Подорож на Валаам
Дух спокою тут панує скрізь.
Зазвичай ми з чоловіком і дочкою літом подорожуємо. У нас є своя яхта. Вона невелика, без каюти, переобладнана нами з чотиривеслового яла. Спустили ми нашу яхту на воду в 2001 році дали їй назву "Діана".
На цей раз ми тримаємо курс на острів Валаам. Погода стоїть нестійка. Дме вітер, іноді накрапує дощ, але ми задоволені. Над нами ширяють білокрилі чайки, вони величезні, розмах крил досягає 2-3 м. Човен біжить під вітрилами. За кермом капітан – чоловік, його зрідка змінюю я. Наші матроси: дочка і собака, під час переходу займаються своїми справами, сплять або граються. Навколо неймовірні морські простори. Вдалині можна розгледіти контури знайомих островів, на яких мешкають ладозькі нерпи. Вони дуже доброзичливі, цікаві, але і дуже обережні. Близько до човна не підпливають. Несподівано на водній гладіні з'являється маленька чорна голова, як перископ підводного човна. Я, як усі фотографи-любителі, хапаюся за фотоапарат, але нерпа упливає, і більше сьогодні нерпи ми не зустрічали.
Входимо в Монастирську бухту. Чудова картина відкривається перед нашими очима: у променях вечірнього сонця сяють бані Нікольського скиту, а білизна його стін відтіняється навколишньою зеленню. Ми швартуємося за монастирським причалом.
Вранці швидко снідаємо і поспішаємо на екскурсію в Свято-Преображенський собор. Газон перед собором мене вражає: уміло продумане, з любов'ю підібране поєднання квітів створює враження живого килима. Дух спокою панує скрізь. Хочеться зупинити мить, поглянути всередину себе, задуматися про майбутнє. У такому настрої ми входимо в Свято-Преображенський собор. Нам дуже пощастило з екскурсоводом: молода дівчина колись була в монастирі послушкою, дуже добре знає історію, і нинішнє життя монастиря. Розповідь її пронизана любов'ю до свого краю, його історії. Тут же нам вдається послухати Валаамський спів. Акустиці позаздрили б будь-які концертні зали. Чоловічий хор звучить як єдине ціле.
Є час, щоб забігти на човен перекусити і вигуляти "охоронця". Наступна екскурсія скитами Валаамського Чоловічого монастиря починалася в Нікольській бухті за 6 км від нашої стоянки. Виявилось, що раніше на острові ченці все виробляли самі. Надлишки товарів продавали, на це і жили, будувалися, існували. У монастирі був навіть свій цегляний завод: в одному із скитів нам показали іменну цеглину в стіні церкви. Було своє чинбарське виробництво, своя ферма, розводили лососеву та іншу ладозьку рибу. Зараз це все зусиллями монастиря відновлюється.
Ми дуже втомилися, але були задоволені. За день на двох екскурсіях ми прокрокували близько 30 км. Але куди ж поділася втома дочки, коли дорогою назад вона почула іржання коней, що лунало за кущами. Підійшовши до огорожі левади (літнє місце життя коней), ми побачили цих чудових граціозних тварин. Виявилось, коні монастирські. Серед них був білий у сіре яблуко кінь Круїз. Так дочка знайшла собі нового друга. Ми приїхали з походу сповнені вражень, а дочка – передчуттям змін. Зараз Круїз живе в Санкт-Петербурзі. Він добрий, ласкавий, трішки ледачий, але це вже зовсім інша історія.
