Історія головної столичної вулиці, або скільки років Хрещатику

Символом української столиці вже давно вважається Хрещатик, але головною вулицею Києва він став лише 200 років тому. Раніше на цьому місці протікала притока р.Либеді. Місцевість від сучасного майдану Незалежності до Європейської площі була вкрита лісом і не заселена. Називалась вона “Перевісище”. Інспектор Інституту шляхетних дівчат М.М. Захарченко у книзі “Киев теперь и прежде” (1888 рік) пише: “Пересвісище – місце князівських полювань і ловів, що проводилися, крім різних інших способів... і за допомогою перевішування сітками тих місць, куди заганяється здобич”.

Назва головної вулиці столиці України викликає багато суперечок у сучасних дослідників. На думку багатьох з них, “Хрещатик” – скорочена назва місцевості “Хрещата долина”. Мистецтвознавець Ф.Ф. Ернст1 висловлюється так: “Сучасна головна вулиця міста Києва являє собою долину між старим містом та Печерськом. Долина ця була перехрещена іншими долинами... Звідси назва: перехрещена, або Хрещата долина, Хрещатик”.

Інша точка зору ріднить Хрещатик зі словами “хрещення”, “хрестити”. Києвознавець М. Леліков вважає, що Хрещатиком позначалось урочище і джерело в ньому, де Володимир охрестив усіх синів.

Отож, за часів князя Володимира вулиці Хрещатик ще не було. Історію міської вулиці “Хрещатик” чимало дослідників починають з 1797 року, коли тут з’являється перший будинок – двоповерховий мурований палац поміщика Онуфрія Головинського у класичному стилі (в 1914 році його знесли для спорудження просторого будинку пошти і телефонної станції).

“У 1830-х роках, коли почалася інтенсивна забудова Хрещатої долини, її початок з боку Дніпра вже мав назву “Хрещатик”, а місцевість “Козине болото”, де раніше існувало невеличке озеро, тепер іменувалася “Хрещатицькою площею”2.

Міський архітектор А.І. Меленський вірно побачив у майбутньому Хрещатику артерію, що поєднує між собою всі три частини міста: Верхнє, де містилися князівські палаци й Десятинна церква; ремісничо-торговельний Поділ; Печерськ (князівське селище Берестове).

На місці сучасної Європейської площі А.І. Меленський споруджує міський театр на 470 глядачів, де з початку 19 століття виступають російські, українські, французькі трупи (у тому числі М.С.Щепкін). У середині 19 століття будинок театру замінив триповерховий готель “Європейський” у стилі пізнього класицизму (за проектом О.В. Беретті). Саме від нього в наш час повернула собі назву площа. У цьому готелі бачили П.І.Чайковського, Т.Г. Шевченка.

У 50-60 роках 19 століття Хрещатик був одноповерховий, за винятком триповерхових будинків, а з 1870-х років він перетворюється на гомінку головну вулицю міста, де одна за другою з’являються нові будівлі.

У 1876 році за проектом архітектора О.Я. Білле був споруджений будинок київської міської думи. Будівля за своєю формою нагадувала розігнуту підкову. Її чотирикутну вежу вінчав шпиль з фігурою небесного покровителя Києва архистратига Михаїла (за радянських часів його замінила червона зірка. Після війни напівзруйновану споруду вирішили не відновлювати).

У 1882 році з’являється нове приміщення для купців (сьогодні тут працює Національна філармонія), потім - біржа, готель “Національ”, будинок Слов’янського... На початку 20 сторіччя споруджується величезний комплекс з кількох 4-х- і 5-типоверхових корпусів для Російського страхового товариства і адміністративних установ, банків, пасажу (зруйновано у 1941-му).

З кінця 1895 року було зайнято останню вільну територію на Хрещатику. Подальший розвиток вулиці тепер можливий лише за рахунок знесення існуючих будівель. Формування Хрещатика як головної вулиці міста завершила бруківка з використанням гранітних кубиків, шов між якими заливався смолою. Один іноземний журналіст в 1916 році в пориві захоплення вигукнув: “Київ – майбутня столиця Росії, Хрещатик – Бродвей, розмаїтий...”

Та суворі часи Другої світової війни змінили вигляд головної вулиці Києва, особливо, коли в серпні 1941 року місто потрапило в облогу. Окупація тривала 778 днів. “Страхітлива тотальна пустеля простяглася від Печерська до Сінного базару і від Володимирської гірки до вулиці Саксаганського. В центрі цієї руїни лежав Хрещатик”2. При довжині Хрещатику 1200 метрів, мертва зона – руїни будинків, звалища цегли - простягалася на добрих 1,5 кілометра в довжину і майже на таку ж ширину.

У червні 1944 року було оголошено конкурс на створення кращого проекту відбудови. Згодом Хрещатик почав відроджуватись, а потім - перебудовуватись. З 50-х років, через боротьбу з “надмірностями”, від багатьох прикрас відмовились. Це торкнулось підготованого до монтажу шпилю на будинку напроти вулиці Леніна, готелю “Москва” на площі Калініна...

На початку 1980-х зріс музей Леніна, здивував киян новий готель “Хрещатик”, з’явилася агенція “Новини”. На завершення ансамблю головної магістралі на горі в Першотравневому парку поставили “Арку дружби”, що замкнула перспективу вулиці майже так, як на початку 1990-х: її протилежний кінець замкнув будинок із верхівкою у вигляді скляної піраміди. Останні дві споруди сприймаються багатьма українцями досить символічно. “Образ боротьби з двома протилежними силами - безжалісним тиском економіки розвинутого Заходу та політично-історичними ланцюгами Сходу - надає обличчю... столиці України драматизму...” 4, - так вважає В.Чепелик.

Тож, яким буде серце столиці через кілька десятиліть?..

Список літератури:
1 Путівник по Києву 1930 року.
2 Василь Галайба. 1200 метрів історії/ Хрещатик. Культурологічний путівник: - Видавничій дім “Амадей”, “Град Лтд”, Київ, 1997, с. 98.
3 В.Чепелик. Славетний форум столиці України/ Хрещатик. Культурологічний путівник: - Видавничій дім “Амадей”,“Град Лтд”, Київ, 1997, с. 21.
4 В.Чепелик. Славетний форум столиці України/ Хрещатик. Культурологічний путівник: - Видавничій дім “Амадей”, “Град Лтд”, Київ, 1997, с. 62.

Джерело: ПрофиПринт