Священні тварини Стародавнього Китаю

У китайській міфології велике місце займали чотири священних істоти: Дракон, Тигр, Фенікс і Черепаха.

Дракон вважався символом весни і сходу, Фенікс - літа й півдня, Тигр - осені і заходу, а Черепаха - зими і півночі.

У китайців з міфічних істот особливо улюбленим був дракон. Хоча існували свідчення очевидців, що дракони іноді з'являлися у нашому просторі. Ось опис Дракона, як його зображували на картинах і описували в книгах: очі дракона схожі на кролячі, вуха - на коров'ячі; довгі вуса звисають, тулуб як у змії, покритий лускою; чотири тигрові лапи з орлиними кігтями. Весь вигляд чудовиська величний і суворий.

Міфічних драконів за китайськими народними віруваннями, розділяють на чотири типи: небесний дракон, який охороняє обителі Богів; божественний дракон, який посилає вітер і дощ; дракон землі або води, що визначає напрямок і глибину річок, морів та озер, він не піднімається в небо і був відомий як жовтий дракон (хуан-лун); дракон, який охороняє скарби. Дракон мав здатність до перевтілення, він міг бігати, повзати, літати. Всі незрозумілі явища природи китайці пов'язували з витівками дракона. Зображення дракона в Китаї можна побачити всюди і до цих пір: в храмах, в палацах, на обелісках, на багатьох стародавніх спорудах і на стінах селянських будинків. На берегах річок, озер і морів китайці будували численні кумирні на честь дракона.

У стародавніх міфах так пояснюється популярність дракона. Одного разу в море захворів цар драконів. Ніхто з водного царства не зміг його вилікувати, і царю-дракону довелося у вигляді древнього старця відправитися до людей. Однак ніхто з лікарів не міг визначити, що в нього за хвороба. Нарешті він потрапив до відомого лікаря, який за пульсом старого виявив, що його серце б'ється зовсім не так, як у людей. Старець зізнався, що він цар драконів. Лікар заявив, що визначити і вилікувати хворобу він зможе, якщо старий знову перетвориться на дракона. В обумовлений день лікар прийшов на берег моря і дракон з'явився над хвилями. Лікар оглянув дракона і виявив, що під його луску заповзла сколопендра, яка причиняла йому сильний біль. Лікар витягнув сколопендру і біль вщух. На знак подяки за зцілення цар драконів обіцяв посилати людям гарну погоду і благополуччя. З тих пір щороку в день зцілення по всьому Китаю виповнюється танець дракона.

У Китаї засуха і повені здавна приносили народу розорення і голод. Допомогти в боротьбі проти стихійних лих міг все той же міфічний цар-дракон. Під час посухи місцеві жителі виконували ритуальний танець дракона, благаючи його послати дощ. На честь дракона відбувалися численні релігійні процесії, особливо під час посухи. Зазвичай фігуру дракона, зроблену з блакитної тканини і освітлену ліхтарями, урочисто несли вулицями міста. Танок дракона виконувався під звуки гонгу, бій барабанів і розриви хлопавок. Поруч з чудовиськом несли прапори різних кольорів. Жовті та білі - це вітер і вода, чорні і зелені - хмари. Один з учасників процесії ніс на коромислі відра, наповнені водою, окропляв перехожих і промовляв: "Дощу, о прийди! Дощу, о прийди!». На шляху процесії розкладали багаття, на яких спалювали жертовні гроші на честь дракона.

Згідно стародавніх міфів, китайські селяни деяких районів країни з вербовими вінками на голові, з курильними свічками та жертовними грошима під звуки гонгу прямували в міський храм дракона, де здійснювали стародавній ритуал поклоніння і зверталися до богів з проханням подарувати дощ:
 
Хай великий дощ ллє потоком,
А маленький дощ - крапля за краплею.
О нефритовий імператор,
О нефритовий імператор!
О бог міста, О бог землі!
Прояви милість до нас!
В руках тримаю я вербові гілки,
Нехай дощ розіллється по всій Піднебесній!
 
Китайською ця процесія так і називалася «моління дощу» - ці-юй. Тривала посуха розглядалася, як відмова дракона послати дощ. Тоді виконували обряд «бичування дракона»: по зробленому з глини дракону завдавали ударів батогом або бамбуковою палицею, вимагаючи послати дощ. Дракона з тканини розривали на шматки, а зображення «царя-дракона» виставляли під пекучі промені сонця, щоб він «відчув» на собі спеку.

Судячи за обрядами, ці звичаї прийшли з дуже далекої давнини, але, тим не менше, зберігалися аж до першої половини двадцятого століття. Так, у м. Чаньчунь у 1926 році було скоєно подібне моління за участю навіть буддійських ченців, і закінчилося воно в православному храмі, де всі разом уклінно благали про дощ, що говорить про віротерпимість китайців. Дощ пішов через три дні.

Далі буде