Психолог Олена Паращук: У нас є шанс стати здоровим суспільством (ВІДЕО)
Сьогодні говоримо про людей, які були вимушені виїхати з України через війну. Олена Паращук, психолог, зараз працює у Швейцарії в організації Ukraine-Hilfe Bern. Проєкт підтримує українських біженців та намагається допомогти їм повернутися до нормального життя.
Тимчасова спеціальна комісія з питань захисту прав внутрішньо переміщених осіб оприлюднила дані, за якими зараз за кордоном перебувають 7,7 млн українців, з яких 5,3 млн — у країнах ЄС. І багато хто з них — від початку повномасштабного вторгнення.
Ми поговоримо з пані Оленою про те, як зараз почувають себе українці за кордоном, з якими проблемами стикаються та чи планують повертатися назад, коли війна скінчиться.
Пані Олено, як Ви, як психолог, допомагаєте людині направити її?
Я її не направляю, бо хто, крім людини, знає її направлення. Я тільки допомагаю їй прийняти рішення, яке в неї вже всередині уже дозріло, але іноді через якісь свої страхи людина не може зробити певні кроки. І тут я просто допомагаю людині прийняти рішення, до якого внутрішньо вона вже готова. Я просто знаходжуся поруч із нею.
Моя задача, як я її бачу — це дати людині почуття, що я відповідаю за своє життя, я несу відповідальність за те, що зі мною відбувається, не Швейцарія, не Україна, я несу відповідальність за своє життя. І якщо я приймаю рішення, то воно вже для мене правильне. Я поважаю своє рішення. І якщо я вирішив повернутися в Україну попри все, я поважаю своє рішення, незалежно від того, хто що мені каже, хто про мене що думає. Це моя відповідальність і моє життя. Якщо я вирішив залишитися за кордоном, це також моє життя і моя відповідальність, і коли людина завдяки терапії знаходить оцю внутрішню силу, повагу до власного рішення, то таке рішення буде корисне і здорове.
Багато хто з психологів каже, що хронічний стрес, спричинений війною, може дати поштовх розвитку хронічних захворювань. Давайте поговоримо про психосоматику. Це означає, що рано чи пізно в нас з'являться якісь страшні хвороби від цього неймовірного стресу, чи навпаки: хочеться вірити, що ця вся ситуація нас загартовує, ми стаємо стійкішими, витривалішими, і можемо краще чинити опір зовнішньому негативному впливу?
Нещодавно я дивилася інтерв'ю з одним психологом, і він буквально сказав таку фразу, що ось закінчиться війна, і нас очікують онкологічні захворювання, підвищення рівня захворювань цукрового діабету, серцево-судинні захворювання, інфаркти, синдроми тривожного шлунка… Так, це можливо, тому що хронічний і важкий стрес, який проживається людьми протягом дуже довгого часу, може призвести до психосоматичних захворювань. Але якщо людина проживає усвідомлене життя, працює з психотерапевтом чи з психологом, вміє проживати свої важкі емоції, вміє саморегулюватися від стресу, самовідновлюватися, самоконтролювати свої емоції, дбати про себе, дбати про свою безпеку, розуміти свій емоційний стан, вміти заспокоювати себе, то тоді… Ще раз повторю свою тезу: людина дуже адаптивна, і наш організм, як і наша психіка, дуже пластичний. Тут я з вами погоджуюся: це може навпаки виховати в нас стресостійкість або вміння справлятися з стресом, тому що, на мій погляд, психологічно здорова людина відрізняється від нездорової не тим, що в неї немає конфліктів, стресів і складнощів, а тим, як вона з цим справляється сама, чи за допомогою психолога, чи за допомогою самоосвіти, просвітницької якоїсь діяльності.
Є ризик важких психологічних реакцій, є ризик розколу суспільства і поділу суспільства на своїх і чужих. На жаль, це такий природний процес в людському суспільстві, яке переживає дуже важкі часи, і оці розколи, їх уникнути неможливо, вони будуть. Питання тільки в тому, як ми будемо їх долати, і тут дуже багато буде залежати від громади, від людей, наскільки вони будуть готові відкрито це обговорювати, з повагою і розуміючи біль кожної групи. Біль тої групи, що воювала, і тої, що не воювала, страхи і складності, біль тих людей, які залишилися в Україні, і біль тих людей, які виїхали з України. Тобто кожна із цих груп, які діляться на своїх і чужих, має свій біль, і якщо ми готові будемо приймати це, говорити про це, розуміти це, то тоді у нас є шанс стати здоровим суспільством.
Дивіться повне інтерв’ю:
Ганна Варавва