Примусовий трудовий табір Ваньцзя чотири рази перевіряв стан органів практикуючої Фалуньгун
У той же час злодіяння примусових трудових таборів у Китаї, пов'язані з вилученням органів у практикуючих Фалуньгун на продаж і таємна кремація їхніх тіл, були викриті перед усім світом, і був поданий судовий позов проти Ло Ганя, однієї із ключових фігур, що почала переслідування Фалуньгун у Китаї.
Пані Ван Юйчжи, що практикує Фалуньгун, була присутня на засіданні суду, даючи свідчення проти Ло Ганя. У суді пані Ван заявила, що вона майже осліпла в результаті катувань, яким її піддавали в трудовому таборі Ваньцзя в Харбіні, провінції Хейлунцзян. Поліцейські з місцевого «Офісу 610» відправляли її в чотири різних лікарні в Харбіні, щоб зробити аналізи крові й перевірити стан її внутрішніх органів. Її свідчення викликало хвилювання в суді.
Ло Гань був таємним керівником "Офісу 610", агентства, сформованого спеціально для того, щоб переслідувати Фалуньгун. Ло Гань передавав і виконував секретні накази Цзян Цземіня відносно переслідування Фалуньгун, включаючи "знищити Фалуньгун за три місяці", "опорочити репутацію практикуючих Фалуньгун, розорити їх фінансово й знищити фізично", "смерть практикуючих Фалуньгун від побоїв не має значення й буде розглядатися як самогубство" і "їхні тіла піддавати кремації відразу, не встановлюючи особи".
З тих пір як комуністичний режим Китаю почав переслідування Фалуньгун, операції з пересадки людських органів стали бізнесом в Китаї, що стрімко розвивається.
Репортери «Великої Епохи» взяли інтерв'ю в пані Ван Юйчжи, одного зі свідків у судовому процесі проти Ло Ганя в Аргентині.
Репортер: Ви — один зі свідків у судовому процесі проти Ло Ганя в Аргентині. Чи даєте ви які-небудь нові показання в цьому судовому процесі?
Пані Ван: Цзян Цземінь — це людина, що почала переслідування Фалуньгун, а Ло Гань — один зі злочинців. Я подала судові позови проти Цзян Цземіня в багатьох різних країнах, тому що я була незаконно арештована й піддана катуванням у примусовому трудовому таборі.
На додаток до жорстоких катувань, яким я піддавалася в примусовому трудовому таборі Ваньцзя в Харбіні, провінції Хейлунцзян, цього разу я розповіла нові деталі про те, як поліцейські з "Офісу 610" відправляли мене в чотири різних лікарні для здачі аналізів крові й фізичного огляду, у той час, як я була майже сліпою. У лікарнях вони таємно перевіряли стан моїх органів. Після того, як всі чотири лікарні підтвердили, що всі мої органи були ушкоджені й "марні", "Офіс 610" раптово втратив свій інтерес до мене.
Останнім часом засоби масової інформації викрили жахливі злодіяння табору смерті в Суцзятунь, міста Шеньян, провінції Ляонін, де вилучали органи з живих практикуючих Фалуньгун перед тим, як знищити їхні тіла в місцевому крематорії. Ці повідомлення змусили мене здригнутися, тому що це відсутня частина до загадки про те, як мене возили в чотири різних лікарні для здачі аналізів крові й перевірки стану моїх внутрішніх органів. Якби мої внутрішні органи не були враховані "марними", я не могла б стояти тут сьогодні, свідчачи проти Ло Ганя.
Репортер: Не могли б Ви коротко розповісти нам про катування, яким Вас піддавали?
Пані Ван: Комуністичний режим Китаю викрадав мене три рази. Востаннє я була відправлена в примусовий трудовий табір Ваньцзя в Харбіні, провінції Хейлунцзян. Я та багато практикуючих Фалуньгун були піддані звірячим побиттям, ударам струмом, зв'язуванню мотузками, підвішуванню в повітрі за наручники; нас змушували сидіти на голих металевих стільцях, стояти на вулиці в снігу, підвішували на мотузці, піддавали примусовій годівлі й позбавляли сну. Терпіти ці катування було вище наших сил. Нарешті, я й багато друзів-практикуючих оголосили групове голодування протягом більше 100 днів, щоб протестувати проти переслідування, але катування тривали, незважаючи на наш протест.
Пізніше в залі суду я розповіла судді й адвокатам про табір смерті Суцзятунь, де органи живих практикуючих Фалуньгун вилучали й продавали. Були часи, коли щонайменше 6 000 практикуючих Фалуньгун утримувалися як "запас" на цій фермі людських органів, але 4 000 з них уже вбиті, а їхні органи — нирки, роговиці, серце, легені й печінка продані за величезні суми. Їхні тіла знищувалися в печі табірного крематорію. Я сказала їм, що я добре знаю деяких з них у тому таборі смерті, тому що мені часто сняться кошмари про них. Мені дуже важко.
Я повинна визнати жорстокий факт: якби моє тіло не було "марним" у той час, я не змогла б вижити, щоб говорити тут сьогодні. За минулі кілька років я забула багато чого про те, як ушкоджували мій розум і моє здоров'я протягом незаконного позбавлення волі, але раптово, коли я почала готуватися до судового процесу проти Ло Ганя, моя пам'ять стала дуже ясною, і я стала згадувати усе більше деталей. Вони вертаються в мою свідомість як дуже чіткі картини. Одна з деталей, що я раптово згадала, — те, чому я змогла уникнути болісної смерті, і чому вони хотіли таємно перевірити мої внутрішні органи в чотирьох різних лікарнях.
Репортер: Ви дуже докладно розповіли про схему підготовки вилучення ваших органів. Як Ви довідалися про їхню схему?
Пані Ван: Коли я була в критичному стані й осліпла, співробітники місцевого "Офісу 610" відправили мене для огляду в чотири дуже відомі лікарні в Харбіні. Недавнє викриття табору смерті в Суцзятунь нагадало мені про це й дало мені відсутні частини головоломки. Тільки тоді я зрозуміла, чому вони відправляли мене в чотири різних лікарні.
Репортер: Не могли б Ви розповісти нам, як вони таємно перевіряли Ваше тіло й стан органів під час Вашого ув’язнення в примусовому трудовому таборі Ваньцзя?
Пані Ван: Це було між жовтнем 2001 і березнем 2002 року (я не можу згадати точну дату). Коли я була на волосок від смерті, начальник лікарні примусового трудового табору Ваньцзя, пані Сун Чжаохуей (Song Zhaohui) сперечалася з поліцейськими з "Офісу 610". Сун Чжаохуей говорила: "Занадто багато проблем, щоб катувати Ван Юйчжи, тому що нам доводиться підтримувати її життя, щоб катувати її. Вона голодувала протягом декількох місяців. Її клітини, тканини й організм погублені. Вона незабаром помре. Всі камери забиті. У нас немає для неї місця. Вона марна. Дайте їй тюремний строк і відішліть її!" Замість цього поліцейські з "Офісу 610" відправили мене по чотирьох різних відомих лікарнях Харбіна для фізичного огляду, включаючи Харбінську суспільну лікарню безпеки, лікарню № 2 Хейлунцзяна, лікарню № 1 Медичного коледжу Харбіна й лікарню № 2 Медичного коледжа Харбіна. Щораз вони брали в мене кров на аналіз. Коли я пручалася взяттю аналізу крові, мене піддавали звірячому побиттю. Потім поліцейські наказували, щоб лікарі зробили мені анестезуючу ін'єкцію.
25 і 26 жовтня 2001 р. лікарня Харбін Суспільної безпеки перший раз оглянула мене. Я також бачила декількох інших практикуючих Фалуньгун, що проходили огляд у сусідніх кабінетах. Всі вони були молоді чоловіки. Ми були вражені, побачивши один одного тут. Всі ми поширювали матеріали, що роз'ясняють правду, у Харбіні. Ми не знали імен один одного, але знали один одного в обличчя. Ми не знали, що може трапитися з нами далі. Поліцейські швидко розділили нас. Після мого звільнення, я шукала їх протягом багатьох років, але так і не знайшла ніяких слідів.
Через кілька днів мене відвезли в лікарню № 2 Хейлунцзяна. Ця відома лікарня славиться чудовими медичними фахівцями. Я чула скарги поліцейських: "Тепер ходіння по лікарнях стало моєю роботою!" Ґрунтуючись на тому, що вони говорили, я згадала, що крім викрадення практикуючих Фалуньгун, поліцейські з "Офісу 610" з 2000 по 2002 роки відправили багато практикуючих Фалуньгун у психіатричні лікарні. Вони, мабуть, намагалися перевірити їхні органи на додаток до злісних знущань психіатричними засобами, як спосіб змусити їх відмовитися від Фалуньгун.
Жінка-Лікар з лікарні № 2 Хейлунцзяна, оглядаючи мою шкіру, повідомила, що шкіра в мене на стегнах була дуже чистою й тонкою. Вона запитала, чи не має в мене якої-небудь шкірної алергії. Під час огляду вона помітила, що я почухую свої стегна. Вона запитала: "Ваша шкіра дуже часто свербить?" Я відповіла: "Моя шкіра свербить, тому що мені наказували спати поруч із практикуючою Фалуньгун, що страждає від сильної корости". Потім вона оглянула мої зап'ястя. Через п'ять хвилин область, що вона перевіряла, почервоніла. Вона запитала, немає чи в мене алергії на ліки, і я відповіла, що моя шкіра мала алергійну реакцію, і до занять Фалуньгун у мене була алергія на західні ліки. Мені доводилося користуватися традиційними китайськими травами.
Один раз у березні 2002 року примусовий трудовий табір Ваньцзя таємно перевів мене в лікарню № 2 Медичного коледжу Харбіна. Я не забула запитати поліцейських з "Офісу 610": "Чому ви витрачаєте стільки часу й енергії, відправляючи мене в ці лікарні для перевірки здоров'я, у той же час піддаючи мене постійним катуванням?" Вони відповіли: "Ми вивчаємо вашу хворобу. Ми повинні враховувати вашу хворобу, тому що не можемо дозволити, щоб інші люди побачили вас такою. Якщо ваш поточний фізичний стан буде розкрито, нам доведеться вбити вас. Як тільки ваше здоров'я відновиться, наша місія буде виконана". У лікарні в мене взяли кров, але вона була темно-фіолетова, тому що я оголосила «сухе» голодування.
Вони веліли мені мочитися, але я не могла це зробити. Моє серце працювало так швидко, що я почувала тривогу. Через три година я спробувала помочитися в спеціальну ємність. Сили усе ще не було, так що вони поставили мені крапельницю із глюкозою. Приблизно через годину вони, нарешті, одержали мою сечу на аналіз. У моїй сечі вони знайшли кров. Доктор запитав, немає чи в мене місячних. Я сказала, що немає. Потім вони відправили мене до гінеколога. Вони провели ультразвуковий огляд і сказали, що все прекрасно. Потім вони запитали, чи не було в мене до практики Фалуньгун нефриту (запалення нирок). Я відповіла: "У дитинстві в мене був нефрит. Через проблему із нирками моє ліжко часто виявлялося мокрим. Коли я вийшла заміж, проблеми зменшилися. З тих пір, як я почала займатися Фалуньгун, у мене ніколи не було ніяких проблем з контролем сечового міхура".
Троє поліцейських і дві медсестри віднесли мене в наступний кабінет. За допомогою рентгена вони переглянули моє серце й легені. Вони навіть зробили рентген з голови до ніг. Я чула, як доктор говорить, що установка під час перегляду мого серця, начебто зламалася, тому що моє серце поводилося дивно. Одну хвилину воно сильно билося, а в наступну хвилину переставало битися. Вони нажали мені на живіт і на печінку й запитували, чи не боляче мені. Вони також використовували шило, щоб колоти підошви моїх ніг. Вони кололи ноги дуже сильно й запитували, чи не болить у мене голова. Вони також стукали мені по спині, щоб перевірити нирки.
У кожній лікарні поліцейські просили лікарів взяти в мене кров на аналіз. Один раз я запитала лікаря: "Що ж, цікаво, ви намагаєтеся знайти в моїй крові? Я повинна це знати, тому що я залишуся в живих і розповім про це". Вони сказали мені, що в мене четверта група крові, яку важко знайти. Я задавалася питанням: "Вони збираються зробити мені переливання крові або збираються дати мою кров комусь ще?" У той час мені було важко уявити, яка їхня мета.
Пізніше два поліцейські подзвонили в "Офіс 610" провінції Хейлунцзян і запитали, що їм робити. Їм веліли не давати мені реанімаційного лікування, а відправити мене в лікарню № 1 Медичного коледжу Харбіна для нового кола перевірки.
У той же день мене відправили з лікарні № 2 Медичного коледжу Харбіна в лікарню № 1. У мене перевіряли очі, горло, трахею й мозок. У мене на зап'ястях і на потилиці стрічкою закріпили датчики.
Комп'ютерний монітор показав мою енцефалограму. Мене замкнули в лікарняній палаті з однією жінкою й трьома чоловіками-поліцейськими, що стежили за мною. Усього за мною спостерігало по черзі 11 поліцейських. Вони сказали мені: "Якщо ви осліпнете, пересадка кожного очного яблука буде коштувати $100 000. Ваш чоловік, що управляє бізнесом, втік. Ніхто не подбає про Вас, якщо щось трапиться". Я закрила очі, відмовляючись допустити таке. Я думала, що вони говорять нісенітницю, щоб додатково поглумитися над моїм майже загубленим зором, коли затверджують, що кожна пересадка ока буде коштувати $100 000.
Я чекала результатів обстеження в лікарні № 1 коледжу Харбіна. Нарешті, лікар оголосив: "У неї проблеми із клітинною тканиною. Її пульс то з'являється, то зникає. Її серце б'ється хаотично". Коротше кажучи, моє тіло було "марним". Щоб вилікувати мене, лікарня зажадала в моєї родини близько 50 000 юанів. Однак "Офіс 610" раптово втратив до мене інтерес, коли доктор сказав, що я буду марним ходячим мерцем, навіть якщо поправлюся. Починаючи з 1 травня, щодня з моєї кімнати зникало по одному поліцейському. Один раз уночі поліцейські, сказали мені: "При вашому стані не має значення, де ми Вас залишимо. Якщо Ви виживете, вертайтеся й шукайте вашу родину. Якщо вмрете, Вас піддадуть кремації". Пізніше вони залишили мене одну в лікарні. Я не могла повірити, що 8 травня всі поліцейські покинули лікарню.
Репортер: На цих чотирьох обстеженнях чи намагався хто-небудь із лікарів реанімувати вас, коли ви були на грані смерті? "Офіс 610" забезпечив вам яке-небудь лікування коли в лікарні вони довідалися, що ви хворі?
Пані Ван: Під час чотирьох обстежень "Офіс 610" не давав мені ніякого лікування. Вони тільки наказали, щоб лікарні обстежили мене, щоб довідатися стан моїх органів. На першому огляді було встановлено, що в мене були проблеми із кров'ю, мої органи не функціонували нормально, і моя роговиця була зруйнована. Я незабаром повинна була осліпнути. Мої нирки були ушкоджені. Печінка теж. На шкірі була короста. Але "Офіс 610" не хотів здаватися. Вони відправили мене ще у дві лікарні, щоб повторити обстеження. Після того, як інші три лікарні поставили той же діагноз, що всі мої органи марні, "Офіс 610" раптово втратив інтерес до мене. Він навіть відкликав більшість поліцейських. Троє поліцейських, що залишилися теж втекли. От чому я змогла подзвонити своєму другові без допомоги медсестри. Саме так я втекла.
Репортер: Після того, як Ви втекли з лікарні, "Офіс 610" намагався визначити Ваше місцезнаходження? Вони довідалися про те, що Ви втекли з Китаю?
Пані Ван: Після того, як я втекла з лікарні, "Офіс 610" не шукав мене. Але я чула, що за моїм будинком спостерігали люди, а мій домашній телефон прослуховувався. Імовірно, вони думали, що я незабаром умру й буду для них марна.
Тільки через двадцять днів я відновила здоров'я, займаючись Фалуньгун. Незабаром я успішно покинула Китай. В Об'єднаних Арабських Еміратах я роз'ясняла правду китайським туристам, щоб врятувати друзів-практикуючих, ув'язнених у в'язниці в Китаї. Я розповідала їм, що була піддана жахливим катуванням просто тому, що відмовилася відректися від своєї віри у Фалуньгун. От, тоді "Офіс 610" струснуло. Вони викрали мене в Об'єднаних Арабських Еміратах і намагалися відправити мене назад у Китай. На щастя, канадський уряд знав про мою ситуацію в цей ключовий момент і врятував мене з їхніх рук. От так я й опинилася в Канаді.
Репортер: Чи здійснювалася торгівля органами в трудових таборах у китайських провінціях, містах і муніципалітетах, у яких утримуються практикуючі Фалуньгун? Чи стали жертвами полювання за органами головним чином ті практикуючі, які відмовлялися називати поліції свої імена, або ті, хто утримувався в примусових трудових таборах?
Пані Ван: Я думала про це питання, згадуючи секретну перевірку стану моїх органів. Комуністичний режим Китаю не тільки вилучає органи в тих практикуючих Фалуньгун, хто відмовляється давати свої імена або хто був викрадений, але також і в практикуючих, подібно мені. У мене є чоловік і рідні брати. Всі вони знають, що я була ув’язнена у тюрму й знали місце розташування примусового трудового табору Ваньцзя. Вони навіть знали, що в мене є родичі за кордоном. Але коли я вмирала, комуністичний режим готувався вилучити мої органи для продажу!
Ґрунтуючись на моєму випадку, я думаю, що в Китаї повинно бути відомо про торгівлю органами живих людей. Принаймні, настільки жахливі дії не повинні бути таємницею для "Офісу 610" Китаю!
The Epoch Times (Велика Епоха)