Жінка розповіла, як її катували китайські правоохоронці

Це розповідь про безглузде насильство та про те, що відбувається, коли влада заохочує правоохоронців порушувати закони власної країни. Це розповідь жінки, яку заарештували і скалічили за її духовну віру.

Лі Шуньїн, послідовниця духовної практики Фалуньгун із міста Ціцікар провінції Хейлунцзян за свої духовні переконання була заарештована 21 квітня 2010 р. поліцією міста Ціцікар. Нижче наводиться її розповідь.

До того, як я почала практикувати Фалуньгун, я страждала від серйозних захворювань: хвороба серця, ревматизм, виразка дванадцятипалої кишки та інші. Я була не в змозі піклуватися про себе, хоча мені ще не було і сорока. Я пройшла безліч сучасних методів лікування, побувала в багатьох лікарнях, але все безрезультатно. Фалуньгун допоміг мені знову знайти хороше фізичне здоров'я і душевну рівновагу.

21 квітня 2010 р. поліція відвідала житловий район паперового комбінату з метою знайти і заарештувати послідовника Фалуньгун, місцеперебування якого вони ніяк не могли виявити. Не знайшовши його, поліцейські прийшли до мене на робоче місце і сказали, щоб я пішла з ними для з'ясування деяких питань. Посадивши мене в машину і надівши наручники вони доставили мене в поліцейське відділення на вулиці Сіньлі.

Допитували мене кілька груп поліцейських, по черзі. Коли 50-річний поліцейський задавав мені одне з питань, я відповіла: «Те, що ви робите - протизаконно». Він розсердився і наказав знову надіти на мене наручники. Мені зв'язали руки за спиною товстими мотузками і підвісили через поручні балкона другого поверху. Руки тут же вийшли з плечових суглобів, серце від болю зупинилося, і я втратила свідомість.

Близько 8 години вечора офіцер поліції на ім'я Хань наказав своїм підлеглим доставити мене додому і зробити обшук. Але після тортур у мене в голові був такий туман, що я не змогла їм ясно пояснити, де я живу, тому, коли ми повернулися в поліцейську ділянку, начальник сказав: «Вона обдурила нас. Треба залишити її страждати».

О 10 годині вечора мене поклали на підлогу і помістили мені на голову важку скобу, потім наручниками пристебнули руки до ніг за спиною. Після цього між моїми руками і ногами, пропустили двометрову дошку, підняли мене і почали розгойдувати. Потім посадили на диван, витягли мої руки в сторони, утворивши пряму лінію, і залишивши скобу на голові, прикували мої руки. Скоба була настільки важкою, що голова звисали вниз. Руки боліли жахливо, але наручники не знімали до ранку. Коли їх все-таки зняли, я не могла рухати руками.

Наступного вечора Хань прийшов з дерев'яною палицею, приблизно півтора фута завдовжки, і почав бити мене до тих пір, поки не втомився. Все моє тіло покрилося синцями, з губ була зідрана шкіра, ясна кровоточили. Потім він схопив мене за волосся, сказавши: «Ну, тепер будеш говорити?» Я відповіла: «Що ви хочете від мене почути? Ви здійснюєте злочин». Він сказав, що буде бити мене, поки не зробить інвалідом.

Він розвів мені руки в сторони, прикував кожну до поручнів і наказав молодому поліцейському спостерігати за мною і не давати закривати очі. Я була голодна, голова йшла обертом, тіло боліло, і я не могла тримати очі відкритими. Кожного разу, коли я закривала їх, поліцейський розпилював воду мені в очі, а також бив ногами і штовхав.

Вдень 22 квітня мене відправили в центр ув'язнення міста Ціцікар. Службовець центру запитав мене: «Що трапилося? Ти хвора?» Я вказала на Ханя і сказала:«Він бив мене, і тепер у мене запаморочення, болить усе тіло і болі в області серця». Адміністрація центру не прийняла мене і зажадала представити медичний висновок, тому Хань вирушив разом зі мною до лікарні. Там він заплатив лікарю, який оформив необхідний йому висновок.

Потім він привіз мене назад в центр ув'язнення, і тоді мене прийняли. За цей час співробітники відділення поліції на вулиці Сіньлі з'ясували мою домашню адресу і обшукали будинок. Оскільки вони не знайшли нічого кримінального, вони заявили, що виявили маленький клаптик паперу, на якому були написані різкі зауваження на адресу правлячої компартії. Вони також забрали моїх родичів в поліцейську ділянку і там допитали, цікавлячись подробицями моєї практики Фалуньгун, щоб надалі використовувати цю інформацію для обвинувального висновку.

Перебуваючи в центрі ув'язнення, я була не в змозі піклуватися про себе. Я лежала в ліжку протягом 20 днів. У мене боліла голова, я відчувала нудоту і страждала від блювоти, болю в ділянці серця, в животі та спині. Після перенесених тортур я не могла підняти рук, не могла їсти. Центр ув'язнення не хотів брати на себе відповідальність за моє життя, і вони запропонували керівництву поліції Сіньлі показати мене лікаря.

Вранці 12 травня за мною приїхали троє поліцейських. Вони доставили мене в реабілітаційний центр міста Харбіна. Там мене оглянули і відмовилися приймати. Увечері мене відправили назад у відділення поліції на вулиці Сіньлі. По дорозі я відчула гострий біль в області серця і тоді Сунь Янь, начальник відділення поліції, подзвонив моїй сім'ї і сказав, що мене звільнять, якщо вони заплатять 10 тис. юанів ($ 1,4 тис.). Але в сім'ї не було таких грошей, і тоді Сунь понизив ціну до 3 тис. юанів. Родичі зайняли необхідну суму і о 10 вечора 12 травня мене привезли додому. Поліцейський сказав їм на прощання: «Вона відбуде свій термін, коли видужає».