Мальчик смотрит на модель городского развития Пекина в выставочном центре в Пекине. 16 июля 2014 годаХлопчик дивиться на масштабовану модель міського розвитку Пекіна у виставковому центрі в Пекіні. 16 липня 2014 року. Фото: Ван Чжао/AFP/Getty Images
Реальність: із 2005 року Китай не здійснює ринкової реформи, а зміна балансу — лише балачки.
Оприлюднені 15 липня дані про ВВП Китаю перевищили очікування — зростання у другому кварталі 2014 року сягає 7,5% в річному численні. Економісти ж чекали зростання до 7,4%. Більшість людей вважають, що якщо це зростання триватиме, Китай обжене США у званні найпотужнішої економіки у світі. Дін Чен і Дерек Сіссорс із Heritage Foundation кажуть: «Не поспішайте».
Для тих, хто не стежить за цим питанням уважно, Китай, схоже, ось уже два десятиліття йде шляхом економічних реформ за, можливо, зрозумілого і мудрого (в очах багатьох) втручання держави у регулювання економіки під час фінансової кризи. Останнім часом китайський уряд публічно взяв на себе зобов'язання зробити споживання ядром економіки країни.
Насправді ж економічну політику Китаю останнього десятиліття можна розбити на три частини. Спочатку перетягування ринку на користь держави так, аби ніхто цього не помітив. Потім перетягування ринку на користь держави під оплески всього світу. І насамкінець прояв занепокоєння щодо шкоди, заподіяної перетягуванням ринку на користь держави. Зараз Пекін говорить про ослаблення ролі інвестицій та стимулювання споживання, але не може або не хоче діяти.
Проблема дисбалансу в Китаї існувала не завжди, вона була створена у 2003 році, коли прискорилося зростання інвестицій. Підтримання цього прискорення вимагало інвестиційних інструментів, тобто держава мала здійснювати жорсткий контроль за банками та великими корпораціями. Цей контроль став особливо помітним у 2009 році, коли Китай наказав державним банкам значно розширити кредитування, навіть у тому випадку, коли умови ведення бізнесу погіршуються. Тепер ця повна зневага комерційної логіки виходить боком у вигляді гострої стурбованості із приводу боргу.
Зміна балансу в країні навіть ще й не починалася. Із 2002 по 2012 роки обсяг інвестицій в основний капітал збільшився в 11 разів, а роздрібний продаж, що є мірилом споживання, збільшився у 5 разів. До кінця 2012 року інвестиції стали становити три чверті від ВВП (72,1%) [у 2000 році вони становили 33,2%]. У першій половині 2013 року інвестиції зросли ще на 20%, а роздрібний продаж — на 12%*.
*Примітка редакції: Питома вага споживання у ВВП Китаю наприкінці першого десятиліття була однією з найнижчих не лише в порівнянні з розвиненими країнами, а й серед країн, що розвиваються. Так у 2010 році вона становила лише 33,8%, тоді як у Таїланді вона сягала 53,7%, в Республіці Корея — 52,5%, а в Індії — 61,9%.
Повніша картина реформи не краще. Пекін не любить конкуренції на внутрішньому ринку (а конкуренція на інших ринках, звісно ж, чудова ідея). Стосовно вугілля, газу, нафти і нафтопродуктів, електроенергії, телекомунікацій та тютюну існує в цілому 17 підприємств, що працюють на загальнонаціональному рівні, всі вони неймовірно великі і перебувають у власності держави. Антимонопольне законодавство на ці фірми не поширюється, а от проти іноземних компаній використовується дуже агресивно. Уряд хоче, щоб інші галузі промисловості теж об'єдналися в кілька великих державних підприємств.
Це частина 2 серії із трьох частин, спочатку опублікованій на heritage.org.
