Задушлива демократія в Росії

Новий законопроект про обмеження свободи одиночного пікетування викликав у російському суспільстві бурхливу реакцію.

Якщо говорити про стан російського суспільства за останні два тижні, то не можна не звернути увагу на мітинги протесту, що пройшли 31 січня в багатьох містах. Вони проводилися на захист головного закону Росії — Конституції, її 31-ї статті. Буде самообманом сказати, що їх не помітили.

Газета «Нові вісті» повідомляє, що в цей день мітинги протесту пройшли в Калінінграді, Москві, Петербурзі, Омську, Пскові, Нижньому Новгороді, Ярославлі, Єкатеринбурзі, Красноярську, Волгограді та містах Далекого Сходу. Найбільший із них у Калінінграді, за повідомленням організаторів мітингу, зібрав 12 тисяч учасників. Політолог Макаркін охарактеризував це «досить серйозним сигналом для влади».

Відомих правозахисників затримали

У Москві міліція затримала кілька десятків опозиційних активістів і правозахисників. Як повідомив інформаційний сайт News.ru, на відміну від попередніх, мітинг 31 січня в Москві офіційно підтримали всі найбільші російські правозахисні організації — московська Гельсінкська група, «Меморіал», «Рух за права людини». В акції також взяли участь багато опозиційних політиків.

Керівник руху «За права людини» Лев Пономарьов за організацію в Москві акції на захист 31-ї статті Конституції, яка дає право на свободу зборів, звинувачений у неузгодженні її з владою.

Вікно буде замуровано?

Одна з прямих причин, що викликали такий розмах мітингів протесту, — новий законопроект, який забороняє проводити поодинокі пікети без оповіщення органів влади. Його внесла до Державної Думи РФ 15 січня московська обласна дума.

За словами правозахисників, якщо новий закон буде ухвалений, росіяни позбудуться останньої можливості публічно висловлювати свою думку. Життя стане схожим на будинок, у якому замуровані всі вікна.

Саму аналогію демократії і свободи слова з вікном першим озвучив Володимир Путін на 1-му Всесвітньому конгресі інформаційних агентств 23 вересня 2004 у Москві. Говорячи про свободу слова, він провів переконливу аналогію з кватиркою: «Відкриєш — шумно, закриєш — душно…»

Минуло шість років, а цей вислів максимально ясно описує ситуацію зі свободою слова у Росії. Дійсно, якщо скасувати вільне одиночне пікетування, то в народу вже не буде вибору: закрити кватирку чи відкрити. Тому що вікно буде замуроване, і дихати буде просто нічим.

Нещасні хлопці самі живуть невільно

Невже є хтось, хто не хоче, щоб Росія була вільною? Хтось може припустити, що це ті міліціонери, ОМОНівці і співробітники спецслужб, які розганяють і затримують мітингуючих.

Відомий правозахисник Людмила Алексєєва, голова московської Гельсінкської групи, один з організаторів мітингу на Тріумфальній площі в Москві, зауважила з цього приводу, що «нещасні хлопці самі живуть невільно».

«Якби дали провести мітинг, то все було б спокійно. Міліція сама влаштувала безлад. Ми мирно йшли з бейджами на захист 31-ї статті Конституції. За що хапати? Але я не грішу на міліцію. Вони нещасні хлопці, які виконують накази інших», — сказала вона.

Свободу на тарілку не покладеш

Може бути, російському народу дійсно не потрібна свобода, він її не цінує? Подібне питання тільки на перший погляд може здатися дивним або навіть образливим. Однак, коли правозахисники, ризикуючи життям і свободою, в умовах тиску і навіть погроз намагаються підняти голос на захист громадянських прав, хіба не чути такі коментарі: «Навіщо висовуватися?», «Хіба не краще жити спокійно?». Або ще гірше: «Свободу на тарілку не покладеш» і т. п. Тоді питання «Навіщо нам свобода?» вже не буде здаватися дивним.

Подібне внутрішнє ставлення до свободи нагадує героїв мультфільму «Мадагаскар», в якому одного разу симпатичні тваринки втекли із зоопарку, але, опинившись вільними на природі, про яку довгий час мріяли, почали скучити за життям у зоопарку: «Нехай будемо жити за ґратами, де годують не дуже, і мало що будемо мати, зате не треба самим нести відповідальність і робити вибір, як на волі…»

Цінувати свободу чи ні — кожен вирішує сам: комусь звичніше жити в «зоопарку», але того, хто відчув справжній смак свободи, важко засадити назад у клітку. Тому чи буде Росія вільною у майбутньому, залежить від того, чи цінує її народ свободу і чи хоче пізнати смак свободи зараз.

Лише заміна чиновників і уряду не змінить ситуацію

Так що ж — винна, як завжди, влада? Оскільки новий законопроект і подальше рішення приймає влада, то, в першу чергу, її і звинувачують. Але владу здійснюють конкретні люди. Тоді виникає запитання: хіба хтось із них у душі прийняв тверде рішення створити тоталітарний режим? Хто може бажати такого своїй країні?

Тоді чому народні обранці пропонують прийняти рішення, яке позбавляє народ свободи? Один із багатьох варіантів відповіді: причина в мисленні, що дісталося у спадок від радянського режиму, просоченого духом комунізму.

Згадаймо ставлення-ярлик до тих, хто намагався бути вільним при тому ладі: «Кожен пікетник — ворог-антисовєтчик!» Тому, якщо чиновник жив і виховувався за радянських часів, і сьогодні сам не став вільнішим, він неодмінно буде захищати подібне рішення про контроль над свободою народу, в тому числі над свободою слова та мітингів протесту.

Замінити чиновника або навіть уряд — це не спосіб змінити ситуацію, адже діє старе мислення. Після розвалу Радянського Союзу країна змінила назву, прапор, але саме суспільство ще не переосмислило свого минулого. І внутрішній стан нації змінюється повільно.

Оскільки росіяни ще тільки на порозі свободи, багатьом здається, що країна неправильно вибрала шлях демократії і не так швидко розвивається на цьому шляху. Але, строго кажучи, нація в цілому ще тільки придивляється до демократії, вона ще не засудила дух комунізму, а, навпаки, досі ототожнюючи себе з ним, захищає його.

Так що, не окремий чиновник нерозумний, він — похідна від усієї нації, яка ще тільки стоїть на порозі просвітленого громадянського суспільства.

Події навколо скасування вільного одиночного пікетування — свідчення цього. Затримання і засудження відомого правозахисника — серйозний сигнал для всіх, кому небайдуже майбутнє країни. Будь-який правозахисний акт, по суті, як чутливий нерв в організмі, вчасно дає суспільству знати, де виникла проблема.

Без свободи голосу і можливості протесту, країна буде схожа на тіло людини, позбавленої відчуттів. Начебто все добре і спокійно. Ні болю — немає і хвороби. Але таке тіло може раптово померти.

Сергій Дружинін. Велика Епоха