«Око за око зробить увесь світ сліпим» ― це слова Махатми Ганді.
«Темрява не може розігнати пітьму: на це здатне тільки світло. Ненависть не може знищити ненависть: лише любов здатна на це», ― так сказав Мартін Лютер Кінг.
Це історичні особи, які добилися змін за допомогою мирного протистояння. Їхні слова виражали їхній внутрішній стан; вони спонукали інших до дії, досягнувши бажаного результату мирним шляхом. Таких людей пам'ятають і шанують. Їх можна вважати героями історії.
Фідель Кастро і Ернесто Че Гевара, 1960-ті. Фото: AFP/Getty Images«Розлючений і несамовитий я забрудню свою рушницю в крові, вбиваючи будь-якого ворога, який потрапить мені до рук! Мої ніздрі розширюються й куштують їдкий запах пороху й крові. Вбиваючи ворогів, я готую себе до заповітної битви, щоб зустріти торжествуючий пролетаріат диким виттям!» ― це слова Ернесто Че Гевари з його відомого есе. Дух цих висловлювань сильно відрізняється від згаданих вище.
Перед випуском фільму під назвою «Че» чимало людей гадало, чи представлять цю людину такою, якою вона була насправді, та чи покажуть методи, якими вона користувалася для здійснення змін.
Деякі пам'ятають його, як латиноамериканського лідера, й ставлять у ряд з героями історії, які боролися за громадянські права. Інші ж, хто пережив кубинську революцію, був ув'язненим і став свідком розстрілів, розповідають зовсім іншу історію.
Отже, який образ виникає у людей в голові при згадці імені Ернесто Че Гевара? Чи є він великим лідером минулого? Чи здійснив він позитивний вплив на життя людей? Що ж насправді ми знаємо про Ернесто Че Гевару? Багато людей, коли їх запитують про цю людину, помічають, що вони майже нічого про нього не знають.
Хоча його називають аргентинським доктором, він не закінчив медичної школи. Він кинув навчання, щоб приєднатися до марксистської революції на Кубі, спонсором якої була радянська Росія.
У той час, коли він приїхав на Кубу, Фідель Кастро був лідером лівих сил, готових повалити корумпований режим Фульхенсіо Батисти, сімнадцятого президента Куби.
Багато хто з ранніх лідерів кубинської революції підтримував демократичний уряд, але Че Гевара і Фідель Кастро були прибічниками жорсткої лінії радянського комунізму. На той час, як Кастро здобув більше влади, прибічники демократії почали втрачати вплив, через що майбутній демократичний процес став неможливим.
Після скинення режиму Батисти в 1959 році Че Гевара очолив перші команди для виконання розстрілів, а також заснував трудові табори по всій країні, змодельовані за типом радянського Гулагу. Він діяв одночасно як суддя, прокурор і виконавець, чим сам гордився. Він написав у своєму есе:
«Щоб відправити людину на розстріл судового доказу не треба... Усе це порядки буржуазних елементів. У нас ― революція! І революціонер повинен стати бездушною вбивчою машиною, якою керує чиста ненависть».
Побудувавши безліч трудових таборів, Че засудив до смерті сотні тисяч безпорадних кубинців, включаючи жінок і дітей віком від 14 років. Він особисто стратив понад 180 чоловік, хоча деякі називають набагато більшу цифру. В таборах навіть була утворена спеціальна команда для боротьби з гомосексуалістами, які теж були поміщені в табори. Втратили свободи освітлення подій і журналісти, незважаючи на попередні обіцянки нового режиму Куби.
Після захоплення влади режим, підтримуваний Радянським Союзом, створив поліцейську державу, яка позбавила свободи ще більший відсоток населення країни, ніж комуністичний режим Йосипа Сталіна. За перші три роки перебування при владі кубинські комуністи стратили більше людей, ніж нацистський режим Адольфа Гітлера в перші шість років.
Під час президентства Кеннеді в 1962 році йшли тривалі суперечки відносно того, чи був СРСР яким-небудь чином причетний до кубинської революції або встановлення там комуністичної влади. Глава уряду Росії Микита Хрущов допоміг Кастро встановити ядерну зброю далекої дії на Кубі, тим самим закінчивши ці суперечки, але сприяв виникненню нових.
Після того, як Кеннеді зустрівся з радянськими представниками, подія закінчилася без інциденту, й ракети були прибрані. Проте Че Гевара був не радий такому становищу, й вони з Кастро відчували, що їхній «великий брат» СРСР зрадив їх. Слова Че були опубліковані в соціалістичній газеті Куби «The Daily Worker»: «Якби ракети залишилися в нас, ми б усі їх використали, направивши в саме серце Сполучених Штатів ― Нью-Йорк».
У 1965 році, після зміцнення абсолютної влади Кастро, Че Гевара був найнятий російським урядом для розширення впливу СРСР ― йому веліли надавати допомогу й готувати бунтівників у африканському Конго. Проте, пробувши там деякий час, він був невдоволений відсутністю прогресу революції проти європейських загарбників і тим, що вони не були настільки зацікавлені в насильстві, як він сам. Розчарований, він заявив наступне:
«Чорна людина повільна і вередлива. Вона витрачає свої гроші на розкіш і випивку».
Після того, як він вирішив покинути Африку й відмовитися від спроб СРСР розширити владу, він узяв участь у бесіді на радіо-ток-шоу з Луї Понсом, де сказав:
«Ми допоможемо чорним настільки, наскільки вони допомогли революції. Тобто ― ніяк». Через два роки в 1967 році Че Гевара приїхав у Болівію, щоб розпалити революцію, де за іронією жоден селянин не приєднався ні до нього, ні до радянської революції. Також цікаво, що незабаром він знайшов прибічників у найзаможнішій групі середнього класу, які пізніше сприяли йому в убивстві тисяч безневинних болівійців, що чинили короткочасний опір. Через деякий час болівійська поліція впіймала та заарештувала його, отримавши допомогу від американської розвідки.
Ті, хто схопили його, пізніше сказали: «Він був дуже хоробрим, коли в гаванській в'язниці Ла Кабана вбивав невинних жителів, включаючи 14-річну дитину. Але коли його упіймали, він виглядав дуже зляканим».
Говорять, що Че Гевара, намагаючись урятувати своє життя, сказав: «Я набагато цінніший для вас живим, ніж мертвим». Але, мабуть, його судді так не думали. З ним вчинили так само, як він вчинив із незліченною кількістю людей, відправлених на розстріл або убитих.
Після демонстрації на Санденському кінофестивалі фільму «Че Гевара. Щоденник мотоцикліста», що ґрунтується на книзі Че, аудиторія встала і захоплено аплодувала. Деякі запитували їх, чи знають вони чому або кому вони аплодують. У відповідь на це шанувальники Че в Голлівуді та ліві академічні кола сказали, що Че Гевара був ідеалістичним революціонером із незалежним мисленням.
Його прибічники також заявляють, що революція вже давно пройшла, й зараз на Кубі стало краще. Проте нині на Кубі йде інтенсивна соціальна боротьба.
Серед ув'язнених виявився відомий кубинський журналіст. Він почав новий вид революції, спонукаючи кубинців створювати систему незалежних бібліотек по всій країні, вільних від державного контролю. Країна бореться з недоліком пізнавального матеріалу для читання внаслідок масових спалювань книг за наказом Че під час революції. І ця кампанія також зустріла тоталітарне пригнічення.
Чи це є «незалежним мисленням», яке мали на увазі прибічники Че Гевари? Ті, хто гордо носить іконічне зображення Че на своїх футболках, замисліться, чи є це так званим «ідеалізмом»?
Форма комунізму, яку Че Гевара перейняв у своїх наставників з СРСР, забрала понад 100 млн життів за останнє століття і це число ще поповнюється комуністичним режимом Китаю, що продовжує творити своє беззаконня. Це вдвічі більше, ніж кількість загиблих під час Другої світової війни та в шістнадцять разів більше кількості вбитих у сумнозвісних нацистських таборах смерті.
З таким кривавим жаданням насильства й очевидною ненавистю до справжньої свободи та демократичних змін Ернесто Че Гевара зовсім не має рис, властивих лідерові історії, якого можна було б назвати героєм. Чи був він убивцею? Це підтверджують його власні вчинки та слова. Фактично він і був тією байдужою машиною вбивств, до чого він спонукав інших.
