Дві перуанки створили в горах понад 120 водойм для боротьби з посухою (ФОТО)
Останніми десятиліттями покриви снігу та льоду в Андах ставали все тоншими, тож населення перуанського міста Аякучо відчувало гостру нестачу води.
Дві сестри кечуа застосували традиційний спосіб збору дощових опадів, який знали ще їхні предки. Вони почали створювати високо в горах штучні водойми. Тепер місцеві жителі називають їх лагунами і шанують як священні джерела.
Магдалена і Марсела Мачака належать до індіанського народу кечуа. За професією вони — сільськогосподарські інженери. Життя в їхньому регіоні було важким — і через зміни клімату, і через збройні зіткнення.
«Для нас клімат — це жива істота, — говорить Марсела, — і останнім часом вона дещо сходить з розуму».
Під час посухи жителям Аякучо доводилося нормувати споживання води, а в деякі роки вода в будинках з'являлася тільки на 2 години на добу. Водні ресурси вичерпалися: дослідження показали, що покрив льодовиків в Андах скоротився на 30% із 2000 до 2016 року; а за повідомленням SUNASS кількість опадів від 1984 року скоротилося вдвічі.
Сестри говорять, що в 70-х роках, іще дітьми, чули від свого дідуся про пов'язану з водою духовну практику, яка на той час вже була забутою.
У 80-х Аякучо став базою для комуністичної маоїстської організації «Сяючий шлях», яка прагнула повалити уряд, і десятки тисяч людей були вбиті під час протистоянь.
«Люди просто намагалися врятувати свої життя. Вони полишили духовні практики і перестали ставитися до природи як до живої істоти», — розповідає Марсела.
На довершення всього, у 1992 році погодний феномен Ель-Ніньо приніс у Перу ще більшу посуху. Це і спонукало сестер спорудити в горах перший резервуар, який забезпечив би жителів їхнього рідного міста водою. Це сталося в 1995 році, і з того часу було створено більше 120 таких водойм.
Штучні «лагуни» відіграють ту роль, яку раніше відігравали снігові вершини. У період дощів із листопада до лютого вони накопичують вологу, яка потім фільтрується через ґрунт і живить водоносні горизонти й річки.
Будівництвом займається організація, якою володіють сестри Мачака — Asociación Bartolomé Aripaylla (ABA). Держава не може фінансувати цей проект, але надає фахівців, які дають поради щодо технічної частини для його реалізації.
Магдалена пояснює, що вони вибирають ділянки, які вже нагадують за формою водосховища. На створення однієї водойми діаметром до 600 метрів зазвичай йде два місяці. На берегах «лагун» садять папороть, яка зміцнює ґрунт і дає притулок птахам.
«Люди з нашого міста є хранителями водойм, і ми пишаємося цим», — говорить Марсела.
Читайте далі:
Індіанці племені ашанінка домоглися компенсації за вирубку лісів на їхніх землях
Ознаки культу комунізму та його роль у сучасному Китаї
Більше сотні тонн океанського сміття зібрала команда вітрильника «Kwai»