Вивчаючи фото унікальної золотої царської пекторалі Великої Скіфії (4 ст. до н.е.) коли я писав про неї книгу, а потім і деякі стародавні фрески в Софії Київській я задумався над тим, чи немає в них якогось таємного змісту, який вказує на наявність підземних структур під підлогою найстародавнішого собору України.
#img_gallery#
Влітку 1998 року, запросивши відомого українського фахівця з біолокації, академіка і професора Павловца І.М., ми вирішили ретельніше вивчити це питання безпосередньо в самій Софії Київській, заручившись заздалегідь підтримкою і дозволом тодішнього директора цього всесвітньо відомого національного держзаповідника пані Ачкасової В.М.
Пізніше ми з Павловцем І.М. за допомогою його методів, а також пекторалі та місцевих краєзнавців знайшли під Мелітополем Запорізької області України гігантські підземні структури, розташовані, з урахуванням даних інших фахівців, приблизно на площі близько 9 кв. км.! (Але, про це докладніше буде написано в інших статтях.).
Отже, дочекавшись вихідного, коли в Софії не було відвідувачів, ми приступили до спеціальних досліджень. Довго прилади «мовчали», але потім спеціальні телескопічні тензори та інша спец. апаратура стали давати потрібну інформацію. До речі, біолокаційні дослідження як в Україні, так і за кордоном, дають досить непогані результати і успішно застосовуються при пошуках корисних копалин, води, підземних порожнеч та ін. з якнайдавніших часів /згадайте лозоходців/, біолокація, тобто знаходження чого-небудь за допомогою біологічних індикаторів, відома декілька тисячоліть, використовують її і зараз, деколи економлячи значні кошти, що її робить досить ефективною і вельми достовірною.
Так, в Західній Європі в середні століття більше 70% різних родовищ корисних копалин було відкрито із застосуванням біолокації. Пригадую, що в Україні раніше було навіть спеціальне Управління в Міністерстві геології із специфічною назвою - “Укрбіолокація”. Скептикам, також корисно буде дізнатися, що біолокація вперше визнана на державному рівні і в Україні.
Так, розпорядженням Держстандарту України № 257 від 27.7.1995. р. в класифікатор професій офіційно введені: “оператор біолокації” (3111) і “майстер біолокації” (1222.2) і ін. /Зараз більш частіше застосовуються т.з. георадари, які постійно удосконалюються./
В результаті вказаних спецдосліджень підлоги Софії Київської нам вдалося виявити на великій глибині раніше невідомий комплекс підземних ходів і скласти їх план, який офіційно зареєстрований як відкриття (Авторське свідоцтво (УФАМТ) № 670 від 16.02.1999 р.) (див. фото, темна лінія на тротуарі приблизно «вказує» де проходить виявлений підземний хід виходить з під будівлі собору).
При цьому в правому дальньому кутку від входу на великій глибині (біля 11 м.- це висота 4-х поверхового будинку!) розташована потайна кімната близько 120 куб. м.! Ці дані пізніше ще раз перевірили двоє вчених, серйозні фахівці з біолокації, академіки (І. Батулін і А. Шевченко), які також підтвердили нашу знахідку. (див. План-схему Софії Київської в розрізі).
А раптом саме в ній і зберігається знаменита БІБЛІОТЕКА (книгосховище) Ярослава МУДРОГО!?. (Адже недаремно аналогічна бібліотека Івана ГРОЗНОГО відвіку вважалася скарбом Російської імперії номер 1. Адже Іван ГРОЗНИЙ як і Ярослав МУДРИЙ, який побудував Софію Київську, споріднені один одному, оскільки обидва – Рюріковичи, які правили на Русі близько 800 років до Романових. Можливо, що родові таємниці, в т.ч. і зі збереження стародавніх текстів, книг і цінностей вирішувалися аналогічним чином, причому споконвіку.
Так, наприклад відомо, що фундація Покровського собору в Москві, більше відомого як храм Василя Блаженного, - (подклет) ще в часи правління Івана Грозного служила місцем зберігання міської скарбниці, грошей і цінностей багатих городян, що трохи не стало причиною підпалу Москви в 1595 році, під час якого нібито повинно було здійснитися пограбування.
Мабуть аналогічні сховища мали і інші староруські собори і т.п.
Не слід забувати, що всі російські царі мали обширні зв'язки з іншими царськими дворами, а також масу родичів при тих дворах. Це було завдяки міждержавним царственим шлюбам. Споконвіку вважалося, що дуже цінну бібліотеку привезла з собою разом зі своїм багатим приданим Софія Палеолог.
Цікаво, що весільний караван Софії складався з 30 підвод (іноді говорять, що їх було 70), наповнених книгами з візантійської імператорської бібліотеки. ( Софія Фомінішна Палеолог, /Зоя Палеолог/ (померла 7.4.1503), племінниця останнього візантійського імператора Костянтина XI Палеолога, з листопада 1472 дружина великого князя Івана III Васильовича. Ім'я Софії вона отримала в Росії. Шлюб з Софією Палеолог Іван III використовував для зміцнення престижу Русі в міжнародних відносинах і авторитету великокнязівської /царської/ влади усередині країни.)
У бібліотеці Софії були античні рукописи, грецькі і єврейські книги, глиняні таблички і тексти на листах золота. Але не це було найціннішим. Найімовірніше, в бібліотеку входили скрижалі і скринька-ковчег з рукописами, були там і грецькі пергаменти, латинські хронографії, староєврейські манускрипти.
Книги нібито зберігалися в трьох склепінчастих підвалах біля покоїв царя. Про це свідчать деякі джерела. Але знаменита бібліотека таємничо зникла і до цих пір не знайдена. Прийнято вважати, що слід її обривається в Олександрівській Слободі (нині м. Олександрівськ). Коли бібліотека в XVI столітті потрапила до Росії, книжкові збори називали "антична ліберія".
В "Оповіді про Максима Філософа" відомого автора, описується момент входження його в книгосховище: Государь великий князь Василий (отец Ивана ГРОЗНОГО) отверзе царская сокровищница... и обрете в некоторых полатах бесчисленное множество греческих книг, словенским же людям отнюдь неразумны..." Також відомо, що на рубежі XVI і XVII століть бібліотека раптом зникла.
І в першу чергу зникла вона з опису майна царського двору. У ній згадуються тільки п'ятдесят три рукописні і друкарські книги на церковнослов’янській. І це все. А куди ж поділися глиняні таблички з клинописом та інше? До речі, літописи згадують, що цар спав на своїй скарбниці (а "ліберія" входила до неї), тобто на підземному сховищі. Секрет цієї схованки перед своєю смертю Софія відкрила синові Василю, який залучив до перекладу книг ченця Максима Грека. Через багато років в заповітне підземелля часто спускався Іван Грозний, приводив він туди і свого сина Івана. Ще одне письмове свідоцтво існування бібліотеки — «Лівонська хроніка» Франца Нієнштедта (1540–1622 рр.), де автор приводить розповідь пастора Веттермана, який переселився із завойованого Дерпта до Москви.
Пастор був людиною освіченою, знав декілька мов, у тому числі і грецьку. Його, як ученого, дуже поважав великий князь. Він велів показати йому свою бібліотеку, сподіваючись на допомогу в перекладі. Веттерман так захоплювався книгами, що сказав — він готовий віддати все своє майно за те, щоб ці книги опинилися в протестантських університетах, бо вони принесуть величезну користь християнству.
У 1819 році в архіві р. Пярну професор Х. Добелов знайшов список книг з бібліотеки Івана Грозного. Це була чорнова записка перекладача, в якій називалося 800 книг, багато з яких, як наголошувалося, були в золотих палітурках. До наших днів дійшли легенди про те, що на території московського кремля є підземний хід і всілякі схованки, в яких захована царська бібліотека, яку безуспішно шукали від Петра 1 до Наполеона Бонапарта.
У 1934 році знайшли закритий вхід в підземний тунель. Але до 7 листопада уряд наказав зупинити роботи, замурувати хід і приготувати Червону площу до святкового параду. У 1963 році була створена суспільна комісія з пошуку бібліотеки, яку очолив академік Тихоміров.
Був навіть складений прекрасний план, але на тому тоді все і закінчилося. Пригадую, що московські дослідники при пошуках бібліотеки Івана ГРОЗНОГО знайшли в старовинних текстах згадку, що кожного разу як доводилося відкривати це потаєне книгосховище доводилося. «проламувати стелю»! Іншими словами, це такий «кам'яний мішок» на великій глибині, куди можна було потрапити тільки розкривши кам'яний купол цього підземного книгосховища.
Мабуть щось подібне знаходитися і під підлогою Софії Київської. Ось як фахівці зазвичай говорять про відношення Ярослава МУДРОГО до книг: «Ярослав дуже любив книги і часто читав їх. Зібравши багато книгописців і перекладачів, він помножив число книг на Русі і поступово ввів їх у застосування. З того часу книжкова премудрість міцно затвердилася серед росіян».
Слід зазначити, що книжкові збори виникали в Києві і до Ярослава. Наприклад, його батько Володимир Святославович, за твердженням літописця, "любив словеса книжні і володів, мабуть, бібліотекою...".
Саме слово "бібліотека" в Стародавній Русі майже не вживалося. У різних містах Русі приміщення для книг мали самі різні назви: "книгохранителька", "книгосховище", "книгохранильня", "книгосховищиця", "зберігальна скарбниця", "книжкова кліть", "книжкова палата" і т.п.
Вперше слово "бібліотека" зустрічається в знаменитій Геннадієвській біблії 1499 року. Термін "бібліотека" був для росіян ще незвичний, тому на полях проти нього перекладач зробив пояснення - "книжковий будинок".
А ось витяг з «Цікавої газети»: У літописній статті 1037 року "Повісті тимчасових років" розповідається про заснування першої на Русі бібліотеки київським князем Ярославом МУДРИМ. Це була знаменна подія в житті всієї староруської держави.
На перший погляд, питання про час заснування бібліотеки Ярослава МУДРОГО може показатися чисто риторичним. Літопис говорить про цю подію у 1037 році, і, отже, саме цю дату слід вважати єдино вірною. Але ж в літописній статті йдеться не про завершення будівництва Софієвського собору, а лише про закладення: "В Лето 6545 (1037). Заложи Ярослав церковь святыя Софья, митрополь ". Куди ж у такому разі була покладена бібліотека Ярослава?
На думку багатьох дослідників, закладення центрального храму Русі відбулося (як про це і мовиться в " Повести временных лет ") в 1037 році, а його завершення відносилося до 40-х і навіть 50-м років XI століття. Приймаючи цю точку зору (саме вона була довгий час хрестоматійною), учені змушені були з сумнівом відноситися до розповіді літопису про закладення бібліотеки в 1037 році.
Нещодавні дослідження — археологічні, архітектурні та історичні — переконливо довели, що в російському літописі під 1037 роком йдеться не про початок, а про завершення будівництва Софії Київської. Отже, в тому ж році була заснована і перша староруська бібліотека.
Які ж книги знаходилися в бібліотеці Софієвського собору або вийшли з її книгописчої майстерні?
Літопис підкреслює їх виключно церковний характер. Необхідність в такій літературі диктувалася широким розповсюдженням на Русі християнства. Проте разом з церковними переводилися, поза сумнівом, і книги, що містять відомості з світової історії, географії, астрономії, філософії і юридичних трактатів, публіцистичних творів.
Саме вони послужили основою для перетворення Софії Київської в центр літописання, осередку передової думки Русі XI сторіччя. Тут було складено перший староруський літописний звід 1037—1039 років, написано і проголошено знамените "Слово Іларіона", розроблені основи першої збірки законів Староруської держави — "Російська правда", створені "Ізборник Святослава" і "Послання до Хоми пресвітерові Смоленському" і багато інших творів.
Знайомство з працями двох російських митрополитів — Іларіона і Клима Смолятича переконує нас в тому, що їх авторам були відомі основні положення філософських учень Гомера, Платона, Арістотеля та інших стародавніх філософів. Відомо, що одна з дочок Ярослава 1 Мудрого – Ганна Київська, після одруження стала королевою Франції, куди привезла дуже дорогу на ті часи євангеліє з бібліотеки батька. (Її називали «Ганна російська – королева французька». Примітно, що вона особисто підписувала всі державні папери Франції, оскільки її чоловік король Франції Генріх 1 був … неграмотний! /) З тих пір, за традицією, що склалася, вступаючи на престол всі королі Франції присягали на цьому стародавньому євангелії, привезеному колись із стародавнього Києва.
Цікаво, що влітку 2005 року королеві Франції з династії Рюріковичів Ганні Київській за особистим розпорядженням Президента України В.А. Ющенко був поставлений у Франції (м. Санліс) красивий пам'ятник.
У справі освіти Русі книгописальна майстерня і бібліотека зіграли не меншу роль, ніж сама Софія в розповсюдженні і затвердженні християнства. Книги, що вийшли з її стін, послужили основою для появи нових бібліотек, у тому числі і величезної бібліотеки Печерського монастиря, який вже з кінця XI століття перетворюється на найбільший центр культурного життя Київської Русі.
"Зерна книжкової мудрості", посіяні Ярославом, дали пишні сходи по всій країні.» Тут хочу додати, що ймовірно колись в Софії Київській зберігався і своєрідний держархів, де зберігалися договори з Візантією, інші грамоти та договори і т.п. державна документація Староруської держави. І далі: «…І, нарешті, про подальшу долю бібліотеки Софійского собору. Чи можемо ми відшукати сліди її книжкових зборів, які налічували більше 950 томів, або вона загинула в страшні для Києва грудневі дні монголо-татарського нашестя 1240 року? Із цього приводу думки дослідників розділилися. Одні вважали і вважають, що книги бібліотеки Ярослава МУДРОГО розійшлися по бібліотеках різних соборів і монастирів, а пізніше влилися в державні і приватні збори».
Ряд дослідників вважає, що книжкові збори Софієвсього собору не загинули і зберігаються десь в київських підземеллях. Оскільки печерних лабіринтів в Києві багато (більше 50!), то і версій про те, в якому з них захована бібліотека Ярослава МУДРОГО, багато. Пригадую, як відомий український історик і археолог віце-президент Національної академії наук України, (колишній заступник Президента НАНУ ак. Б.Е. Патона), а нині Народний депутат Верховної Ради України (нині у фракції БЮТ) академік НАНУ пан П.П.Толочко (див. фото 8) свого часу очолював пошукову експедицію, яка вивчала стародавні київські підземелля, т.ч. і навколо Софії Київської. У мене навіть є його знаменита книга «Таємниці київських підземель», де він наводить багато цікавих фактів по Києву та ін.
Із слів екс-директора цього заповідника ніяких серйозних досліджень підлоги Софії Київської з часів війни, коли його нашвидку оглядали сапери після звільнення Києва не проводили. 1 грудня 1999 року мені навіть довелося передати складений нами план підземних структур Софії Київської представникам Управління державної охорони України, що охороняє Президента України, які побоювалися, щоб під час його інавгурації в Софії Київській при збігу великої кількості людей не провалилася б підлога під особами, що охоронялися, іноземними делегаціями та ін.
Але під час інавгурації і пізніше підлога Софії витримала випробування – ще раз підтвердивши, що і за старих часів будували ґрунтовно, на століття!
Нещодавно в Києві був затверджений спеціальний документ, який чітко обмежує охоронну зону Софії Київської, в якому зокрема відмічене наступне: “Софієвський собор був побудований в першій половині XI століття. Саме з нього почався розвиток кам'яної архітектури в Київській Русі.
Універсальне значення цього пам'ятника полягає в тому, що архітектура собору збереглася до наших днів майже без змін. На стінах собору - унікальний ансамбль монументального живопису: 260 кв. м мозаїки і близько 3 тис. кв. м фресок. У Софієвському соборі була створена перша на Русі бібліотека, яка, за припущеннями деяких археологів, може ще зберігатися в глибинах лабіринту підземних ходів Софії.
На території заповідника розміщені поховання київських князів, митрополитів Русі і самого засновника собору - Ярослава Мудрого. З 1990 року Софієвський собор значиться в "Списку світової і природної спадщини ЮНЕСКО". Таким чином, знову була підтверджена версія про можливе місцезнаходження легендарної бібліотеки, думаю, що тут знайшла віддзеркалення і наша версія, яку ми неодноразово докладали як керівництву заповідника, так і іншим зацікавленим особам і організаціям.
Але, не виключено, що там може знаходитися і схованка гетьмана Мазепи і т.п., який відомий і як відновник Софії Київської. Саме характерне українське бароко залишив нам після себе Мазепа, перебудувавши стародавні споруди. На нашу думку, в знайдений потайний хід без особливих зусиль можна потрапити з двору, де він виходить з під будівлі (фундамент якого всього біля 50 см.) у бік Трапезної.
Щодня над ним по невеликій доріжці проходять тисячі туристів і відвідувачів музею прямуючи до знаменитої дзвіниці стародавньої Софії або до пам'ятника Богдану Хмельницькому та ін. Не виключено, що один з ходів веде у бік річки Дніпро (у район адміністративної будівлі Міністерства закордонних справ України і верхньої станції київського фунікулера).
Природно, що при відповідних розкопках за участю археологів і фахівців необхідно прийняти всі необхідні заходи безпеки і збереження, оскільки пам'ятник до всього охороняється і ЮНЕСКО. Ймовірно, краще всього здійснити невеликий прокоп не в самому соборі, а на відкритій ділянці прилеглої території між будівлею Софії Київської і трапезною і спробувати зверху увійти до вказаної на схемі ділянки, виявленого підземного ходу, ведучого до потайної кімнати під підлогою будівлі собору.
Тепер, як кажуть, «розтин покаже!». Більш докладніше про це можна прочитати також в моїй книзі «Таємниці золотої пекторалі», в окремих статтях і в Інтернеті. ( Автор виражає особисту вдячність пані Н.М. Цуркан за надання консультативною та іншій допомозі при створенні даної та ін. статей).
*****
Примітка: В кінці 2005 р. до Києва з Тарту (Естонія) приїжджала цікава людина, мій дальній родич, князь Петер Андрійович Волконський, (його зріст 190 см.!) із старовинного роду Рюріковічей, які правили біля 800 років, (з 9 по 16 ст), до Романових. Він відвідав ряд історичних місць, у т.ч. і Софію Київську, де поклонився праху свого прямого предка (по другій лінії другої гілки) великого князя Ярослава 1 Мудрого, який як багатьом відомо, похований в мармуровому саркофагу в цьому старовинному соборі.
Його також зацікавила проблема пошуку бібліотеки Ярослава Мудрого і т.п.
Думаю, читачам буде цікаво поглянути на фото живого нащадка великих київських князів Ярослава 1 Мудрого, Владимира 1 Великого (хрестителя Русі), деяких королів Франції з роду Капетінгів, а також відомого декабриста, генерал-майора, князя Волконського С.Г. /який довго ще жив і помер в Україні, недалеко від Києва в з. Вороньки, Чернігівською обл./ і б. ін. відомих історичних осіб. (Див. фото) . Але про це напишу детальніше пізніше.
Сергій Пауков, незалежний дослідник, письменник