Диво-камінь зі стародавніми текстами сонце освітлює лише раз на 60 років

Китай. Позаду стародавнього буддійського храму Фахуа, що розташований у провінції Юньнань на південному заході Китаю, в гірській долині є прихований від сонця великий камінь, на якому написані давні письмена. Дивно те, що сонячні промені потрапляють на священний камінь тільки один раз на 60 років.

У народі цей камінь називають «камінь висушених на сонці канонів». Кажуть, що легендарний танський чернець Сюаньцзан, пригоди якого описані в класичному романі «Подорож на Захід», на цьому камені висушив отримані від Будди в Індії сувої, що випадково впали в річку.

Висота каменю більша 10 метрів, навколо нього щільно ростуть дерева і трави. Примітно те, що сонячні промені, які проникають у кожен куточок долини, на камінь не потрапляють.

На камені є гладка сторона завдовжки 3 метри і завширшки 2 метри, на якій розташовано 8 рядів ієрогліфів, по 10 у кожному рядку. Стиль їхнього написання схожий на «чжуаньшу» (один із стародавніх стилів).

Пан Цао, історик і культуролог, розповів кореспондентові місцевої газети, що сонце освітлює скелю тільки раз на 60 років, і що трапляється це, коли воно знову піднімається після заходу сонця.

Старожили місцевого села розповідають про дроворуба, який бачив, як сонце зайшло за гору, а потім знову з'явилося, і його промені осяяли камінь. Це так вразило дроворуба, що той кинув в'язанки хмизу і помчав у село, щоб розповісти всім про побачене. Але відтоді такого явища в селі більше ніхто не спостерігав.
 
Однак є ще два джерела, що підтверджують цю інформацію.

Чернець із храму Фахуа розповів, що бачив це на власні очі: «Це було в 2005 році, під час весняного рівнодення приблизно о 18 годині. Я бачив, як сонце освітлювало камінь протягом півгодини». Живе чернець у храмі вже багато років, але бачив це явище перший і єдиний раз.

В історичних записах міста Анніна також розповідається про це явище: «Це сталося під час сезону дощів. Храм [Фахуа] був, як завжди, досить тьмяний. Раптом світло заповнило зал. Волосся на статуях Будди стали неймовірно яскравим. Трохи згодом світло зникло, і все стало тьмяним знову».

Згідно з місцевими переказами, наступного дня після весняного рівнодення, раз на 60 років, коли сонце знову сходить після заходу, світло заповнює вершини гір і долину, освітлюючи камінь із написами, а також зображення Будди і зали храму Фахуа.

Легенда про походження священного каменя

У романі «Подорож на Захід» описується сцена, коли чернець Сюаньцзан зі своїми супутниками повертався з Індії в колишню тоді столицю Китаю місто Чан'ань, і на нього напало річкове чудовисько. У результаті чернець випустив у річку Шахе священні буддійські писання. Коли їх виловили, сувої були підмоклими.
 
Сонце вже зайшло, учні ченця поклали канони на гладку поверхню каменю й стали розпалювати вогонь, щоб висушити їх. Раптом у цей момент сонце знову зійшло і осяяло яскравим світлом сувої, що лежали на камені, і швидко висушило їх. Коли чернець склав сувої, їхні ієрогліфи відбилися на камені, що й отримав назву «камінь висушених на сонці канонів».