Куди в Україні здати відпрацьовані батарейки

Не всі помічають, що на пальчикових батарейках намальоване перекреслене відро для сміття, але при цьому майже кожен українець викидає батарейку, не замислюючись, наскільки це небезпечно для навколишнього середовища і людини. Але що ж із ними все-таки робити?

Згідно з даними громадського руху «За право громадян на екологічну безпеку», в користуванні українців перебуває близько мільярда батарейок, які містять 9 тонн ртуті. Щорічно підлягає утилізації не менше 6 тисяч тонн відпрацьованих елементів живлення, в яких міститься 4 тонни ртуті.

Така її кількість в разі повного випаровування в змозі забруднити всі житлові будинки і квартири населення України, в тисячу разів перевищуючи гранично допустиму концентрацію в житлових приміщеннях, як сказано в газетному випуску організації «За право громадян на екологічну безпеку» за квітень 2012 року.

Денис Павловський, координатор проектів з хімічної безпеки екологічної організації «МАМА-86», розповів Великій Епосі, як сьогодні діє ланцюжок руху небезпечного сміття.

«Населення викидає відпрацьовані прилади, що містять ртуть та важкі метали в звичайний сміттєвий бак з твердими побутовими відходами (ТПВ), а перевізник відвозить їх на полігони ТПВ. Відповідно, всі ці компоненти з часом потрапляють у ґрунт і водні екосистеми», — говорить Денис Павловський.

Одна пальчикова батарейка, за словами Павловського, може забруднити близько 20 квадратних метри ґрунту або 400 літрів води. Крім того, коли ртуть потрапляє у водні екосистеми, мікроорганізми перетворюють її в метилртуть — сполуки ртуті, які в малих дозах набагато токсичніші, ніж елементарна ртуть.

«Коли жінки репродуктивного віку споживають їжу, забруднену метилртуттю, то отруйний забруднювач проходить через плацентарний бар'єр і впливає на плід. Діти, які споживають ртутьмісні продукти протягом перших років життя, також потрапляють під її згубний вплив, і це проявляється у вигляді захворювань [головного] мозку дитини і її нервової системи», — розповідає фахівець.

Що робити з відпрацьованими батарейками

Екологи і звичайні українці, які турбуються про стан навколишнього середовища, нарікають на те, що в країні не розвинена система збору батарейок та інших небезпечних відходів.

«У Києві є пункти прийому, які за гроші приймають батарейки, але за перевіреними фактами, вони їх не утилізують», — стверджує Рита Оксюта, капітан київської команди національного екологічного проекту «Екофан».

«Екологічно свідомим жителям України не залишається іншого виходу, окрім як зберігати такі ртутьвмісні відходи до кращих часів», — каже Павловський.

Тим не менш, завдяки зусиллям активістів на початку року було зібрано близько 9 тисяч батарейок, які відправили для утилізації на львівський завод «Аргентум». Провела таку акцію екологічна організація «Екофан» з 23 по 30 січня у Львові, Донецьку, Харкові та Києві.

До цього починання в столиці України приєдналося одне українське видання, автозаправна мережа, ресторан, кілька магазинів і вищих навчальних закладів. Однак навіть після того, як акція завершилася, активісти продовжують збирати батарейки.

Таким чином, зараз найкраще, що можна зробити, — це знайти активістів і здати їм батарейки, щоб вони відправили їх на утилізацію.

За кордоном

«У всіх країнах ЄС — працює така система», — каже активіст Рита Оксюта. Вона наводить у приклад Німеччину, яка встановила собі утилізувати 45% батарейок до вересня 2012 року.

За кордоном, за словами еколога Дениса Павловського, після збору відпрацьованої техніки, що містить ртуть та інші важкі метали, її відправляють на повторну переробку для того, щоб витягти ресурсоцінні компоненти. Він вважає, що виробники такої продукції повинні самі забезпечити місця продажу пунктами збору такої продукції, як ртутні лампи, телевізори, кінескопи, батареї.

«У розвинених країнах переробка сміття є дуже прибутковим бізнесом, дохід отримують як спеціалізовані компанії, так і населення, яке його сортує. Отримані кошти від сортування та переробки сміття населення в основному спрямовує на оплату комунальних послуг, що є стимулом для такого процесу», — говорить фахівець.

Наприклад, якщо не переробляти електронні відходи, то втрачається цінна вторинна сировина — чорні, кольорові та цінні метали, полімери гуми і скла, які могли б бути повторно використані, вважає Павловський.

Закони не працюють

Згідно із заступником міністра екології та природних ресурсів України Д.Д. Мормуля, організація збору та переробки або утилізації відходів, зокрема небезпечних, до яких належать відпрацьовані ртутьвмісні лампи та відходи електричного та електронного устаткування (батарейки), на відповідній території належить до компетенції органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади.

Але очевидно, проблема не вирішена на національному рівні, тому і в населених пунктах місцеві адміністрації не змогли організувати збір небезпечних відходів у населення. До моменту публікації статті Київська міськадміністрація не відповіла на інформаційний запит Великої Епохи про те, як місцева влада збирається вирішити проблему збору та утилізації ртутьвмісного сміття.

На думку екологів, основна причина, через яку в Україні накопичуються електронні відходи на звалищах, — це відсутність законодавчого поля, яке б регулювало весь процес поводження з електронними відходами: від виробництва або імпорту обладнання до організації збору, переробки та утилізації відпрацьованої техніки і батарейок. Основний закон у цій сфері «Про хімічні джерела струму» (2006 р.), який вперше окремо розглядає цей вид відходів, практично не виконується, вважає Павловський.

Експерт каже, що в цьому законі електронні відходи віднесені до розряду побутових, але вони насправді являють собою одну з найнебезпечніших груп в їхньому складі. Такі відходи вимагають, щоб з ними поводилися по іншому, оскільки вони містять важкі метали (свинець, ртуть, кадмій, хром і берилій) та інші небезпечні для природи хімічні речовини.

Все ж у Національному плані дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011—2015 рр. присутні кілька пунктів, націлених на те, щоб вирішити проблему з батарейками та іншими ртутьвмісними продуктами, але біля цих пунктів відсутні дані про фінансування.

«Якщо в інших пунктах вони прописували — 500 тисяч, 1 мільйон гривень, то в цих пунктах просто нічого, стоять прочерки, і виходить, що до 2015 року ніякого зсуву, грубо кажучи, не буде», — зазначає Павловський.

Надія є

Після того, як акція проекту «Екофан» завершилася, була створена організація «Вівабат». Наразі вона розробляє законопроект, який покликаний вирішити проблему відпрацьованих батарейок в Україні.

Один з її координаторів Рита Оксюта вважає, що в Україні не вистачає директиви щодо утилізації відпрацьованих батарей і акумуляторів, яка діє в країнах ЄС. Команда активістів, разом з якими вона добивається вирішення проблеми з батарейками, прийшла до висновку, що без держави і без того, щоб це була державна програма, їм не обійтися.

«Ні спонсори, ні єдиноразові акції і частковий збір не врятують Україну. Ми потопаємо в батарейках. Ось тому вирішуємо це на законодавчому рівні», — говорить Оксюта.

За її словами, в новій системі все буде просто — кожен абсолютно безкоштовно віддає батарейки в пункти прийому, які будуть по всій Україні, потім це все збирається і відправляється на завод на утилізацію.

«Ми на сьогодні вирішили практично всі питання цієї системи, залишилася справа за державою. І це ми вирішимо найближчим часом», — говорить активіст.