На середній течії Дінця є невелике курортне містечко Святогірськ. Це в Донецькій області. Виникло воно завдяки давньому монастирю, вирубаному кілька століть тому в крейдяних скелях, що нависають над рікою. Місце це називають Святими горами, звідси і назва — Святогірськ.
Подейкують, що печерні поселення заснували ченці, які рятувалися від монголо-татарської навали.
Святогірськ. Давній монастир у крейдяних скелях. Фото: Валерія МірошкоДеякі сучасні історики вважають, що лабіринти на крейдяній горі були прориті людьми ще в кам'яному віці. Мисливці, рибалки могли тут знайти собі тимчасовий притулок, який надійно захищає від звірини.
За іншою версією, монастир виник від Києво-Печерської лаври — монахи-відлюдники, які пішли з Дніпра на схід в чорні ліси понад Дінцем, виявили на річці неприступні скелі і тут стали видовбувати келії. Датують ці події XIII століттям.
Серед місцевих жителів довго ходили чутки, що між Святогірською лаврою та Києво-Печерською лаврою існує підземний хід. Правда це чи вигадка, сказати важко, проте немає диму без вогню, як кажуть у народі.
Безліч легенд оточувало Святогорську лавру, але про витоки виникнення поселення в скелях і понині немає достовірних відомостей. Письменник Василь Немирович-Данченко, брат знаменитого театрального діяча, намагаючись знайти коріння Святогірської пустелі, сказав так: «...Про початок монастиря, про те, „хто оне пустельне проживання винайшов і в горі цій церкву влаштував“, ніяких відомостей більш-менш точних немає».
Волею долі
Дивним збігом є те, що Святогір'я у давні часи служило притулком для людей південних поселень, що рятувалися від навали татар. В часи Першої світової війни сюди стікалися біженці із заходу, монахи з Почаївської лаври та інший люд. Ті, хто втік з турецького полону, теж знаходили тут захист. Волею долі сьогодні місто Святогірськ приймає біженців із півдня і сходу Донецької та Луганської області — з Горлівки, Іловайська, Сєверодонецька, Лисичанська, де розгорталися бойові дії безіменної війни. Ще два-три тижні тому в Святогірську налічували близько 40 тисяч приїжджих, зареєстрованих у міській мерії. Всіх треба нагодувати, дати притулок.
Коли золото осіннього листя...
І коли вже сталося, що життя подарувало неждану подорож до Святогірська, то чому б не скористатися шансом, щоб познайомитися з історією цього дивовижного краю — і самого містечка, і його навколишніх сіл — Тетянівки, Студенка, Богородичного, — уподобаних ще імператрицею Катериною II і її придворними.
Місця на Дінці чудесні, недарма в монастирському готелі зупинявся Чехов, Тютчев, Рєпін, Сергєєв-Ценський, Бунін та інші знамениті люди, які вміють цінувати поетичну красу і багату історію краю.
Неодмінно потрібно спуститися і в підземні лабіринти стародавнього монастиря, щоб осягнути глибину людської особистості подвижників духу, які мешкали тут. Піти від суєтного світу, щоб жити у вологих печерах, у напівтемряві і напівситості, хто погодиться на таке? Але ж були люди, які зважилися на це.
А коли золото осіннього листя покриє ліс на пагорбах понад Дінцем, в Святогірськ з'їжджаються художники з усієї округи. Розташувавшись на березі річки проти монастиря, або уподобавши поляну в старому дубовому гаю, накидають етюди, пишуть ліричні пейзажі, які будуть зігрівати своїм теплом всю зиму, а може і все життя.
Звичайно, приємно було би побродити сосновими борами, що оточують Святогірськ, дібровами і березняками. В ласкаву пору бабиного літа на берегах Дінця особливо приємні — тиша і спокій. М'яке сонце не дошкуляє спекою, а до зимової холоднечі ще далеко — саме час відпочити душею.
