Тарас Шевченко: за межами «Кобзаря» — цікаві факти про життя і творчість великого письменника
Тарас Григорович Шевченко є одним із найвідоміших українських поетів. Його ім'я назавжди вписане в історію української культури, а його «Кобзар» став символом національної ідентичності. Але за образом великого Кобзаря ховається безліч цікавих фактів, які розкривають його багатогранну особистість і непросте життя.
1. Кріпосна залежність. Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року в сім'ї кріпака-селянина. Його мати Катерина була вільною, але вийшла заміж за кріпака Григорія Шевченка через велике кохання. У дитинстві та юності Шевченко спостерігав усі тяготи й негаразди життя кріпаків і закарбував це у своїй творчості. Так, у вірші «Якби ви знали, паничі,» поет пише такі рядки:
«...Я бачив пекло... Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Там матір добру мою,
Ще молодую, у могилу
Нужда та праця положила...»
Лише у віці 24 років Шевченко був викуплений у свого поміщика і отримав свободу.
2. Залишився без спадщини. Цікаво, що майбутнього поета власний батько залишив без спадщини. У Григорія Шевченка було шестеро дітей, але саме Тараса він згадав у заповіті з вказівкою нічого йому не давати. Заповіт свідчив: «Синові Тарасові з мого господарства нічого не залишу; він не буде звичайною людиною: з нього буде або щось дуже хороше, або великий ледар, для нього мій спадок буде або нічого не значити, або нічим не допоможе». Як відомо, батько Тараса мав рацію.
3. Освіта. Знаменитий поет не мав повноцінної шкільної освіти, закінчивши лише 2 класи. У 8 років його віддали до дяківської школи. Навчався він у місцевого дячка Совгиря, який нещадно сік учнів за найменшу провину. Шевченко згадував: «Ти, небораче, і сам не знав, що творив: так тебе били, і ти так бив, і в простоті сердечній не вбачав у тому гріха».
Незабаром, не витримавши його жорстокого поводження, Шевченко перестав ходити до школи. У 1828 році він влаштувався слугою до панського двору в селі Вільшани, де продовжив вивчати письмо й арифметику. Протягом життя його знання формувалися в складних умовах, через практичний досвід, спостереження та спонтанне навчання. Подальшу освіту Шевченко здобув уже після викупу з кріпосної залежності, коли вступив до Академії мистецтв.
4. Художній талант. Великий Кобзар був не лише видатним поетом, а й талановитим художником. Його картини, що часто відображають соціальні проблеми та красу української природи, є невід'ємною частиною його творчої спадщини. Художні здібності Шевченка проявилися ще в дитинстві, незважаючи на відсутність формального навчання. Малював він усе — від повсякденних сцен до портретів, використовуючи підручні матеріали. Дружина поміщика, у якого жив у кріпаках Шевченко, Софія Енгельгардт, наполягла на його художньому навчанні. Завдяки їй Тарас навчався у живописців Я. Рустема у Вільні та Ф. Лампі-молодшого у Варшаві. За все життя Шевченко намалював близько 1300 картин, малюнків і портретів.
5. Викуп і свобода. Викуп Тараса Григоровича з кріпацтва був здійснений завдяки старанням друзів — художника Карла Брюллова і поета Василя Жуковського, які високо оцінили його талант. Його господар Павло Енгельгардт, знаючи таланти Шевченка, запросив за нього величезну на ті часи суму — 2500 рублів сріблом.
Щоб дістати гроші, Брюллов написав портрет Жуковського і друзі розіграли його в лотерею. За виручені від продажу лотерей гроші 22 квітня 1838 року і був викуплений з неволі Шевченко. Ця подія стала поворотним моментом у житті поета, відкривши йому шлях до свободи і самореалізації. На знак особливої поваги і глибокої вдячності до Жуковського Шевченко присвятив йому один із найбільших своїх творів — поему «Катерина».
6. Великий жартівник. Відомо, що поет мав досить своєрідне почуття гумору. Одного разу з ним стався такий випадок. Перед самим звільненням Шевченко отримав замовлення на портрет від одного генерала. Однак, після завершення роботи, генерал залишився незадоволений і відмовився платити за портрет. Шевченко, у відповідь на невиплату гонорару, не розгубився, а додав на картину деталь — рясно намилену бороду — і продав її цирульнику, у якого регулярно стригся сам генерал. Ця образа викликала у генерала сильний гнів. Він тут же звернувся до поміщика Енгельгардта з наміром викупити Шевченка, щоб помститися йому. Однак плани генерала було зірвано: розіграш портрета Жуковського відбувся раніше, і поет здобув свободу, уникнувши таким чином генеральської помсти.
7. Заслання. За свої революційні погляди та участь у Кирило-Мефодіївському братстві Шевченка 1847 року через рекрутську повинність відправили на військову службу рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу, «під суворий нагляд начальства», із забороною писати й малювати. Під час обшуку в Шевченка знайшли поему «Сон», де він критикував царський режим і кріпосне право. Тому цар Микола I особисто заборонив йому писати і малювати, від чого поет дуже страждав, але при цьому таємно продовжував творчість. У цьому засланні Шевченко пробув 10 років.
8. Зміна місця поховання. Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі. Спочатку він був похований на Смоленському кладовищі, де досі є його могила. При цьому, ще задовго до смерті поет написав вірш «Заповіт», де просив поховати його в Україні на березі Дніпра:
«Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий...»
Тож, згідно з цим заповітом, через два місяці після смерті Тараса Шевченка його прах було перевезено в Україну і поховано на Чернечій горі (нині Тарасова гора) біля Канева. Це місце незабаром стало місцем паломництва шанувальників його творчості.
Марія Мельничук