На 2-ій Міжнародній конференції соціалісток у Копенгагені в 1910 році за пропозицією Клари Цеткін було винесене рішення про святкування Міжнародного жіночого дня як знаку політичної солідарності жінок за рівноправність. Але задовго до цього, указом Імператора було сказано: "Особи жіночої статі не можуть бути найманими на фабричну роботу між 9 годиною вечора й 5 годиною ранку». Дитяча праця до 12-літнього віку була вже заборонена, а початкове навчання було безкоштовним і з 1908 року стало обов'язковим. За кількістю жінок, що навчалися у вищих навчальних закладах, Росія займала на початку XX століття перше місце в Європі, якщо не в усьому світі. При цьому незаможні студенти, у тому числі й жінки, звільнялися від будь-якої плати за навчання.
Фактично жодна з російських жінок не мала потреби в захисті якоїсь К. Цеткін, але, застосовуючи демагогію й популістську балаканину, вона вміло привласнила собі досягнення й реформи імператора Росії.
8 березня називається Міжнародним жіночим днем, але в Європі ніхто таке свято не визнає й не відзначає після 1914 року, коли жінки Австрії, Угорщини, Німеччини, Нідерландів, США, Швейцарії відзначили його 23 лютого.
У СРСР та Росії це свято закріпилося з вини жовтневої контрреволюції й нав'язувалося громадянам як звільнення жінки від непосильної праці й соціального гніту. Насправді, радянська жінка опинилася найзакріпаченішою, тому що працювала нарівні із чоловіками на найважчих роботах. Радянських жінок могли бачити на тракторі й на підйомному крані, на залізниці в спеку й мороз вони носили й протягували шпали, у колгоспах вони працювали по 12-16 годин без права виїзду до міста, на будівництвах вони мішками носили цеглу й були верхолазами, разом із чоловіками вони йшли у забій, добуваючи вугілля, надягали металеві пазурі й забиралися на електричні стовпи, натягуючи дроти. Жінки працювали на домнах, заводах, фабриках у нічний час. Якщо жінка, в силу своєї безпросвітної бідності, виносила щось із держпідприємства або з колгоспу, щоб не дати вмерти з голоду дітям, вона одержувала строк 5-7 років ув’язнення. І під час ув'язнення вирубувала власними руками ліс, у каменоломнях ломом розбивала каміння за чашку баланди. Після такої нелюдської каторги мало хто з них вертався до своїх дітей.
Чоловіки дивилися на це спокійно, тому що скрізь нав’язувалося поняття рівноправності, а насправді небувале поневолення жінки, що перетворило її в рабиню СРСР (треба додати, що рабовласницький лад не знав такого знущання над жінкою).
Оскільки чоловікові платили ледь прожитковий мінімум, то радянські жінки вимушені були поголовно працювати. Діти виховувалися за Марксом, тобто інкубаційно - спочатку дитсадок, потім школа. Радянська жінка мала можливість приділяти своїм дітям і родині мізерну кількість часу в порівнянні з іншими жінками в інших країнах світу. Як результат, злочинність у СРСР в 10 разів вища, ніж у цивілізованих демократичних країнах, а зарплата жінок у СРСР була й залишається понині в 80-120 разів меншою в порівнянні з жінками Європи, Америки, Японії й інших країн.
8 травня 1965 року Верховна Рада оголосила 8 березня неробочим днем "за відзнаку видатних заслуг радянських жінок у комуністичному будівництві, у захисті Батьківщини в роки Великої Вітчизняної війни, їхнього героїзму й самовідданості на фронті й у тилу, а також відзначаючи значний внесок жінок у зміцнення дружби між народами й боротьбу за мир».
Те, що жінка за всіх часів виступала за мир - це правда, як і те, що кожна жінка під час Великої Вітчизняної війни героїчно й самовіддано захищала свою Батьківщину разом з дітьми й чоловіками. Що стосується "будівництва комунізму», то будували вони це недосяжне майбутнє, як і їхні сини, через багнети, вогонь і концтабори.
Сьогодні, звільнившись від комуно-більшовицької окупації, важко й гірко вважати святом 8 березня, але зважаючи на те, що народ звик до цієї дати, я пропоную це свято доповнити внутрішнім змістом на основі демократичної держави, варто приділити увагу тільки жінці-матері і її дитині, виховання якої цілком залежить від матері. Я пропоную вилучити із цього свята всі політичні й комуно-більшовицькі інсинуації й заповнити його жіночим щастям, добром, відданістю родині, любов'ю й ласкою до дітей. Нехай це свято не буде мати політичного забарвлення, тим більше комуно-утопічного, і тоді ми назвемо його "День матері й дитини». Це свято об'єднає всіх наших жінок, і нехай хоча б між ними запанує мир і жіноче розуміння.