Римма Зюбіна: «Після вдалих вистав я просто літаю, а після поганих вистав я фізично хворію»

Римма Зюбіна — актриса театру і кіно розповіла про свої найкращі ролі, заповітні мрії, мудру дитину та перспективи розвитку кіно в Україні.

Після вистави «Поки мама не прийшла» ми зустрілися з актрисою Риммою Зюбіною, яка поділилася своїми думками про саму виставу і про глядача.

— Вистава — це настільки жива матерія, що вона не може існувати тільки завдяки когорті талановитих акторів, прекрасному режисерові, чудовій п’єсі. Якщо на цю виставу прийде глядач, який з якихось обставин прийшов не підготовлений, не здатний сприймати, то і вистава піде не так і не так буде зіграна.

Я кажу один і той самий текст, виконую ті ж самі мізансцени, намагаюся з максимальною віддачею працювати, але чомусь ти посилаєш в зал свою енергетику і отримуєш тепло від залу, а інколи ти туди відправляєш усе своє нутро і нічого не отримуєш. Сьогодні на початку вистави я відчула таку хвилю і розумію, що це наш глядач, наш зал, це буде хороша вистава («Поки мама не прийшла»). І після таких вистав я просто літаю, а після поганих вистав я фізично хворію, я відчуваю таку немічність. Театр — мистецтво елітарне, тому треба знати куди ти йдеш, бо ж це не зоопарк і навіть не кіно, треба готуватися.

— Що спонукало обрати професію актора?

— Ще у дитинстві, коли ми жили в Угорщині (тому що тато був військовим), я подивилася виставу «Попелюшка», де грала моя сестричка. Я запам’ятала половину тексту і всіх навчала, як грати, і ми грали в театр. Багато хто мріє стати актором, але коли починаються випробування, багато хто здається, тому що це дійсно важко. Я віддаю шану моїм батькам, які вважали, що шлях актора важкий і не завжди чистий, але попри все не забороняли мені у виборі професії.

— Театр не кіно, і кадр перезняти неможливо. Чи були цікаві випадки, коли вистава йшла не за сценарієм?

— Постійно таке трапляється. На виставі «Марія Стюарт» («В моїм завершенні — початок мій…») у першому ряді сиділи дві дівчинки, які розмовляли протягом усієї вистави, сміялися, обговорювали зачіски, костюми кожного, спілкувалися мобільним телефоном. Їх ніхто не міг заспокоїти: на них шикали люди, їм пропонували вийти. От тут у нас пішло випадання тексту, а це Шиллер — римований текст. Це була вистава-змагання на те, хто переможе: ми або вони. Я такого не бачила ніколи в житті.

— Ваша найулюбленіша і найскладніша роль?

— Таня в «Четвертій сестрі», а найскладніша Марія Стюарт. Але взагалі до своїх ролей ставлюся, як багатодітні мами до своїх дітей, які всіх люблять. Вони тому і народжують їх багато, бо в них є стільки любові в серці, що можуть полюбити всіх дітей, які б вони не були.

— Перспективи розвитку кіно в нашій країні?

— Нажаль, багаті люди, які існують у нашій країні, не дивляться на свою країну. І якщо й стають продюсерами фільмів, то або російських, або голлівудських. Це як дерево посадити — спочатку воно маленьке і повинне рости — так само і кіно. Нажаль, державі взагалі не до цього. Поки в цій галузі не бачу зовсім ніякого світла в кінці тунелю.

— Театр має такі ж перспективи, що й кіно?

— Театр — це зовсім інше. Театр, як піщані замки: коли підійде хвиля, все одно змиє. Чи згадають нас люди? Що залишиться після актора театру? Нічого.

— Знаю, що займаєтеся благодійністю. У вас є свій фонд?

— Займаюся, але як волонтер фонду «Краб». Я роблю те, що я можу, що мені під силу. І мене дивує, чому цього не роблять багаті люди, яких у нашій країні немало. Навіть можна прийти поспілкуватися, розповісти підбадьорюючі веселі історії, почитати дітям. Це вже є допомога.

— Ролі, зіграні в театрі, не переносите в сім’ю?

— Ні, там інше. У житті я не граю. Нещодавно себе піймала на такій думці, що я могла грати у житті тільки у дитинстві. Наприклад, мені треба було відпроситися з якогось уроку математики або фізики. Знаючи, що в мене завжди червоні мигдалини, мені пропонували їх вирізати, але мама не дозволяла, бо вважала, що якщо людина з ними народилася, то вона має з ними жити. І цим я могла скористатися, підійшовши в медпункт і сказавши: «У мене так болить горло, я вас дуже прошу, відпустіть мене. Я була сумлінною ученицею, гордістю школи, була дуже активною у суспільно-політичному житті. Тому мене відпускали. І зараз, коли це стало моєю професією, я цим не користуюся в житті.

Тим більше, в мене чоловік театральний режисер, і з ним такі штучки з грою не пройдуть. У мого чоловіка мама — актриса і батько — актор, тому він вміє відчути де гра. Єдине, що завжди присутнє у моєму житті — це гумор і він мене рятує.

— Ваш чоловік керівник Молодого театру, а хто в родині головний?

— У нас керівник наша дитина — син Даниїл. Йому 13 років і він керує всіма. Наприклад, коли він мені телефонує, то це відбувається так: «Мама ти де? Мама, коли ти будеш?». Такі запитання мені могли батьки ставити, але ж ніяк не я своїм батькам. Мабуть, це тому, що коли я була вагітною, то в той період я прочитала повне зібрання творів Достоєвського. І в мене народилася дитина дуже мудра, розумна — такий собі «маленький стариган».

— Як гадаєте, чи піде син по Вашим стопам?

— Він знімається в кіно, озвучує фільми, мультфільми. Він знімався в Анатолія Матешка ще тоді, коли я про це тільки мріяла. Зараз знявся на кіностудії Довженко в головній ролі у фільмі Романа Синчука «Гайдамака». Я йому кажу: «Мабуть, ти будеш актором», — а він мені відповідає: «Та ні, мамо, я просто цим собі на життя заробляю». Але якщо він захоче стати актором, то я б наполягала, щоб він навчався не в Україні. Тут він завжди буде під ярликом, що він чийсь синок. А чоловікові треба бути самодостатнім, мати гідність і не переконувати когось, що ти чогось вартий.

— Секрет вашої стрункості й краси?

— Не можу сказати, що я нічого не роблю, тому що багато я роблю сама. Я вмію сама собі зробити манікюр і педикюр, зачіску, макіяж, маски на обличчя і на це я не витрачаю дорогоцінний час, тому що в Києві кудись доїхати, це все зробити, потім повернутися — це для мене велика розкіш витратити стільки часу. Я контролюю свою вагу. Після вистави втрачаю вагу, наприклад, після Марії Стюарт я втратила кілограм. В день вистави я майже нічого не їм, але коли прихожу ввечері, попри всі рекомендації дієтологів, я наїдаюся ніч проти ночі. Але наступного дня починаю стежити. Якщо потрібно схуднути, то є хороша дієта: тиждень на супчику з селери. Нормально переноситься. Або не їм увечері після п’ятої години. Мої вистави фізично гарно навантажують. Тому вони мені дають змогу тримати форму. Я заради них тримаю форму, а вони потім мені допомагають.

Нормально харчуюся, усе їм, люблю усілякі кашки. Люблю готувати кукурудзяний банош з бринзою або зі шкварками. Це не для схуднення. Я дуже смачно готую сьомгу. Ми любимо просту їжу, дуже багато запікаємо, особливо м'ясо і рибу.

— А перед виставою для хоробрості нічого не вживаєте?

— Перед виставою, як перед сповіддю, не можна навіть за декілька днів переїдати, пити. Тому що вся твоя енергія іде на інше, тобі треба виносити на сцену «чистий дух». Можливо комусь і треба. Але я переконана, що найкращі ролі актори грають без усіляких допінгів.

— Про що ви мрієте?

— Люблю мріяти. Мрію про багато подорожей, тому що вони мене збагачують, підживляють, дають мені енергію. Інколи мрію змінити професію, кардинально все змінити. Але паралельно в голову приходять тексти, які я вимовляю на сцені по темі: «Ну яке нове життя? Становище твоє й моє безнадійне. Так? — Так».

Мрію про відродження кіно в Україні!

Фото надані Риммою Зюбіною

Відзнака за допомогу онкохворим дітям "Древо Життя" . Фото надані Риммою Зюбіною