Геннадій Удовенко: «Права людини не в якому разі не можуть розглядатись як суто внутрішня справа держави»

Геннадій Удовенко - народний депутат України, відомий дипломат. Він багато років гідно представляв інтереси нашої держави на численних сесіях і конференціях ООН та в інших міжнародних організаціях. Він головував на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки, Економічної і Соціальної Ради ООН. Обирався Головою економічного і спеціального політичного комітету Генеральної Асамблеї ООН. Згодом обіймав посаду міністра закордонних справ України.

А зараз цей досвідчений політик опікується правами українських громадян вже на посаді голови  підкомітету з питань прав людини Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Не зважаючи на свій вкрай напружений графік, Геннадій Йосипович знайшов час, щоб поділитися своїм баченням ситуації, що склалась останнім часом в країні.

 - Пане Геннадію, зараз такі стрімкі зміни в політичному житті країни, за всим і не встигнеш устежити. А як би Ви загалом охарактеризували політичну ситуацію в державі?

- Це дуже складне запитання, яке вимагає часу на роздуми, але якщо говорити коротко, то ситуація досить напружена. Загалом, вона характерна такими головними аспектами політичної й соціально-економічної ситуації (до речі, ми в жодному разі не повинні відокремлювати ці два поняття). Після прийняття конституційної реформи наша держава опинилася на етапі трансформації від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки. 24 грудня минулого року Верховна Рада ухвалила Закон про Кабінет Міністрів. Цей закон спрямований на те, щоб повністю забрати суттєві повноваження, які зараз має Президент і передати їх Кабміну.

Численні зауваження Президента по цьому законопроекту парламентською більшістю - антикризовою коаліцією - сприйняті не були, незважаючи на цілком слушні зауваження працівників від «Нашої України». Як наслідок, парламентська більшість, так звана антикризова коаліція, висунула пропозицію про внесення змін до Закону України. 24 грудня закон був прийнятий, а 9 лютого до цього закону  вже вносять зміни, щоб піти назустріч  Президенту і його 6 пропозицій, які були відхилені Верховною Радою, пропонується прийняти, але в досить вільній інтерпретації. Знову ж таки „Наша Україна" виступила досить об'єктивно та ґрунтовно проти такого свавілля над пропозиціями Президента.

В результаті, сьогодні можна говорити про поглиблення політичної кризи в країні внаслідок проведення конституційної реформи. Я б навіть сказав, що зараз антикризова коаліція узурповує владу. Словом, сьогодні відбувається непростий процес трансформації системи влади. Звісно, це складний і болючий процес. На мій погляд, його не потрібно було форсувати, бо наше суспільство ще не готове до таких суттєвих змін.

- Ви згадали  Закон про Кабмін, а як Ви вважаєте, чи вплине цей Закон на життя пересічних українців?

- Діяльність Кабінету Міністрів безумовно впливає на всі аспекти життя та діяльності нашого суспільства. Сьогодні кожен його індивідуум є предметом діяльності Кабінету Міністрів. Насамперед, це стосується соціально-економічних проблем: виплата-невиплата заробітної плати, зростання життєвого рівня українських громадян, надання різноманітних пільг, платна чи безкоштовна медицина та освіта тощо. Тому сьогодні демократизація суспільства в значній мірі залежатиме від демократизації діяльності самого уряду, на скільки він буде спроможним спрямовувати свої зусилля на підвищення життєвого рівня українського народу.

- Геннадію Йосиповичу, а які  зміни у зовнішній політиці Ви прогнозуєте у зв'язку з відставкою вашого однопартійця, Бориса Тарасюка з посади міністра закордонних справ?

- Так, ви самі вже дали відповідь - на нас чекають зміни. Зараз йде цілеспрямований наступ на Міністерство закордонних справ та Міністерство оборони. Щодо першого, то Верховна Рада всупереч Конституції та попереднім домовленостям прийняла рішення про усунення Тарасюка з посади міністра закордонних справ. А це, в свою чергу, має дуже негативний вплив на зовнішню політику України, а головне, на те, як її сприйматимуть  інші країни. Тому можна сподіватись, що незабаром посилиться тиск на зовнішньополітичний курс України, головна мета якого - євроатлантична інтеграція. Вже зараз він зазнає нищівної критики. Тобто сьогодні наші зарубіжні партнери не можуть зрозуміти, куди прямує Україна. А це, до речі, стосується й політики інвестицій. Зрозуміло, якщо партнери не підтримують зовнішньополітичний курс держави, то вони й ніколи не сприятимуть збільшенню потоку інвестицій у цю країну.

- В такій непростій ситуації, яка склалась у державі, як Ви вважаєте, чи можливо справді захищати права людини?

- Я вважаю, ми повинні в будь-якій ситуації захищати права людини. А якщо ми цього не робимо, то люди самі нам про себе нагадують. До мене, як до голови підкомітету з прав людини, надходить величезна кількість скарг від громадян, я просто буквально завалений цими документами. І мені одному дуже важко на них на всі відповісти. Але, безумовно, людям треба допомагати.

- Так в нашій державі ті функції покладаються також і на Омбудсмена. До речі, що Ви думаєте про нещодавнє голосування з його кандидатури?

За Ніну Іванівну проголосувала більшість депутатів, на відміну від представника від громадськості - Євгена Захарова.  В зв'язку з цим, вважаю, що їй треба врахувати ту критику, яка була на її адресу, в своїй подальшій практичній роботі. Карпачовій ще треба довести, що вона не є представником певної групи, політичної сили, а стоїть на захисті інтересів усіх українських громадян.

- А що конкретно, на Вашу думку, є найбільш проблематичним  в царині захисту прав людини в Україні?

- Основне, вважаю, нам треба гуманізувати судову систему. Адже над нами ще досі тяжіє радянський менталітет, коли головне завдання суду та прокуратури - засудити людину й відправити її в тюрму, як тільки вона потрапила в поле суду. До того ж, сьогодні тюрми перетворились в головне джерело захворювань на туберкульоз. Якби в нас було гуманне суспільство, то ми б подумали, а що треба зробити з тими людьми? Мало того, що вони запроторені, та  ще й  хворіють на таку важку хворобу. Тобто, наша держава ще не стала гуманною у цьому питанні. До речі, Україна займає восьме місце за кількістю засуджених на тисячу громадян.

Ще раз повторю, у нас страшний менталітет з радянських часів: не захистити людину, як тільки вона потрапила до суду, покарати її, незалежно від того,  винна вона, чи ні. Це страшний менталітет! Це - така радянська система, вона ще до сьогодні володіє розумом увсіх, хто має безпосереднє відношення до цих структур.

- Які кроки, на ваш погляд, повинні бути зроблені для цього в першу чергу?

- Потрібно, щоб громадські організації на всіх рівнях вимагали від Верховної Ради, Уряду, Президента України прискорення впровадження в життя судової реформи. Відповідно до Конституції, суд повинен захищати права людини. А в нас цього немає. Сьогодні суд розвалений, корумпований. І рішення приймаються на користь того, хто більше заплатить. Це ні для кого не є секретом.

- Ви кажете про залишки радянського комуністичного менталітету. Але формально в нас все ж таки демократична країна, принаймні, ми до цього йдемо. І в такій ситуації, як Ви вважаєте, чи можемо ми ще впливати на права людини в інших державах, де ще досі панує такий же тоталітарний режим, якого ми начебто позбулися?

- Хочу сказати, що я прибічник тієї філософії, що права людини ні в якому разі не можуть розглядатись як суто внутрішньо справа держави. Це є радянський тоталітарний синдром, який є дуже популярним у нашій країні.

Сьогодні ми віддаємо біженців з Узбекистану, де вони отримають по 10, 15 і більше років ув'язнення. Ми робимо політичний скандал навколо приїзду двох опозиціонерів з Туркменістану. Ми ще досі не надали статусу біженців послідовникам Фалуньгун з Китаю. До речі, в Китаї, я думаю, наступним кроком буде зміна ідеології на фоні підвищення життєвого рівня населення.

Але, якщо говорити про державний рівень, то тут я вступаю у протиріччя із самим собою, бо зараз нам важко зосереджуватись на міжнародному захисті прав людини, коли в нас самих ще багато проблем, ті ж самі переповнені тюрми.

- Геннадію Йосиповичу, й нарешті, розкажіть, будь ласка, як ви проводите свій вільний час. Може є цікаве хобі?

- Моє єдине хобі - це моя робота і захист громадян. Я завершую свій робочий день о восьмій годині, беру портфель документів, кілограм на дванадцять, із собою додому з надією, що я ще пізно ввечері або рано вранці попрацюю. Весь тиждень у мене заповнений роботою - збиранням документів і роботою над ними.

- Так, захищати права людини - завдання не з легких. Ви кажете, багато людей просять  допомоги?

Надзвичайно багато. Вони ще вірять, що народний депутат щось може вирішити, але насправді ми вирішити нічого не можемо. Я ще звертаюсь в Генеральну прокуратуру чи в суд, чи в районну адміністрацію і прошу: вирішіть, допоможіть! А одержую суцільні відписки! А коли відмовляють і мені, то раджу звертатись до Європейського Суду  з захисту прав людини. Ратифікація Конвенції з питань прав людини - велике досягнення незалежної України!

- Знаю, у вас багато справ. Отже, затримувати більше не буду і дякую за вичерпну бесіду!