«Він приносить щастя!» – із цими словами моя китайська подруга подарувала мені один із цих красивих, переважно червоних ліхтарів. Крім того, я дізналася, що в Китаї люди за допомогою цих ліхтарів можуть повідомляти новини про смерть, народження, небезпеку, що наближається, говорити про суспільне положення людини.
Ліхтарі в одному із залів меморіального комплексу Чан Кайши в Тайбеї під час фольклорного фестивалю 5 лютого 2006 року. Фото: PATRICK LIN/AFP/Getty ImagesУ Китаї одна династія змінювала іншу. У мирний час величина й кількість ліхтарів перед будинком говорили про положення в суспільстві його власника. Перед будинками багатих людей висіли дорогі, виготовлені із шовку, ліхтарі. Червоний ліхтар повідомляв про радісну подію, наприклад, про весілля або народження дитини. Блакитний ліхтар був символом нестачі енергії та міг означати хворобу. Білий колір в азіатських країнах символізує смерть, тому у разі смерті перед будинком вивішувався білий ліхтар на знак скорботи по покійному.
Винахідник був військовим
Їх також називають ліхтарями Кунміна*, оскільки їх винайшов військовий стратег і герой війни Чжу Ге Лян (181-234 до н.е.), відомий у народі як Кунмін. Він був одним із найзнаменитіших військових радників в історії Китаю і згодом обійняв посаду прем'єр-міністра династії Шу. Тоді, в епоху Трьох царств, основною функцією ліхтарів було передавати сигнали про поточну воєнну ситуацію. Переказ свідчить:
Одного разу під час битви Кунмін, перебуваючи з частиною своїх військ у маленькому місті, потрапив в оточення. Покинути місто було неможливо, тому він не міг покликати своїх соратників на допомогу. Тоді Кунмін наказав виготовити кулі з м'якого паперу і тонких бамбукових жердин. Угорі вони були цілісними, а внизу був отвір. У нижній частині за допомогою шматка тканини зміцнювалася конструкція з жердин бамбука. Тканина просочувалася гасом і підпалювалася. Через короткий час повітря в ліхтарях дуже нагрівалося, і вони злітали уверх. Коли тканина згорала, вони падали на землю. Схожий принцип застосовується сьогодні під час польотів на аеростатах.
За допомогою «І-цзин» – книги пророцтв, відомої у Китаї протягом тисячоліть – Кунмін передбачив, коли і в якому напрямі подує вітер. Вибравши завдяки прогнозу відповідний день, Кунмін запустив багато таких куль, на яких він описав своє становище. Летячи, вісники рушили з міста у напрямі його соратників, що дізналися про важку ситуацію, в якій був Кунмін і його війська. Вони поспішили до міста і врятували його разом з армією.
Знак радості та надії
Під час «Культурної революції» в 1966-1976 роках традиційні ліхтарі, як і багато інших культурних звичаїв, оголосили «буржуазним пережитком» і заборонили.
Після закінчення «Культурної революції» похмурість і похмурі спогади тяжіли над китайським народом ще два роки, протягом яких китайці поволі виходили зі стану заціпеніння. Лише через два роки, у 1978 році, старі свята, немов вихор, знов увірвалися в життя народу. Відзначалося закінчення «Культурної революції», завдяки чому виникло свято ліхтарів. Це відбувається на 15-й день після китайського Нового року, який знову святкувався за місячним календарем. Свято ліхтарів проходить дуже барвисто, а самі ліхтарі прикрашають різні мотиви: богиня Місяця або, згідно з легендам, заєць, що живе на Місяці; сцени зі знаменитого роману «Подорож на захід»; маленькі свинки та інші іноді загадкові звірятка.
І до цього дня в деяких районах Китаю існує звичай запускати ліхтарі Кунміна, особливо в ніч свята Місяця. Вони більше не несуть повідомлень про воєнне становище. Тепер на ліхтарях пишуть побажання з надією, що вони виконаються.
•У стародавні часи китайські чоловіки мали два імені. Одне використовувалося в колі родичів, друзів і близьких людей, інше було офіційним ім'ям. І сьогодні в деяких сім'ях, які дотримуються традицій, чоловіки мають два імені.
