Для етнічних меншин Росії війна в Україні — це шанс домогтися незалежності від Москви (ВІДЕО)
У жовтні уродженець Чечні Рустам Ажиєв, відомий під псевдонімом Абдул-Хакім Шишані, вирушив до України та приєднався до чеченського підрозділу, що бореться проти російського вторгнення. Зараз йому 41 рік, він воює проти Росії з 19 років та вважає конфлікт в Україні продовженням справи, за яку він тоді взявся, пише Radio Free Europe.
«У 1999 році почалася війна», — каже Ажиєв, маючи на увазі Другу чеченську війну, під час якої він став командувачем центрального фронту невизнаної держави Ічкерія. А Володимир Путін, тоді ще маловідомий новий прем'єр-міністр Росії, грав головну роль у Москві. «У 2000 році, у 19 років, я приєднався до народного опору. Усе моє життя було пов'язане з протистоянням Росії».
«Для нас війна ще не закінчилася», — додав він.
У 2011 році Ажиєв виїхав із Росії до Туреччини, але незабаром опинився разом з іншими чеченцями в Сирії, знову борючись проти військ Москви.
«Ми будемо переслідувати ворога скрізь, де тільки зможемо», — сказав він.
«Я приїхав сюди, щоб боротися за історичну справедливість», — сказав він про своє рішення поїхати в Україну. «Свого часу невелика група українців прийшла допомогти нам у боротьбі проти росіян, і ми цього не забули».
«Для нас це питання виживання», — підсумував він. «Поки існує Росія, ми не можемо жити в мирі».
Ажиєв далеко не єдиний із росіян, хто вбачає у війні в Україні шанс для етнічних меншин усередині країни домогтися більшої автономії або навіть незалежності.
«Ерзянський народ перебував під окупацією імперії протягом 800 років», — заявив у липні старійшина ерзян Сірес Болеян на зустрічі Ліги вільних націй, організації, яка об'єднує представників меншин усередині Росії, що прагнуть відокремлення. За його словами, його етнічна група чисельністю близько 800 000 осіб, історична батьківщина якої знаходиться на території сучасної російської Республіки Мордовія, також відправляє добровольців воювати на боці України.
Війна Путіна в Україні вже триває набагато довше й виявилася набагато дорожчою, ніж передбачала Москва. Багато спостерігачів кажуть, що у величезній та вкрай централізованій Російській Федерації зростають відцентрові сили. Ці сили, на їхню думку, будуть збільшуватися в міру того, як тиск війни та безпрецедентних економічних санкцій буде послаблювати важелі впливу Москви на російські регіони, від Балтійського та Чорного морів до Тихого океану.
«Наші цілі будуть досягнуті тільки тоді, коли Російська Федерація перестане існувати як суб'єкт міжнародного права та буде перетворена на 25-35 незалежних, вільних демократичних країн».
Думки про те, наскільки вірогідний такий сценарій, дуже різняться. Багато аналітиків згодні з тим, що війна стрясає централізовану структуру влади, яку Путін створив за майже чверть століття перебування на посаді президента і прем'єр-міністра. За західними оцінками, загинуло щонайменше 20 000 російських солдатів, ще десятки тисяч поранені, взяті в полон або зникли безвісти. Сотні тисяч людей — багато хто з них у розквіті років — втекли з країни. Міжнародна спільнота запровадила масштабні санкції проти Росії, причому жорсткі заходи, спрямовані на життєво важливі доходи Москви від нафти й газу, тільки починають відчуватися.
«Я бачу певний розлад у системі управління», — каже політолог Дмитро Орєшкін. «Вертикаль влади, яку вони вибудовували... починає розхитуватися».
«Якщо Путін програє війну, а це цілком реальна можливість, то я не бачу жодних законних способів змінити уряд. У результаті силовики розв’язуватимуть питання між собою», — сказав він, маючи на увазі керівників військових та силових структур.
Деякі аналітики вказують на слабкість регіональних еліт всередині Росії, кажучи, що путінська система зробила регіональних лідерів набагато більш залежними від Москви, ніж від своїх місцевих виборців. У багатьох випадках справжні лідери етнічних меншин Росії або втекли з країни, або зазнали переслідувань як «екстремісти» в умовах жорсткого придушення інакомислення Путіним в останні кілька років.
«На відміну від кінця 1980-х і початку 1990-х років, ми не бачимо дійових осіб, здатних спиратися на відцентрові тенденції», — сказав аналітик Микола Петров, протиставивши нинішню ситуацію розпаду Радянського Союзу, коли місцеві лідери опинилися в центрі уваги під час боротьби за незалежність у більшості з 15 республік.
Проте, додав він, «розпад радянської імперії не завершений і може тривати далі». Протягом 15 років ми можемо побачити «квазіфедеративну або конфедеративну» державу, сказав він. «Або навіть окремі регіони, що ведуть роздільне існування».
===
Новини по темі: