває глибоку самотність. Їй доводиться самій приймати всі важливі рішення.
Тіна працювала разом з чоловіком в Пенсільванії на фабриці, котра виготовляла пластмасові коробочки для косметики, доки її вагітність не досягла пізньої стадії. Тіна і Хуан були в числі інших іноземних робітників без документів, переважно з Мексики та Індії, які працювали по 12 годин 6-7 днів на тиждень, відсилаючи більшу частину своєї зарплатні родичам на батьківщину.
У Тіни та Хуана невдовзі має народитися дитина. Сподіваються, що це буде хлопчик. Вони познайомилися на роботі шість років тому, покохалися та одружилися. На весіллі були присутні їх друзі – мексиканці-католики та індонезійці-мусульмани. Тіна пишається тим, що вивчила іспанську. Хуан, у свою чергу, навчився трохи розмовляти по-індонезійськи. Це дуже зворушило батьків Тіни, коли вони приїздили в Джакарту на один день.
Декілька тижнів тому співробітники імміграційної служби навідалися до фабрики і заарештували Хуана та його колег. Декотрих із них відправили в імміграційний центр затримання, інших – в сусідні з Пенсільванією міста або ще далі – в Альбукерке, штат Нью-Мексико.
Люб’язно подаючи мені чай в крихітній квартирці, яку Тіна ділить з іншими іммігрантами-робітниками, вона змалювала своє туманне майбутнє, повне сімейних та економічних проблем.
Сподіваючись на возз’єднання з чоловіком, вона не має жодного уявлення, де і за яких обставин це можливо. Будучи депортованими із США, ні в Мексиці, ні в Індонезії вони не зможуть отримувати нормальну зарплату. Розповідаючи про свою проблему з дивовижним спокоєм, вона сказала, що її першим імпульсом було повернутися в Індонезію. Її родичі принаймні нададуть їй та дітям дах над головою та забезпечать їжею. Але вона кохає чоловіка і хоче, щоб у дітей був батько. Однак, вона вважає, що їхати в Мексику не є кращим варіантом. Хуан родом із села в Сонорі – пустельному штаті на півночі країни, Вона повідала про тамтешніх напівголодних дітей, які плентаються вулицями в лахмітті.
Хвилювання Тіни за майбутнє зараз посилюються у зв’язку з невідкладними проблемами: пологами, що мають відбутися, оплатою рахунків та пошуком людини, яка б допомагала доглядати за дітьми. Зникнення Хуана, опори сім’ї, погіршило ситуацію.
Хуан та інші робітники фабрики без документів не зможуть отримати гроші за відпрацьований тиждень. Але це не вирішить проблеми власників підприємства. Навряд їм за короткий термін вдасться знайти досвідчених фахівців, які б зайняли ці робочі місця за мінімальну плату. Американці не будуть працювати за жебрацьку зарплатню по 12 годин на день без страхування здоров’я. Оскільки законопроект про імміграційну реформу був нещодавно відхилений Сенатом, в програші в результаті опинилися всі.
Тіні не пощастило найбільше: без документів, без грошей, з трьохрічною дитиною, перебуваючи в стані вагітності, вона не знає куди податися; чоловік знаходиться невідомо в якій тюрмі. Пластмасовий завод та американська економіка також постраждали, виробництво похитнулося і, ймовірно, буде перенесено за кордон.
Автор Сем Оглесбі – дипломат у відставці та колишній чиновник ООН, який працював у Індонезії та Мексиці.
