Книжка «Весни й осені пана Люя». Цитати (1)
Книгу Люйши Чуньцю або «Весни й осені пана Люя» було написано в III столітті до нашої ери канцлером царства Цинь на ім'я Люй Бувей, який, згідно з однією з версій, був справжнім батьком відомого імператора Цинь Шихуана — об'єднувача Китаю.
Цю книгу можна без перебільшення назвати керівництвом для досконалого управління. У ній міститься вся мудрість Стародавнього Китаю епохи найбільш ранніх царів. У цьому трактаті на численних історичних прикладах розкриваються причини і наслідки, розповідається про мірило добра і зла, про те, як важливо слідувати Шляху-Дао і яка доля тих, хто не цінує чесноту.
Ця книга об'єднує знання про державне управління, мораль, закони природи і людські взаємини. У ній поєднуються історичні хроніки, афоризми та мудрі настанови, формуючи цілісне уявлення давніх китайців про гармонію в суспільстві та житті.
Ця книжка звертається до фундаментальних засад людського життя, які залишаються незмінними від моменту появи людини — під час історії змінювався лише зовнішній антураж. Тому викладена в книзі мудрість зберігає свою актуальність і донині.
Завантажити книгу можна на телеграм-каналі: https://t.me/cnbook
Нижче наведено цитати з цієї книги, об'єднані за кількома темами.
Про управління
Від самого моменту своєї появи люди об'єднувалися в спільноти, які з часом набували найрізноманітніших форм, аж до форми держави. У кожній спільноті існує ієрархія і ті, хто знаходяться нагорі, визначають життя всієї спільноти. Тому споконвіку люди замислювалися над тим, яким має бути досконале управління і на чому має зосереджуватися правитель, щоб максимально довго забезпечити суспільству стабільність і процвітання.
«За старих часів мудрі царі, керуючи Піднебесною, завжди ставили на перше місце справедливість.
Мудрі царі давнини вдосконалювали самих себе, і Піднебесна вдосконалювалася їм услід; управляли собою, і Піднебесна їм услід ставала керованою».
«Усякий володар повинен розуміти, що є міра, лише тоді він у змозі буде навести повний порядок так, що шляхи розпусти, фальші, лицемірства та інтриг виявляться закритими, а поганим впливам нізвідки буде з'явитися. Наведення порядку в самому собі і в державі — вміння одного роду».
«Правити світом, не виходячи за ворота, здатний той, хто пізнав, що все починається з нього самого. Мужі великих пізнань схильні до усамітнення [і далеко не їздять]».
«Бути правителем означає відмовитися від себе самого».
«Ростити себе, щоб бути в змозі ростити людей, - ось сама суть Шляху-Дао мудрого царя. І досягти цього, на жаль, не так просто!»
«Потрібно бути здатним до недіяння, тоді всі справи будуть зроблені. Недіяння - ось чого повинен триматися правитель!»
«Володарі стародавніх часів володіли силою духу, що займала собою весь простір між небом і землею, що переповнювала всі чотири моря-океани, всі чотири сторони світу, що досягала будь-якого місця, куди тільки падало світло сонця і місяця, над яким тільки [сяяло] небо, під яким тільки [тверділа] земля. Вони не робили секрету з того, що їм мило, що — ненависно, були скромні й невигадливі, але простий люд усі як один кидалися [в бій] на їхніх ворогів, самі не розуміючи чому. Ось це і називається слідуванням Небу. Народ навчали, і він змінював зовнішній вигляд і залишав колишні звичаї. І ніхто з них навіть не розумів, що це прийшло до них ззовні! Ось це й іменується слідуванням людській природі. Тому правителі давнини самі були приховані, і видно було лише їхні діяння; своє тіло-форму вони не обтяжували, але слава їхня була у всіх на вустах. Промови їхні були чутні всюди, і відповідно до них і зміна звичаїв була миттєвою! Їхній добрий вплив поширювався по всій Піднебесній, але народ навіть не знав, звідки це. Навіщо ж їм могли б знадобитися суворі покарання і щедрі нагороди? Ці суворі кари і щедрі нагороди — ознаки політики часів занепаду».
«Дао володаря в тому, щоб не знати і не діяти, але бути доброчеснішим за тих, хто має знання і зайнятий діяльністю, тоді правитель буде володіти ними, а не вони ним».
«Вища мудрість у тому, щоб відмовитися від звичайного і піти від банального; ніхто не знає, яким шляхом вона попрямує, віддаляючись від світу і залишаючи натовп, але при цьому зливаючись у гармонії з усім навколишнім. Вона править людьми скромно і непримітно, ніби з прикрістю, але ніхто не може чинити опір її волі. Така мудрість інтуїтивно відчуває фальш і лицемірство, і тому підлабузникам, краснобаям і шахраям нізвідки підступитися».
«За старих часів володарі загиблих царств шукали вади в інших. І тому страчували й засуджували щодня й безупинно. Так вели вони справу до власної загибелі, самі того не усвідомлюючи».
«У майстерності умовлянь, переконання та управління немає нічого важливішого за щирість! Чим слухати скорботні промови, краще побачити справжню сльозу; ніж слухати гнівні крики, краще побачити справжній помах зброєю. Коли переконання й управління не засновані на внутрішній чесності, вони лише зовні торкаються людських сердець!»
Про спосіб життя
Якість нашого життя багато в чому визначається фізичним здоров'ям, тому дуже важливим є те, який спосіб життя ми ведемо. При цьому необхідно розуміти, які чинники і як впливають на наше тіло.
«За старих часів мудрі царі влаштовували парки, сади, заповідники та ставки винятково для споглядання і прогулянок, будували палаци, палати, тереми й альтанки винятково для того, щоб сховатися від спеки та дощу. Коней та екіпажі, сукні та шуби тримали лише для того, щоб прикрити тіло, зігріти кістки, їжу і питво, меди і вина — для потрафлення апетиту, втамування голоду».
«Імператор Хуан-ді говорив, що слід уникати гучної музики, яскравого кольору, пишного вбрання, сильного запаху, гострої страви, великих приміщень».
«Якщо не знати міри в приборканні пристрастей і бажань, це призведе до втрати плоті. Якщо ж не знати міри в пристрастях і бажаннях, це призведе до думок про низинне і крамольне, до справ розпусних і підлих».
«За старих часів царі не ставили великих палат, не зводили високих теремів. Не тримали рідкісних страв, не носили жарких шуб. Від жарких шуб — закупорка судин, при закупорці немає ходу [енергії] ци. Від рідкісних страв — закупорка шлунка, при закупорці — нетравлення, при нетравленні немає ходу ци. Чи можна так жити довго?»
«Коли живуть довго, це не означає, що подовжують коротке від природи життя. Просто проживають до кінця відпущене природою. Проживають же до кінця відпущене природою в тому разі, якщо усувають із життя все шкідливе.
Що означає усунення шкідливого? Занадто солодке, занадто кисле, занадто гірке, занадто гостре, занадто солоне, — коли цими п'ятьма переповнене тіло, вони шкідливі для життя. Надто велика радість, надто великий гнів, надто велика скорбота, надто великий страх, надто великий сум, — коли цими п'ятьма пов'язана душа, вони шкідливі для життя. Надто сильний холод, надто велика спека, надто велика суша, надто велика вологість, надто сильний вітер, надто довгий дощ, надто густий туман, — коли цими сімома потривожений розум, вони шкідливі для життя.
Не слід вживати в їжу надто вишукані та гострі страви, пити міцне вино, бо в них витік недуг. Харчуватися слід регулярно, тоді не заведеться хвороба.
У наше століття вищі ворожать усіма способами, пробують різні заклинання, але хвороб і недуг у них усе більше. Тому чаклунів і лікарів, отрути і зілля, за допомогою яких можна заклясти або вилікувати хворобу, люди давнини зневажали через їхню поверховість».
«У другому місяці зими (приблизно грудень) — найкоротший день. Сили інь і ян борються одна з одною, і все живе здригається. Шляхетні мужі постять і утримуються: у глибокому усамітненні вони вдаються до спокою, віддаляють від себе звуки й образи, ставлять межу бажанням і поривам, утихомирюючи тим самим своє тіло і єство. У всіх справах слід прагнути до спокою, щоб дочекатися твердого встановлення сил інь і ян».
Про внутрішні якості
Щоб правильно розуміти те, що відбувається з нами та навколо нас, ухвалювати правильні рішення й уникати помилок, необхідно володіти певними якостями. Щоб ці якості зростити, необхідно вибрати правильний напрямок. Особливу увагу стародавні царі приділяли такій якості, як шанобливість.
«Ті, хто володіє Дао, уважні не до того, що викликано, а до того, що викликало. Бо тому, що викликано, перешкодити вже неможливо. Це слід усвідомити».
«Велика свідомість не переймається дріб'язковими проблемами, вона виходить із насущного й одразу схоплює суть речей; але це не означає, що вона байдужа до всього».
«Соромитися тим, що до чогось нездатний, соромитися того, що чогось не знаєш, — це недуга. А не бентежитися тим, що до чогось нездатний, не соромитися того, що чогось не знаєш, — благо».
«Мудреця цікавлять не існування або загибель, мудрість або невігластво як такі, а причини, через які вони виникають».
«Розуміти, що є життя, — основа основ для мудреця, розуміти, що є смерть, — найвище його прагнення».
«Коли шанобливий владика людей, тоді ім'я його стає прославленим, нижчі підкорені і слухняні йому, все в Піднебесній радіє. Коли шанобливий високий чин, йому вірні правителі, що служать йому, — вони скромні на своїх постах, а в скрутну мить віддають перевагу зраді над смертю. Коли шаноблива проста людина, вона старанна в оранці і прополці, тверда в обороні і не схильна до втечі з поля бою».
«Шанобливість становила головну турботу трьох перших володарів і п'яти предків і служила їм дороговказною ниткою у всіх справах. Якщо й існує якесь уміння, через яке досягаються всі блага і усувається все зло, а Піднебесна приводиться в покірність — то це єдино шанобливість».
«Цзен-цзи (відомий філософ, учень Конфуція, 505 — бл. 436 до н.е.) говорив: «Було всього п'ять речей, за допомогою яких колишні царі привели в порядок Піднебесну: пошана до чесноти-де, пошана до шляхетного походження, пошана до старості, повага до старшого та любов до молодшого.»"»
«Чого не вистачає у світі, то це здорового глузду і сумлінності; чого в ньому з надлишком, то це зарозумілості та безвідповідальності».
«Туди, де збереться багато справедливих, щастя не може не прийти, і там, де збереться маса розпусних, біда не змусить себе чекати».
«Хто бажає перемог над іншими, повинен спочатку здобути перемогу над самим собою. Хто бажає судити людей, повинен спочатку навчитися судити самого себе. Хто бажає пізнати інших, повинен спочатку пізнати самого себе».
Про традиційні заняття
«Те, в чому колишні правителі наставляли свій народ, - важливість землеробства. Коли народ зайнятий землеробством, це не тільки приносить користь землі, але також дорогоцінне для звичаїв самого народу. Коли народ зайнятий землеробством, він стає серйозним, а коли він серйозний, у нього не буває сумнівів щодо боргу. Коли народ зайнятий землеробством, багатство країни подвоюється.
Хоу Цзі (покровитель землеробства) говорив: «Землеробство і ткацтво необхідно цінувати понад усе за те, що за їхньою допомогою насаджується культура».
«Перша дама-хоу веде дев'ятьох компаньйонок у передмістя збирати тутове листя на загальному полі — це робиться для того, щоб показати, що цілий рік - навесні, восени, взимку і влітку — знайдеться робота з коноплями і шовком, щоб тим самим зміцнити особистим прикладом старанність жінок. Внаслідок цього чоловіки не тчуть, але одягаються, а жінки не орють, але годуються — так чоловіки і жінки обмінюються продуктами своєї праці, подовжуючи життя один одному. Такий порядок встановлений мудрецями».
«Селянин, який працює на полі вищої якості, здатний прогодувати дев'ятьох; той, хто працює на полі гіршої якості, — п'ятьох. Може бути більше, але менше бути не може. Одна людина займається справою, а десять від цього годуються, включно з шістьма видами домашніх тварин. Таке вище мистецтво використання землі».
«Дао всякого землеробства: головне — в неухильному піклуванні. Зрубаєш дерево невчасно — воно скоро згниє. Коли зерно стигле, а ти його не прибрав — чекай небесної кари. Для всякого злака так: посаджений він людиною, дає йому зростання земля, а вигодовує його Небо».
«Посаджене вчасно зерно, будучи обмолоченим і з'їденим у рівній кількості з посадженим невчасно, довше втамовує голод. Бо у колоса, висадженого вчасно, ароматний запах, солодкий смак, у ньому багато ефіру-ци. І коли його їдять протягом 100 днів, вуха та очі стають чуйними та ясними, думки — глибокими, всі члени — сильними. Хвороботворна ж ци не може проникнути всередину, і тіло людини не журиться».
Про війни
Споконвіку люди воювали один з одним, адже прагнення до слави, боротьби та влади закладено в нас від початку, і приборкати його непросто. Недарма кажуть: «Історія людства — це літопис воєн».
«Кажуть, що військо створене Чи Ю (чаклун, який воював з одним із перших імператорів Китаю Хуан-ді), але насправді військо створене не ним - Чи Ю лише вдосконалив свою зброю. Про Чі Ю ще не було й згадки, коли люди билися палицями, обламаними з дерев. Ті, хто перемагав, ставали ватажками. Коли ватажків стало недостатньо, щоб підтримувати порядок, було засновано правителів. Коли ж і правителів стало недостатньо, щоб підтримувати порядок, було засновано сан Сина Неба. Син Неба, таким чином, походить із правителів, а правителі походять із ватажків. Ватажки ж народжені боротьбою.
Витоки боротьби губляться в далині часів. Її неможливо заборонити і їй неможливо перешкодити. Тому мудрі царі давнини використовували військо лише для правильних цілей, але жоден з них не скасовував військовий стан як такий».
Про ставлення до лиха
Стародавні правителі розуміли, що, якщо в їхній країні почалися якісь лиха на кшталт неврожаю, посухи, епідемії тощо, це значить, що гнівається Небо, що чесноти правителя похитнулися і він перестав слідувати моральним законам. Тому багато правителів підносили молитви Небу і каялися у своїх проступках. Якщо вони робили це досить щиро, то лихо припинялося.
«За старих часів Тан здобув перемогу над домом Ся і привів світ до ладу. Небо послало велику посуху, і п'ять років поспіль був неврожай. Тоді Тан особисто підніс молитву в Санліні зі словами: «Якщо злочинний я один, не простягай гнів на всіх. Якщо злочинні всі, простри гнів на одного лише мене. Не можна душам предків і духам природи знищувати життя всіх через недостойність одного імператора».
І він збрив собі волосся з голови і стесав нігті на руках, приносячи себе в жертву. Так благав він Небо про милість. Народ тоді зрадів без міри. А незабаром пройшли і великі дощі».
«За часів Цзін-гуна з царства Сун (V століття до н. е.) у сузір'ї Синь з'явилася зірка-вогонь Інхо (Марс). Цзін-гун, охоплений страхом, покликав до себе Цзи Вея і запитав: «До чого б це Інхо в Сінь?» Цзи Вей сказав: «Інхо — це кара небес. Сузір'я Сінь — це область царства Сун. Вас, пане, спіткає нещастя. Однак провину можна приписати і правлячому міністрові». Цзін-гун сказав: «Ми правимо країною разом із міністром, і якщо віддати смерті його одного, це буде недобрим знаком».
Цзи Вей сказав: «Може, це вина народу? « Цзін-гун відповів: «Якщо помре весь народ, то ким же тоді я стану правити? Краще вже померти самому!»
Цзи Вей сказав: «Може, винен неврожай? « Цзін-гун сказав: «У голодний рік через неврожай народ, звичайно, вимре. Бути правителем і вбивати підданих заради того, щоб вижити самому, — хто ж вважатиме мене після цього правителем? Ні, це мені веління долі, і я зобов'язаний прийняти його. Ви можете більше нічого не говорити».
Цзи Вей було пішов, але потім повернувся і з поклоном сказав: «Я, ваш слуга, насмілюся вас привітати. Кажуть, небо високо, але чує голос малої людини. Ви, пане, тричі в промовах висловили досконале де (чеснота), і небо тричі нагородить вас. Нинішнього ж вечора Інхо пересунеться на три стоянки, і ваше, пане, життя триватиме на двадцять один рік».
Цзін-гун запитав тоді: «Звідки це вам відомо? « І почув у відповідь: «За три добрі промови слідує три нагороди. Значить, Інхо пересунеться на три стоянки. У кожній чверті неба по сім сузір'їв, від однієї стоянки до іншої рахується сім років. Тричі сім - двадцять один. Тому я й кажу, що ваше життя, пане, триватиме на двадцять один рік. Я прошу дозволу лягти біля підніжжя трону і чекати цієї події. Якщо Інхо не пересунеться, прошу позбавити мене життя». Цзін-гун сказав: «Бути тому! « Того ж вечора Інхо пересунулася на три стоянки».
Про здійснення благодіянь
У Стародавньому Китаї, як і в багатьох інших суспільствах того часу, понад усе цінувалася чеснота. Люди розуміли, що чим доброчеснішим є народ і особливо правитель, тим довше країна перебуває в стабільності та процвітанні. При цьому серед благодіянь найбільше цінувалися ті, що здійснювалися таємно, тобто, коли людина творила добро, не розповідаючи про це іншим. Вважалося, що саме такі благодіяння найбільше до вподоби всевидющому Небу і заслуговують на найвищу повагу. Нижче наведено одну з історій на цю тему.
«Чуський цар Чжуан Ай полював якось у Юньмені. Вистрілив у самку носорога і влучив. Шень-гунцзи Пей посперечався з царем через здобич і забрав її собі. Цар обурився: «Це бунт і нешанобливість!» І він велів покарати Пея. Однак радники царя наблизилися і заговорили: «Пей — мудрець і вартий сотні у свиті государя. Його поведінка неодмінно має підстави. Варто було б звернути на це увагу».
Не минуло й трьох місяців, як Пей захворів і помер. Чуський же цар підняв війська і в битві при Лянтані здобув велику перемогу над царством Цзінь. Після повернення він нагородив усіх, хто відзначився. Тоді молодший брат Шень-гунцзи Пея з'явився до чиновника, який відав нагородами, і сказав: «Є люди, які заслужили нагороди під прапорами, мій же старший брат заслужив нагороду біля царської мисливської колісниці». Коли ж цар запитав, що він має на увазі, той відповідав: «Мій брат припустився брутальності щодо вас, государе, і за цю жахливу провину його засудила чутка. Але у своєму простому серці він завжди залишався вам вірним, государю, бажаючи вам довголіття. Мій брат знайшов у стародавніх записах, що тому, хто вб'є самку носорога, не прожити й трьох місяців. Тому, побоюючись за ваше життя, він і посперечався з вами через здобич. Так узяв він на себе провину і помер».
Цар послав людей відшукати в книгосховищі старі записи й довідатися. Виявилося, є такий запис. Тоді цар щедро нагородив молодшого брата Пея.
Сенс же благородного вчинку в тому, що той, хто його здійснює, здійснює не для того, щоб про це дізналися, і його не зупиняє те, що про нього не дізнаються. Немає пориву вище за це».
Лянь Хуа